На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Африка – Україна

Реферати > Міжнародні відносини > Африка – Україна

Окрім того, Південна Африка сьогодні, без сумніву, найрозвиненіша держава на Чорному континенті, а той факт, що на частку ПАР припадає близько 45% (приблизно $140 млрд.) від ВВП усього континенту, є більш ніж красномовним підтвердженням позицій Преторії.

До цього можна додати, що ПАР опинилася в списку держав, із якими Україна підписала угоди про військово-технічне співробітництво ледь не в першу чергу. Тобто вже під час перших кроків до ринку озброєнь українські політики і торговці зброєю усвідомлювали перспективи співробітництва з ПАР. Це сталося в 1995 р., а ще через два роки угода була ратифікована сторонами. Але на цьому розвиток ВТС і завмер. Не виключено, що саме для його просування на новий рівень завітала в Київ секретар із питань оборони цієї країни Дженюарі Масілела, у складі делегації якої є начальник служби закупівель озброєнь і представники держкорпорації з озброєння ARMSCOR.

Стратегічна лінія Південної Африки

Слід зауважити, що високі гості з далекого зарубіжжя з’явилися в Києві не вперше. У Південній Африці давно зацікавилися Україною, і не тільки оборонно-промисловою. Ще в 1999 р. планувалося, що ПАР відвідає з офіційним візитом український військовий міністр. З візитом щось не склалося, але у вересні 2000 р. Київ відвідав заступник президента Південно-Африканської Республіки Джейкоб Зума. Вже тоді було досягнуто декілька угод в економічній сфері, а питання обміну технологіями, проведення науково-дослідних робіт, здійснення авіаційних і морських вантажоперевезень потрапили до списку пріоритетних.

Що ж стосується ВТС, то, попри обопільне бажання, з’ясувалося, що погляди на це співробітництво все-таки дуже різні. Українська сторона акцентувала увагу на прямому збуті Преторії озброєнь і військової техніки, представники ж останньої від послуг України затято відмовлялися. Сьогодні обидві сторони говорять, що для цього були цілком об’єктивні причини. Зокрема, політика ПАР в царині модернізації своєї армії полягала ще й у залученні інвесторів, а інвестувати виробництво іноземної держави Україна зі зрозумілих причин не може собі дозволити.

Внаслідок особливих підходів ПАР до закупівель ОВТ не тільки Україна виявилася за бортом у дуже ємних тендерах. Навіть Росія, що виставила для участі в тендерах свої підводні човни проекту «К-636», винищувачі Міг-29 і тренувальні літаки Як-130, не зуміла домогтися перемоги й укласти угоди. Це при тому, що уряд ПАР щорічно збільшує військовий бюджет. Наприклад, на 2001—2002 р. він був збільшений на 14,5% — до 15,8 млрд. рандів проти 13,9 млрд. рандів ($1,8 млрд.) у попередньому році. У планах Преторії — збільшити оборонні витрати в 2002—2003 р. — до 16,8 млрд. рандів, і в 2003—2004 р. — до 17,9 млрд. рандів. Велика частина всіх цих витрат йде на одинадцятирічну програму військових закупівель, схвалену в листопаді 1999 р. у сумі 43 млрд. рандів.

Ще в 1999 р. міністр оборони ПАР Мосіуоа Лекота підписав довгострокові контракти на суму понад $5 млрд. Наприклад, цією програмою передбачається придбання чотирьох сторожових кораблів, трьох підводних човнів, 28 багатоцільових шведських винищувачів Gripen фірми Saab/BAе, 24 учбово-тренувальних літаків Hawk-100 фірми BAе Systems на загальну суму $4,77 млрд.

Грег Міллс, національний директор Південноафриканського інституту міжнародних справ (SAIIA) на базі Університету Вітс у Йоганнесбурзі, вважає, що ключовим чинником у виборі озброєнь і військової техніки була однозначна позиція орієнтації Південної Африки на тенденції глобальної оборонної промисловості, розділеної на два блоки, що з’являються: європейців і США. ПАР, на думку її національних фахівців, отримає більше користі, якщо буде поставляти європейцям окремі вузли й агрегати ОВТ, а не буде мати замкнуті цикли з виробництва специфічної продукції. Цікавим є те, що закупівлі ОВТ провадилися за рахунок зекономлених коштів від скорочення особового складу. Маючи 42 млн. населення (практично стільки ж, скільки й Україна), ПАР утримує 80-тисячну армію, у 3,8 разу меншу, ніж ЗС нашої держави.

Зате вже сьогодні ПАР посідає головні позиції з виробництва деяких видів озброєнь. Так, південноафриканські гаубиці і бронетранспортери отримали визнання в багатьох країнах світу. Як держава, що однією з перших поставила підпис під міжнародною угодою про заборону піхотних мін, Південна Африка має у своєму розпорядженні власні новітні засоби виявлення і знищення мін.

Експерти вважають, що одним із ключових чинників успіху є допуск на свій ринок низки європейських фірм ще наприкінці дев’яностих. Так, до кінця 1999 р. ADS (African Defense Systems) був цілком придбаний французькою фірмою «Томсон-CSF». Англійська фірма VDS (Vickers Defense Systems) ще в жовтні 1999 р. купила за $514 млн. усю власність відділення «Рютек», пов’язану з виробництвом легких бронемашин. Наприкінці того ж 1999 р. шведська фірма «ЦельсіусТех» уже володіла 49% власності південноафриканської філії «Грінтек Авітронікс», що виробляє системи радіоелектронної боротьби. А уповноважена за дорученням група «Кюнін Текнолоджи Лімітед» мала найбільший пакет акцій усього відділення південноафриканської «Грінтек» — 41,7%. Фірма «БАе Системз» теж проявила активність у ПАР: нині вона володіє 100% власності південноафриканської фірми «Парадігм Системз Текнолоджи», яка займається авіакосмічною технікою і питаннями організації матеріально-технічного забезпечення. Крім того, «БАе Системз» належить і 20% акцій південноафриканської «ATE», що є, у свою чергу, постачальником авіаційної бортової електроніки і виробником безпілотних літальних апаратів.

Поряд з французькими фірмами «Аероспасьяль-Матра» і «Томсон-CSF», німецька «ДАЗА» у червні 1999 р. придбала 33% акцій фірми «Рюнерт Редар Системз», що входить до групи «Рютек». Можна не сумніватися, цей перелік поповнився й останніми роками. Природно, у таких умовах буде зайвим сподіватися, що ПАР закупить українську техніку на шкоду британським, німецьким або французьким інтересам.

Біля воріт Африканського континенту

І все ж активізувати зусилля в сфері ВТС із ПАР варто, вважає більшість українських фахівців. В України є і досвід роботи на цьому ринку: минулого року держкомпанія з експорту й імпорту продукції та послуг військового і спеціального призначення «Укрспецекспорт» серед інших чотирьох десятків претендентів брала участь у тендері на постачання ПАР наземних систем ППО. Щоправда, самі представники України оцінюють шанси на успіх не надто райдужно: вже дуже тверді позиції на цьому ринку в низки західних компаній. Хоча участь України в цьому проекті, розрахованому на десять років, не виключається. По-перше, тому, що в ПАР немає власної єдиної системи ППО, а Україна на сьогоднішній день має досвід її створення в цілому ряді держав. Наприклад, декілька років тому в українську столицю прийшов лист із Туркменістану, в якому дякується за відновлення системи ППО, ще трохи пізніше Тбілісі попросив Київ про допомогу в створенні цілісної системи ППО для захисту столиці Грузії. А по-друге, об’єктивно вартість робіт в Україні значно дешевша, ніж в інших державах першої десятки постачальників зброї.

У той же час ПАР указує на необхідність зміни поглядів на співробітництво. Як говорять представники південноафриканської сторони, розглядатимуться пропозиції не про прямі закупівлі в Україні, а про розвиток спільних проектів. Найперспективнішими тут уважаються спільний вихід на ринок космічних послуг і розвиток співробітництва в галузі авіабудування. Першим напрямком із 1998 р. займається ДКБ «Південне», і, як видно, якщо буде знайдено надійного інвестора із трьома сотнями мільйонів доларів, прорив може відбутися. У цьому разі можуть бути використані як українські ракетоносії «Циклон», так і україно-російські ракети «Дніпро», створені на основі міжконтинентальних балістичних ракет SS-18. Що стосується другого напрямку, то на думку фахівців обох держав, спільна робота з таких літаків як Ан-140, Ан-70 і Ан-74 (за участі ПАР у комплектації повітряних машин електронікою) може призвести до реальних багатомільйонних угод на африканському ринку. Не виключено, що і сама ПАР закупить такі машини: парк ВПС цієї країни має почати модернізуватися в 2007—08 рр. Нарешті, був би цілком виправданий спільний вихід на ринок гуманітарного розмінування. Можна пригадати, що перший етап ліванського тендера Україна програла британцям, переважно, через нерівні позиції на ринку і не надто вражаюче оснащення. Тепер втрачене на ліванському ринку мають намір надолужити цивільні фахівці (в основному з колишніх військових), але це не єдина держава, де потрібні сапери.

Останнім часом ПАР демонструє не тільки активність на світових ринках, але й надзвичайну гнучкість у роботі з міжнародними партнерами. Серед останніх, безперечно успішних кроків ПАР — підписання в Преторії меморандуму про співробітництво в сфері оборони з Кувейтом. Крім розширення військового співробітництва в підготовці кадрів і проведенні спільних військових навчань, передбачається і взаємодія в сфері обміну військовими технологіями. Ще раніш ПАР і Лівія провели інтенсивні переговори про можливість двостороннього співробітництва в сфері виробництва і продажу озброєнь.

Тріполі відвідав і президент ПАР Табо Мбекі. При цьому міністр державних підприємств Джеф Радебе підтвердив, що Преторія і Тріполі вивчають питання про укладення угоди на постачання південноафриканських озброєнь у Лівію. Чи варто говорити про те, наскільки важливо розвивати співробітництво з ПАР, якщо йтиметься про конкретні контракти з модернізації пострадянських озброєнь на півночі Африки.

Іншими словами, Йоганнесбург активно шукає нові шляхи для реалізації своїх ОВТ і технологій у різноманітних регіонах. У Індії представникам Південної Африки уже вдалося досягти успіху. Є контракти й у Європі. Спеціалісти переконані, що на черзі Латинська Америка, де представники Преторії нині мають намір реалізувати модернізовані з Росією винищувачі «Міраж» або виконати такий проект на території замовника.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат