На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Світовий досвід антимонопольного законодавства

Реферати > Макроекономіка > Світовий досвід антимонопольного законодавства

Крива попиту, з якою стикається монополіст – це крива D. У міру того, як ціна зменшується з Р0 (12 дол.) до Р1 (8 дол.), сукупний дохід монополіста змінюється з величини, рівної В+С до величини А+С. Оскільки площа А більша від площі В, сукупний дохід збільшиться. Це видно з правої картинки, на якій показана величина сукупного доходу (ціна помножена на кількість) для даного обсягу випуску. Сукупний дохід справді максимізується при значенні ціни Р1.

Text Box: Малюнок 3 Ціна, сукупний і граничний дохід

На малюнку 3 ми бачимо ціну, сукупний та граничний дохід монополіста. Якщо випуск зростає з однієї одиниці до двох, то сукупний дохід зростає на 10 дол. (24 – 14). Ці цифри можуть бути отримані на основі кривої MR на лівій картинці. Для обсягів випуску нижче максимізуючого дохід рівня граничний дохід додатній, а вище максимізуючого дохід рівня граничний дохід від’ємний.

Залежність між ціною і граничним доходом в загальному вигляді описується таким рівнянням: MR = приросту сукупного доходу від продажу однієї додаткової одиниці продукції = ціна, за якою продається ця додаткова одиниця продукції мінус величина втрат прибутку внаслідок того, що початковий випуск продається тепер за нижчою ціною.

Text Box: Малюнок 4 Оптимальний випуск для монополій На малюнку 4 показаний оптималь­ний випуск для монополій, що існує за умови MR=MC (граничний дохід рівний граничним витратам). Для моно­поліста MR – крива його граничного дохо­ду , а MC – крива його граничних витрат. Для обсягу випуску менших Q* граничний дохід є більшим від граничних витрат, так, що збільшення випус­ку сприяє збільшенню прибутку. При обсягу випуску більшому Q* зростання прибутку відбувається при зменшенні випуску. Таким чином, величина оптимального випуску для монополії дорівнює Q*, при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам. У даному випадку P* більше величини середніх сукупних витрат ATC*. Загальна величина прибутку монополій дорівнює затемненій площі, рівній (P*–ATC*)Q*.

Отже, щоб максимізувати свій прибуток, монополія дотримується двокрокової процедури

розрахунок оптимального позитивного випуску (див. раніше), який дозволяє максимізувати прибуток;

вирішення, чи виробляти їм цей оптимальний випуск, чи не виробляти нічого.

Іншими словами, компанія виробляє продукцію тільки тоді, коли ціна є більшою від середніх сукупних витрат (P>ATC)

Вплив еластичності попиту на монопольний прибуток

Відомо, що при еластичному попиті (E>1) зростання кількості (спадання ціни) на продукцію збільшує дохід, а при нееластичному попиті (E<1) зростання кількості (спадання ціни) на продукцію зменшує дохід. Оскільки граничний дохід – це показник зміни величини сукупного доходу при зростанні кількості, то ці результати означають, що

Якщо попит еластичний (E>1), то граничний дохід є додатнім, а якщо попит нееластичний (E<1), то граничний дохід є від’ємним. Граничний дохід дорівнює нулю при обсягу випуску, для якого Е=1; це є точка, в якій сукупний дохід максимізується,

тобто

Монополіст, що максимізує прибуток, завжди вибирає такий обсяг випуску, для якого попит є еластичним.

Це можна довести таким чином. Так як для монополіста-виробника граничні витрати дорівнюють граничному доходу, а величина граничних витрат є додатною, то граничний дохід також повинен бути додатнім при обсягу випуску, що максимізує прибуток. Звідси випливає, що й попит в даній точці повинен бути еластичним (із попереднього твердження).

Монопольна влада та її наслідки

Монопольна влада

Оскільки монополіст є єдиним постачальником товару або виду послуг, ціна, яку він отримує за свою продукцію визначається ринковою кривою попиту на цю продукцію. Так як ринкова крива попиту на алмази є спадною, компанія "Де Бірс" знає, що чим більше алмазів вона виробить, тим нижчою буде ціна, яку вона отримує за кожен екземпляр. Таким чином, вона може підвищувати ринкову ціну; "Де Бірс" володіє монопольною владою.

Продавець володіє монопольною владою або владою над ринком, якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження свого власного обсягу випуску.

Щоб володіти деякою монопольною владою, фірмі зовсім не обов’язково бути монополістом; навіть маленькі бакалійні магазинчики у великих містах мають деякий контроль над цінами, які вони назначають. Різниця між такими фірмами і, скажімо, алмазною монополією “Де Бірс” полягає в мірі їх влади над ринком, “Де Бірс” володіє більшим контролем над ціною своєї продукції.

Наслідки монопольної влади

Цінова дискримінація. Фірма, що володіє монопольною владою проводить політику цінової дискримінації, якщо вона назначає різні ціни для різний категорій споживачів на основі різниці в еластичності їх попиту.

Наприклад авіакомпанія “Хеппі Скайз” може збільшити ціну на квитки для бізнесменів, що спричинило би зростання прибутку (попит на ділові поїздки є нееластичним) і зменшити ціну на квитки для туристів, що спричинило б також зростання прибутку (попит на туристичні поїздки є еластичним).

Домінантні фірми. Галузь, зображена на малюнку 5 включає домінантну фірму і конкурентне доповнення, що складається з мілких фірм, що ведуть себе як досконалі конкуренти.

Text Box: Малюнок 5 Конкурентне доповнення і домінантна фірма

S – крива пропозиції конкурентного доповнення, а D – крива ринкового попиту. Домінантна фірма зіштовхується з кривою надлишкового попиту ED, що відображає різницю між обсягом ринкового попиту і обсягом пропозиції конкурентного доповнення при кожному значенні ціни. Домінантна фірма вибирає обсяг випуску Qdf при цьому граничний дохід дорівнює граничним витратам. Сукупний обсяг попиту при відповідній ціні Pdf дорівнює Qf, що включає в себе Qcf, що виробляє конкурентне доповнення, і залишок, що виробляє домінантна фірма.

Монополія і прогрес

Інший погляд на монополію з’являється тоді, коли ми звертаємося до нововведень і технічного прогресу. Враховуючи те, що монополії значно сприяють технічному прогресу, організації влади багатьох країн надають винахідникам права тимчасову монополію. Наприклад у США патенти забезпечують монопольні права на 27 років. Багато великих фірм, такі як “Жілетт”, “AT&T”, “Ксерокс” і “Поляроїд”, починали як патентні монополії.

Існує й іншого роду взаємозв’язок між монополіями і технічним прогресом. Наприклад Шумпетер (австрійський економіст) стверджував, що фірми, що володіють монопольною владою можуть витрачати свої монопольні прибутки на дослідження (здається вони так і роблять) для захисту або зміцнення своєї монопольної влади. Займаючись дослідженнями, вони роблять користь собі і суспільству. Конкурентні фірми не мають таких прибутків для досліджень.

Таким чином, фірми, що інвестують в область досліджень повинні бути значних розмірів і деяка влада над ринком тут може допомогти. Але технічний прогрес у більшості областей, очевидно залежить не від гігантських фірм, що володіють монопольною владою. Швидш за все в силу патентного законодавства монополія є результат технічного прогресу, а не його причиною.[1]


Антимонопольне законодавство в ринковій економіці зарубіжних країн

Необхідність існування антимонопольного законодавства

Text Box: Малюнок 6 Витрати суспільства, пов’язані з існуванням монополійНа малюнку 6 показані витрати сус­пільства, пов’язані з монопольним обме­женням випуску. Довгострокові витра­ти, як середні, так і граничні постійні і дорівнюють LMC для довільних обсягів ви­пуску, що вироб­ляється фірмами і галуззю в цілому. Таким чином в галузі є постійна віддача від масштабу. В умовах досконалої конкуренції стан рівноваги в галуззі досягнувся би в точці В, у якій крива пропозиції LMC перетинається з кривою попиту D. Але в умовах монополії випуск обмежений рівнем, при якому MR=LMC. Звідси: обсяг монопольного випуску становить Qm, а монопольна ціна дорівнює Рм, що є вище її конкурентного значення Рс. Обмеження випуску означає, що цінність додаткової одиниці якогось блага для споживача перевищує величину суспільних витрат її виробництва. Величина суспільних витрат, пов’язана з обмеженням випуску, вимірюється площею трикутника АВС і є сумою різниць між цінністю і граничними витратами виробництва кожної одиниці продукції, яка була би виготовлена в умовах конкуренції, а не в умовах монополії. Малюнок 6 зображає ситуацію, при якій конкуренція одночасно і можлива і бажана, оскільки тут має місце постійна віддача від масштабу. Так як деякі фірми в галузі мають ті ж горизонтальні криві довгострокових витрат (LAC), що й великі фірми, вони не піддаються ризику бути викинутими з ринку своїми великими суперниками, витрати багаточисельних мілких виробництв не будуть перевищувати витрат монополії. При наявності багатьох мілких продавців, кожен з яких приймає ціну як незмінну, ціна під впливом конкуренції буде зменшуватись до значення Рс. Жодна з форм державного регулювання не може дати кращого результату.

Антитрестівська політика ідеально являє собою спроби захистити і посилити конкуренцію шляхом створення перешкод для виникнення, використання чи захисту монопольної влади.

Антитрестівська політика ідеально підходить для ринків типу зображеного на малюнку 6, де конкуренція забезпечувала б нормальний розподіл ресурсів.

Але, чи являє собою монопольна влада реальну проблему? Наскільки великі ті витрати, які несе суспільство від монопольної влади? Сума оцінок по всіх ринках звичайно дає величину витрат, зв’язаних з існуванням монополій, в розмірі, що є меншим від 1% ВНП. По-перше, чому такого типу оцінки настільки низькі? І по-друге, чи означають ці оцінки, що монополія не являє собою серйозної проблеми, і що немає потреби витрачати кошти на дотримання антитрестівських законів і економічного регулювання?

На перше питання відповісти легко. Відносно низькі оцінки величини втрат від монополій відображають той факт, що лише небагато фірм приводять у звітах про свою діяльність високі норми віддачі. Оскільки у звітах фірм дані про граничні витрати є відсутніми, оцінки соціальних втрат від монополій звичайно засновуються на припущенні про те, що довгострокові граничні витрати є постійними і співпадають з середніми витратами, а середні витрати розраховуються на основі даних бухгалтерської звітності. За даного припущення оцінки витрат від монополій будуть розраховуватися тільки по тих фірмах, у яких ціна продукції перевищує величину середніх витрат (включаючи можливість отримання нормальних прибутків).

Друге питання – про те, чи означають низькі оцінки цих витрат, що проблема монополій надто незначна, щоб турбуватись про неї. Стверджувальна відповідь є невірною з двох причин. Перша заключається в тому, що витрати від монополій можуть бути низькими в силу існування антитрестівських законів і економічного регулювання, що перешкоджає отриманню і використанню фірмами монопольної влади. Друга причина є в тому, що витрати пов’язані з існуванням монополій не знаходять свого відображення у розбіжностях звітних значень норм віддачі, а ці витрати можуть мати суттєве значення.

По-перше, монополія може не прагнути мінімізувати свої витрати так, як це роблять конкурентні фірми.

По-друге, фірми можуть нераціонально витрачати ресурси (з точки зору суспільства, а не монополій) у спробі досягнення або захисту уже досягнутого монопольного положення. Вони можуть нести витрати, пов’язані з ведення судових справ, що пов’язані із захистом патентів або захистом від конкурентів.

По-третє, дехто стверджує, що монополія створює додаткову концентрацію політичної влади.

І нарешті, використання монопольної влади може приводити до несправедливого перерозподілу прибутку.

Природна монополія і регулювання

Існують ринки, на яких конкуренція не бажана або навіть неможлива. Якщо виробництво супроводжується значною економією від масштабу, то більш ефективно у даному випадку мати єдиного виробника, ніж цілу галузь, що складається із багатьох фірм. В умовах такої природної монополії конкуренція небажана, оскільки наявність більше ніж одного продавця призводило би до росту витрат. Конкуренція тут і неможлива в силу того, що найбільша фірма завжди володіє перевагами у плані витрат перед своїми суперниками, а мілкі фірми очевидно не здатні вижити в цих умовах. Але тоді постає питання: якщо галузь залишається в руках монополіста, як ми можемо бути впевненими в тому, що споживачі отримають вигоди пов’язані з наявністю економії від масштабу.

Text Box: Малюнок 7 Проблема природної монополії На малюнку 7 зображе­на природна монополія із спадною кривою довго­строкових середніх витрат LAC. Якщо б у галузі дія­ла монополія, випуск був би встановлений на рівні Qm, а ціна на рівні Рм. Монополія отримувала би прибуток у розмірі PmEBC. Оптимальна з точки зору суспільства діяльність га­лузі описується точкою Е’, в якій довготермінові граничні витрати співпа­дають з ціною, а звідси і з цінністю додаткової оди­ни­ці продукції для спожи­вача. Обсяги випуску нижчі Q’ неефективні в силу того, що споживачі були би готові заплатити більші величини граничних витрат за більший обсяг виробництва продукції (крива LMC розміщена нижче кривої попиту).Таким чином, випуск продукції в обсягу Q’ є оптимальним з точки зору суспільства в цілому.

Проте цього рівня випуску не можна досягнути за умови конкуренції, оскільки при наявності багатьох фірм нам не вдалося би скористатися перевагами існуючої в суспільстві економії від масштабу. Ціни і випуск продукції встановилися би конкурентним шляхом, але в цьому випадку обсяг виробництва кожної фірми був би на більш низькому рівні, а, отже, з більш високими середніми витратами, ніж ті, що могли бути досягнуті в ситуації з єдиним монопольним виробником. У даному випадку ми потребуємо монопольне виробництво для мінімізації витрат за рахунок використання економії від масштабу. Таким чином антитрестівська діяльність, що перешкоджала би утворенню природної монополії обмежувала б рівень випуску. Але й нерегульована монополія обмежувала би випуск продукції на рівні Qm і тим самим обумовила би витрати суспільства у розмірі затемненої області на малюнку 7. Отже інтереси ефективності вимагають заміни ринкових сил; монопольного виробника необхідно змусити виробляти Qm (і назначити ціну Рм) або шляхом регулювання його діяльності, або введенням державної власності.[2]

Антитрестівське законодавство США

Перший антитрестівський закон у США, Закон Шермана, був прийнятий у 1890 р. не тому, що економістам вдалося довести Конгресу, що монополії спричиняють витрати для суспільства в цілому, а в якості міри у відповідь на зміни, які відбулись в економіці США.

Після громадянської війни (1862-1865) залізниці зв’язали між собою всі регіони країни, сприяючи створенню національних ринків. У відповідь на такі розширення ринків і з метою обмеження випуску створювалися корпорації, що за розмірами перевищували ті, що існували раніше, при чому багато з них утворились шляхом злиття конкуруючих фірм. Наприклад, “Стандарт Оіл Траст”, заснований в 1882 р. контролював біля 90% нафтопереробних потужностей країни[3]. Компанія “Амерікан Тобакос”, заснована в 1890 р., виробляла майже 100% сигарет у США. Фермери і дрібні бізнесмени відчували загрозу від цих нових гігантів і Закон Шермана був прийнятий головним чином під впливом цих антимонопольних настроїв. В той же час він не викликав до себе уваги населення і не спричинив серйозних дебатів.

Два основні розділи Закону Шермана носять такий же невизначений характер, як і багато частин Конституції США[4].

Text Box: Схема 1 Розділ перший закону Шермана Розділ 1 стверджує, що будь-який контракт, об’єднання…, таємна домовленість, направлена на обмеження торгівлі або комерції вважається протизаконним.
Дію цього закону можна проілюструвати схемою[5]:

Text Box: Схема 2 Монополізація Розділ 2 ствер­джує, що монопо­лізація, спроба моно­полізації а також об’єднання або та­єм­на згода з метою монополізації будь-якої частини торгів­лі або комерції відно­сяться до незаконних дій.[6]

Конгрес надавав можливість судам вирішувати, якого роду дії вважати тими, що обмежують торгівлю, і що розуміти під “монополізацією ринку”. Інтерпретація суддями Закону Шермана, так як і конституції США протягом часу мінялась.

Суди, зазвичай, не розглядали угоди, про встановлення і підтримання фіксованих цін як такі, що обмежують торгівлю до 1897 року, а злиття між конкурентами з метою утворення монополій не вважалось до 1904 року монополією. Пізніше суди постановили вважати фактично у всіх випадках незаконними угоди про підтримку фіксованих цін, тоді як монополізацією оголошувалося створення або захист монополій за допомогою “неприйнятних дій”. Монополія як така не є незаконною в США; термін монополізація відноситься до характеру дій, а не типу ринкової структури. Якщо ви є винахідником нового запатентованого продукту, і при цьому ваша фірма виявляється єдиною на даному ринку, то ви не порушили ніякого закону.

У період між 1897 – 1904 р.р., коли картелі вважалися незаконними, а злиття, що приводили до утворення монополій виявлялися в рамках закону, економіка США зазнала значних змін внаслідок цього роду об’єднань. Наприклад, в 1901 р. в результаті серії об’єднань утворилась “Юнайтед Стейтс стіл корпорейшн”, яка контролювала біля 60% всіх потужностей по виробництву сталі в США. За однією з оцінок ця хвиля об’єднань, що охопила більше 10 великих галузей, що були перед тим конкурентними або принаймі олігополіями, практично перетворила їх на монополії. Два інших основних закони були прийняті в 1914 р. на тій же сесії конгресу, що подарувала США подоходні податки і Федеральну резервну систему.

Закон Клейтона заборонив певні види антиконкурентних дій, а на основі Закону про Федеральну торгову комісію була створена Федеральна торгова комісія (ФТК) в якості експертного органу, що допомагав Міністерству Юстиції вводити в життя антитрестівські закони (див. нижче). Закон Клейтона містив три основні розділи.

Розділ 2, посилений в 1936 р. Законом Робінсона – Петмана, визначає цінову дискримінацію наступним чином:

буде вважатися незаконною дискримінація різних категорій покупців шляхом продажу за різною ціною аналогічних по сорту і якості товарів… у тих випадках, коли це може спричинити послаблення конкуренції, або створення монополій у будь-якій галузі торгівлі, або притискання і знищення конкуренції, як і створення перешкод для неї.

Text Box: Схема 3 Цінова дискримінація – закон Робінсона - Петмана Дію Закону Робінсона – Петмена можна проілюструвати такою схемою[7]:

Закон Робінсона – Петмена був прийнятий, зокрема, під тиском зі сторони власників дрібних бакалійних магазинів, які зрозуміли, що виникаючі ланцюги однотипних магазинів (зокрема A&P) були здатні спричинити тиск на поставників з метою надання їм “несправедливих” знижок у цінах продуктів, які вони купують. Власники мілких магазинів шукали захисту у Конгресу і отримали його.

Розділ 3 Закону Клейтона оголошує протизаконними акти продажу (або здачі в оренду), обумовлені забороною звертатись до послуг іншого продавця у тих випадках, коли це “може потягнути за собою істотне послаблення конкуренції або створення передумов для виникнення монополії. Ця стаття закону була застосована зокрема, щоб відгородити користувачів від вимог копіювальних фірм купувати папір виключно у них (зв’язуючий контракт) і щоб пересікти вимоги компанії, що виробляє бензин і деякі запчастини до автомобілів, продавати на бензоколонках не тільки бензин, що виробляється нею, а й її шини і акумулятори (ексклюзивний договір)[8].

Text Box: Схема 4 Розділ 3 закону КлейтонаДію розділу 3 Закону Клейтона можна проілюструвати такою схемою[9]:

Розділ 7 Закону Клейтона забороняє злиття або купівлю “у будь-якій області комерції або в будь-якій частині країни у тих випадках, коли це може спричинити вагоме послаблення конкуренції або створення передумов для виникнення монополій”[10].


Можна виділити наступні типи злиття компаній[11]:

Тип злиття

Опис

Приклади

Горизонтальне

Між конкурентами

Один виробник автомобілів зливається з іншим

Вертикальне

Між продавцем і споживачем

Видобувач нафти зливається з виробником бензину

Конгломерат

Між двома не зв’язаними напряму бізнесменами

Компанія, що випускає цукерки, зливається з компанією, що виробляє вітальні картки

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат