На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Удосконалення структури екологічного управління, фінансові аспекти

Реферати > Менеджмент > Удосконалення структури екологічного управління, фінансові аспекти

Оскільки питання водопостачання населення та різних галузей економіки високоякісною і в достатній кількості водою гостро стоїть на Україні, то вирішити це завдання можливо лише за умови створення комплексних систем управління використанням водних ресурсів. У багатьох країнах поширена така форма територіального управління, яка передбачає двоступінчасту систему (один місцевий, а один державний орган). Але найдосконалішою формою є державні органи управління водним господарством.

Структура державного управління водним господарством у галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів регламентується Водним кодексом України. Територіальна організація водокористування повинна базуватися на таких основних принципах:

річкові системи (басейни) як природні об’єкти нерозривно пов’язані з територією, і право власності на них повинно розглядатися разом із правом власності на відповідні території;

водні ресурси, які формуються і переміщуються у щорічно відновлюваних об’ємах в інші райони, необхідно розглядати як складову єдиного гідрологічного циклу в межах всієї водозбірної площі басейну, що однаковою мірою належить всій території і всім водокористувачам;

використання водних джерел допускається їх власником у будь-якій формі та для будь-яких цілей, якщо воно не змінює щорічно відновлювані об’єми і якість водних ресурсів, що надходять у нижче розміщені регіони;

використання водних ресурсів усіма водокористувачами здійснюється на основі взаємоузгоджених схем. Для річкових басейнів із дефіцитом води право кожної території на певний об’єм води закріплюється у вигляді визначеної частки відновлюваних ресурсів, що формуються в басейні.

Державна система регулювання водоохоронних відносин, згідно з Водним кодексом України, передбачає здійснення функціональної і територіальної організації. Функціональна організація полягає в розподілі компетенцій у галузі будівництва, експлуатації водогосподарських систем і водокористування (Держводгосп) та контролю за раціональним використанням, охороною вод. Територіальна організація включає розподіл функцій управління на адміністративно-територіальному рівні (ради відповідних адміністративних утворень) і не передбачає регулювання водних відносин у межах басейнів, що не відповідає генетичній суті функціонування водноресурсних джерел і їх охорони.

З урахуванням функціональної і територіальної організації управління схема взаємодії державних структур, які відповідають за певні аспекти водних відносин, набуває ієрархічної системи. У такому випадку узгодження управлінських рішень можна досягти за рахунок суміщення меж адміністративних утворень (районів) з контурами водноресурсних басейнів.

На рівні територіальних утворень управління водноресурсними джерелами може бути організовано на базі існуючих басейнових водогосподарських об’єднань, статус яких необхідно закріпити законодавчими актами.

Надаючи статусу самостійних установ територіальним виробничим відділенням (управлінням) басейнових водогосподарських об’єднань, забезпечується їх незалежність від місцевих органів влади і підконтрольність водоохоронним органам. При цьому функції контролю за дотриманням лімітів водоспоживання і скиду забруднених стоків доцільно покласти на басейнові водогосподарські об’єднання і їх територіальні підрозділи. Їх зацікавленість у дотриманні цих лімітів обумовлюється впровадженням ринкових відносин у сферу водокористування (плата за воду і скиди стічних вод, стягнення за екологічні порушення). Доцільно також покласти на водогосподарські об’єднання узгодження всіх заходів на території басейну, що порушують умови формування водного стоку. Басейнові водогосподарські об’єднання, отримуючи платежі й штрафи від водокористувачів, вносять їх у місцеві і державний бюджети за користування водноресурсними джерелами, а також відраховують штрафи за порушення екологічних вимог на підпорядкованих їм водних об’єктах.

Управлінські структури спроможні реалізувати регіональну водогосподарську і водоохоронну політику та сприяти стабілізації й оздоровленню стану водноресурсних джерел за умов чіткого виконання таких основних функцій: розробка та планування узгоджених рішень щодо регіонального управління водокористування і землекористування на різних адміністративних і басейнових рівнях; розробка нормативів лімітування водоспоживання і водовідведення та контроль за водоспоживанням підприємств і скидом забруднюючих речовин; проведення водогосподарського аудиту і менеджменту; стягнення платежів за водокористування і водовідведення та нагляд за проектуванням, будівництвом і експлуатацією водогосподарських об’єктів.

У Німеччині й країнах Європейського Союзу розроблена і реалізується стратегія екологічно орієнтованого менеджменту й екологічного підприємництва як одного з важливих напрямів екологічної модернізації. Цьому сприяло зростання ролі екологічних якостей і характеристик товарів та продуктів на ринку як передумови їх виробництва і реалізації, посилення тиску громадськості на підприємців, які використовують природні ресурси, дотримання екологічних інтересів населення та розвиток водного законодавства, посилення впливу екологічного права і підприємницької діяльності.

Крім того, всі підприємства Німеччини в обов’язковому порядку проходять екологічний аудит. У багатьох з них прийнято національні стандарти, які регулюють екологічний аудит. Так, у червні 1993 року прийнято основні принципи і положення екологічного обліку в рамках ЄС, які набули чинності в квітні 1995 року. За оцінками німецького агентства з питань навколишнього середовища в галузі екологічної професійної підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів нині професійні екологічні інтереси групуються за ступенем їх пріоритетності для тих, хто навчається, таким чином: переробка відходів; екологічне право; водне господарство і очистка стічних вод; охорона ґрунтів; енергозбереження; охорона довкілля на підприємствах; регіональне екологічне планування (екологічна програма); екологічна експертиза; боротьба з хімічним забрудненням навколишнього середовища; екологічна політика; екологічні аспекти сільськогосподарського виробництва; міжнародні аспекти охорони водних ресурсів; охорона біорізномаїття; екологічна освіта; екологічна консультація; програми економії води.

У квітні 1992 року в Китаї створено неурядову Раду з питань міжнародного співробітництва в галузі навколишнього середовища і розвитку. В її завдання входить надання уряду Китаю обґрунтованих пропозицій з координації розвитку народного господарства й екологічного захисту, а також залучення для цих цілей коштів і технологічної допомоги з боку іноземних держав. Державне управління із захисту навколишнього середовища розробило комплекс природоохоронних заходів на період до 2000 року. Китай до осені 1993 року приєднався до 50 міжнародних конвенцій і угод щодо захисту навколишнього середовища, зокрема, в країні заборонено промислове використання хімічних речовин, які впливають на водні екосистеми та озоновий шар атмосфери, створено національний центр збору міжнародної екологічної інформації. Крім цього, з початку 90-х років складено програму покращення екологічного стану Пекіна. Частково 17 проектів програми фінансуються за рахунок кредитів Світового банку в сумі 125 млн. дол., а уряд столиці виділив на ці проекти 124,24 млн. дол. Подібні екологічні програми розроблені і для інших китайських міст.

Вважається, що швейцарська система управління охороною природи і навколишнього середовища є найдосконалішою [5]. По-перше, це чітка система взаємопов’язаних політичних, юридичних, соціальних, наукових та організаційних положень і законів, інтегрована у всесвітню природоохоронну систему та органічно вписана в соціально-економічні умови держави. По-друге, вона має механізми функціонування різного характеру і різних рівнів за прямим і зворотнім зв’язками, якщо населення не тільки виконує закони, але й має можливість змінювати їх та впливати на дію уряду. В Швейцарії вироблена національна політика охорони довкілля, яка реалізується через закони, договори, ринкові механізми, природоохоронні інвестиції, кооперацію державних та приватних структур, освіту та пропаганду. Національна природоохоронна політика є невід’ємною складовою державних та приватних планів розвитку, і її виконання забезпечується з боку як державних структур (депутатами, міністерством, поліцією), так і приватних – Лігою охорони природи, Об’єднанням з охорони природи, а також численними екологічними бюро, постійними змішаними комісіями з представників державних урядовців та членів приватних організацій.

У країнах з розвинутою ринковою економікою широко використовуються різні економічні інструменти екологічного менеджменту, які об’єднуються у такі групи [3]:

податкові інструменти (пільгові чи дискримінуючі), зокрема податки на продукцію, види діяльності, джерела забруднення, вміст шкідливого компонента, користування ресурсами, на інвестиції;

інструменти системи кредитування (пільгові чи дискримінуючі), а саме: за напрямами діяльності, кредитними ставками, об’єктами кредитування, строками кредитування;

субсидії (прямі та непрямі) на державні екологічні проекти, компенсацію частини ризику підприємствам з пілотних екопроектів, на екоцілі населенню, дотації на екологічно досконалу продукцію, компенсація прискореної амортизації екологічних технологій;

екологічні платежі за викид (скид), захоронення шкідливих речовин, фізичні та біологічні види забруднення середовища;

цінові інструменти: екоцінове програмування, екоцінове регулювання, екоцінове стимулювання;

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат