На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Вільні економічні зони та зони пріоритетного розвитку (проблеми, перспективи)

Реферати > Міжнародні відносини > Вільні економічні зони та зони пріоритетного розвитку (проблеми, перспективи)

Цікаво відзначити, що в останні роки на англомовних Ямайці, Гренаді, Сент – Люсії корпорації США розвивають зовсім нову галузь експортної переробки – комп'ютерну обробку інформаційних масивів, що приймаються і передаються обробленими назад за допомогою параболічних антен через супутники. У середині 90-х років на Ямайці було задіяно близько 2500 операторів ПК, і ще близько 300 чоловік проходили курс навчання.


3.3. Техніко-впроваджувальні ВЕЗ

В останнє десятиліття широке поширення одержали так називані техніко-впроваджувальні, чи науково – технологічні зони. Цей процес в окремих країнах має помітні національні особливості. У різних країнах вони носять оригінальні назви – технопарки, технополіси, інноваційні центри й інші. Але як би вони не іменувалися, вони завжди, як правило, створюються навколо якогось наукового ядра з особливою інфраструктурою, що забезпечує процес прискорення передачі нової технології в промисловість. Ідея створення цих зон, хоча і під іншою назвою виникла й одержала визначене втілення в Росії. До числа попередників сучасних науково – технологічних зон можна віднести Академмістечко під Новосибірськом, міста науки Дубну й Обнінск у Підмосков'я. Досвід їхнього створення ретельно вивчався, приміром, японськими фахівцями при розробці власної концепції науково-технологічних зон.

Сучасні науково-технологічні парки вперше з'явилися в США ще на початку 70-х рр., але значний ріст їх спостерігався в 80-і року. Наукові парки США – це райони з підвищеною концентрацією високотехнологічних підприємств, що знаходяться поблизу великих наукових інститутів чи університетів. Особливістю розвитку наукових парків США є те, що спочатку вони виникли спонтанно завдяки сполученню ряду факторів – економічного, соціального, географічного й інших. Так, поруч з містом Санта – Клара, біля університету, виникла науково – технологічна зона Кремнієва Доліна (Силікон Веллі). Це найбільш велика в США науково – технологічна зона, що дає 20% світового виробництва засобів обчислювальної техніки і комп'ютерів. Усього в США нараховується понад 80 технопарків, де трудяться більш 140 тисяч робітників і 45 тисяч учених. Аналогічні технопарки стали створюватися у Франції, Великобританії і Німеччині. (№7, стор.189).

У Японії науково – технічні центри одержали назву технополисів (від грецького techne – майстерність + polis – місто). Під технополісом розуміється місто і прилягаюча до нього територія, де розміщені органічно взаємодіючі підприємства високотехнологічних галузей промисловості, науково – дослідницькі інститути, вузи, що готують для технополісу наукові й інженерні кадри, і житлова забудова із сучасною виробничою і соціальною інфраструктурою.

Програма створення технополісів переслідувала наступні цілі: перерозподіл промисловості з центра на периферію; інтенсифікація наукових розробок за рахунок активізації діяльності місцевих університетів; переорієнтація промисловості на розвиток наукомістких і енергозберігаючих технологій; прискорення процесу впровадження й ін. Для досягнення цих цілей передбачалися різні міри кредитного і податкового стимулювання. Приміром, підприємствам з високою технологією дозволялося списувати в перший рік функціонування 30% вартості устаткування і 15% вартості будинків і споруд. При цьому держава брала на себе третину витрат по проведенню досліджень розташованими тут науковими лабораторіями і місцевими фірмами.

Основним досягненням американських технопарків і японських технополісів є створення локалізованої наукове – виробничого середовища, що постійно генерує передові технології, висококваліфікованих фахівців і підприємців і систематично одержує підтримку від сучасної мережі науково – дослідницьких, навчальних і комерційних організацій. Однак, незважаючи на очевидні досягнення науково – впроваджувальних зон, їм так і не вдалося досягти деяких ефектів, що очікувалися. Ні в США, ні в Японії так і не відбувся перерозподіл економічного потенціалу країни на користь відстаючих районів, хоча це було ключовою метою національних програм створення технопарків і технополісів. Це означає, що в черговий раз була доведена непередбачуваність результатів здійснення великих економічних проектів.


3.4. Сервісні ВЕЗ

Серед безлічі спеціальних економічних зон з'явилися і такі, у яких розвивається який-небудь один вид діяльності – банківська, аграрна в агрополісах, екологічна в екопарках, туристична й ін. Приміром, зона одного виду діяльності розташована в Ізраїлі біля Тель-Авіва. Тут йде торгівля алмазами і функціонує алмазна біржа країни.

Такі зони одержали назва сервісних економічних зон. Але найбільш розповсюдженим видом сервісних ВЕЗ є оффшорні зони.

3.4.1. Зміст і види оффшорних операцій

Виникнення оффшорних операцій викликано реалізацією зменшення податків на доходи від підприємницької діяльності в законодавчому порядку.

Підприємець – резидент зобов'язаний сплатити податки з обороту і з прибутку, отриманих від своєї діяльності усередині країни і за рубежем.

Підприємець, що бере участь у зовнішньоекономічній діяльності, платить податки двічі.

Подвійне оподатковування – це оподаткування прибутку іноземного учасника в спільному підприємстві при її перекладі за кордон і обкладання цього ж прибутку в країні іноземного учасника.

Тому для запобігання подвійного оподатковування і для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємця багато держав уклали між собою угода (конвенцію, договір) про виключення подвійного оподатковування. (№2, стор.339).

Наприклад, за станом на 1 січня 2001 р. у Республіці Молдова діють соглашения (конвенції) про запобігання подвійного оподатковування з поруч країн (Румунія, Болгарія, Чехія, Польща, Німеччина, Японія й ін.)

Крім усунення подвійного оподатковування для стимулювання міжнародного комерційного обороту використовується принцип мінімізації податків на легальній основі, що покладений в основу оффшорних зон.

Оффшорні операції (англ. off - chore – знаходиться на відстані від берега, поза територією країни) являє собою законодавчу основу міжнародних фінансових і торгових операцій, здійснюваних підприємствами, зареєстрованими на території, що має статус податкової гавані, різновидом якої є центр «офф - шор».

Оффшорні операції по своєму змісті являють собою фінансовий інструмент, що, не порушуючи чинне законодавство, використовується для планування і мінімізації оподатковування і для захисту комерційної таємниці.

Оффшорні операції включають:

Консультаційні послуги по мінімізації оподатковування, вибору оффшорної зони й ін.;

Послуги по створенню і реєстрації оффшорних підприємств (компаній), по відкриттю банківських рахунків, із продажу цих підприємств і ін.;

Послуги по ефективному використанню оффшорних компаній у міжнародному комерційному обороті;

Послуги по керуванню оффшорної компанією через довірчий керуючого;

Спекулятивні операції по керуванню капіталом (валютний дилинг, інвестиції, володіння і розпорядження закордонним майном, операції з нерухомістю, трансферні, трастові операції і т.п.);

Консалтингові послуги по податковому плануванню.

Податкове планування означає використання різноманітних факторів (географічних, правових, економічних) з метою зниження податкових утрат.

Податкове планування являє собою вибір оптимального сполучення і побудови правових форм відносин і можливих варіантів їхньої інтерпретації в рамках діючого податкового законодавства. Іншими словами, податкове планування є вибір між різними варіантами методів здійснення діяльності і розміщення активів, спрямований на досягнення можливо більш низького рівня виникаючих при цьому податкових зобов'язань.

Процес податкового планування включає 4 стадії:

Рішення питання про найбільш вигідному з податкової точки зору місця перебування (реєстрації) самої організації, її керівних органів, основних, виробничих і комерційних підрозділів і т.п.;

Вибір правової організації і її структури з урахуванням характеру і мети її діяльності;

Правильне і повне використання можливостей податкового законодавства і податкових пільг при визначенні оподатковуваного доходу і численні податкових зобов'язань, а також їхнього взаємного ув'язування з правовими формами оформлення угод;

Раціональне з податкової точки зору розміщення отриманих прибутків і інших грошових нагромаджень, використання оборотних коштів.

В основі оффшорних операцій лежить конфіденційність оффшорного підприємництва. У багатьох оффшорних юрисдикціях прийняті спеціальні закони, що передбачають кримінальну відповідальність за розголошення конфіденційної інформації для осіб, що мають до неї службової доступ.

Захист комерційної таємниці звичайно зводиться до нерозголошення імені фактичного власника оффшорної компанії. Такий захист забезпечується шляхом випуску акцій на пред'явника або на основі використання довірчого керуючого (тобто номінального власника) оффшорної компанії.

Довірчий керуючий (номінальний власник, номінальний партнер) – це фактично підставне обличчя, що вводиться до складу власників фірми і занимающее посада директора, але за умовами установчого договору і статуту позбавлене практично всіх прав.

Конфіденційність також зв'язана з наявністю банківських рахунків оффшорної компанії, інформацію про які банк може видати тільки у випадку судового розгляду (наприклад, при кримінальних справах по торгівлі наркотиками і т.п.).


3.4.2. Податкова гавань і центр «офф – шор»

Усі країни світу можна розділити на три великі групи, що розрізняються за рівнем оподатковування і державного контролю за комерційною діяльністю, по розміру витрат на створення дочірніх фірм. У першій групі, у которую входять найбільші промислово розвинуті країни (США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія), податок на прибуток може складати 40-50% чистого прибутку. Діяльність господарських суб'єктів строго регламентована, діють спеціальні правові норми, що обмежують внутріфірмові операції і використання закордонних фірм із метою відхилення від податків. Закони цих країн звичайно установлюють великий мінімальний статутний капітал акціонерних товариств: у Німеччині – 100 тис. марок, у Франції – 500 тис. франків. Для товариств з обмеженою відповідальністю цей капітал значно менше.

Країни, що входять у другу і третю групу, розглядаються як зони податкових пільг.

До другої групи відносяться юрисдикції, де при досить високому рівні прибуткового податку застосовується система спеціальних податкових пільг, що стосуються:

Діяльності компаній визначених типів, у тому числі холдингових, фінансових і торгових;

Механізму перекладу доходів і репатрування прибутків.

Податки, стягнуті в цих країнах при вивозі і репатруванні дивідендів, банківського відсотка, платежів роялті і деяких інших видів доходу, звичайно знижені. Країни цієї групи відрізняються ліберальними валютними і митними режимами. Дочірні фірми країн другої групи звичайно здійснюють «транзит» капіталів і доходу від них. У число країн з помірною податковою системою входять Нідерланди, Швейцарія (деякі кантони), Ірландія, Люксембург, Австрія, Ліхтенштейн і деякі інші.

До третьої групи відносяться державні утворення й адміністративні території, у яких гранично спрощений порядок реєстрації юридичних осіб і значно знижені (чи відсутні) податки на прибуток, - «податкові гавані».

«Податкова гавань» (податковий притулок, фіскальний оазис) являє собою невелику чи державу територію, що проводить політику залучення іноземних кредитних капіталів шляхом надання податкових і інших пільг. «Податкова гавань» надає пільги іноземним і місцевим підприємцям (фірмам, компаніям). Іноді пільгове оподатковування поширюється тільки на окремі види одержуваного доходу, наприклад, у Люксембурзі – це пільговий податковий режим для банків; у Швейцарії і Ліхтенштейну – для холдингових посередницьких і торгових компаній; на Багамськ островах – повне звільнення від прибуткового податку.

Законодавства держав, що мають «податкові гавані», передбачають для комерційних структур повне звільнення їх від податку (Ірландія, Ліберія) чи обкладання їх невеликим паушальним податком (Ліхтенштейн, Антильськ острова, Панама й ін.). У Швейцарії встановлений більш низький розмір податку, що за певних умов може і не стягуватися. (№2, стор.341)

До найважливіших переваг розміщення фірм у «податкових гаванях», що роблять їх привабливими для іноземних інвесторів, відносяться наступні:

Податок на прибуток у «податкових гаванях» відсутній, чи не перевищує 1 – 2%, чи замінений щорічним збором, що у різних країнах знаходиться в межах 150 – 1000 доларів у рік і не залежить від розмірів доходу. Податки на вивіз доходів – дивіденди, банківський відсоток, платежі роялті – відсутні.

У «податкових гаванях» максимально спрощена процедура реєстрації: мінімальний розмір статутного капіталу звичайно не встановлюється; особистості власників фірм не підлягають розголошенню.

У «податкових гаванях» відсутні обмеження на вивіз валюти. Фірми можуть вільно відкривати депозити в будь-якій валюті в будь-яких закордонних банках, здійснювати й одержувати платежі в будь-якій валюті без яких-небудь обмежень.

Процедура керування фірмою також гранично спрощена. Іноді вона умовна – керування в цьому випадку здійснюється секретарською фірмою за дорученням власника. У деяких «податкових гаванях» анонімність власника забезпечується також можливістю випуску акцій на пред'явника.

Більшість країн «податкової гавані» не вважає порушення податкового кодексу і митного законодавства карним злочином. Надання фірмами звіту по веденню чи обліку податкових декларацій тут не потрібно. Єдина форма звітності – щорічний фінансовий звіт.

Різновидом податкової гавані є центр «офф – шор».

Центри «офф – шор» - це невеликі держави і території, розташовані в основному на морських узбережжях і в місцях розвинутого міжнародного туризму і провідну політику залучення іноземних кредитних (стара назва – позичкових) капіталів, і на відміну від податкових гаваней, що надають податкові й інші пільги тільки для фінансово – кредитних операцій з іноземними резидентами в іноземній валюті.

До найбільш відомих центрів «офф – шор» відносяться Беліз, Панама, Ліберія, Кіпр, Мальта, Сінгапур, Гибралтар, Штат Делавэр у США й ін. Вести комерційну діяльність на території країни реєстрації оффшорной компанії, як правило, заборонено.

Центи «офф – шор» принципово відрізняються від зон вільної торгівлі. Зони вільної торгівлі надають податкові та інші пільги всім підприємствам, що діють усередині зони, а центри «офф – шор» - тільки підприємствам (оффшорним компаніям), що ведуть діяльність поза їхньою територією.

Центри «офф – шор» мають визначену спеціалізацію, в основу якої покладені різні типи юрисдикції.

Юрисдикції бувають банківські, трастові (довірчі), страхові. Серед страхових юрисдикцій маються також і такі, котрі більше підходять для внутріфірмового страхування, і такі, котрі більше підходять для перестрахування.

На ринку одного профілю може конкурувати між собою кілька центрів «офф – шор». Наприклад, реєстрація оффшорних судовласницьких компаній здійснюється в Ліберії, Панамі, на островах Кіпр, Мен і інших місцях.

У центрах «офф – шор» вимоги до обов'язкових резервів комерційних банків зм'якшені в порівнянні з іншими країнами, а в ряді центрів створення резервів банками взагалі не потрібно. Також відсутня пряма залежність вартості кредитних ресурсів з дисконтними ставками центральних банків країн.

У центрах «офф – шор» фінансово – кредитні установи (національні й іноземні) здійснюють операції з нерезидентами й в іноземній для даної країни валюті. Внутрішній ринок кредитних (позичкових) капіталів ізолюється від міжнародного (зовнішнього) шляхом відділення рахунків резидентів від рахунків нерезидентів, надаючи останнім податкові пільги, звільняючи їх від валютного контролю і т.п.

Зазначені фінансові центри привабливі для валютних операцій тим, що тут не ущемляються інтереси посередників в операціях з іноземною валютою.

Центри «офф – шор» іноді називають оффшорними зонами. Країни, що створили такі зони, здобувають цілий ряд соціально-економічних вигод. А саме: вони залучають іноземний капітал, одержують додаткове джерело податкових платежів, зборів і інших внесків, збільшують зайнятість місцевого населення і, насамперед адвокатів, бухгалтерів, секретарів, співробітників банків, засобів зв'язку, страхових компаній і ін.

Негативною стороною створення центрів «офф – шор» є те, що ці центри можуть служити місцем відмивання “брудних грошей” і проведення різного роду фінансових афер.


3.4.3. Оффшорна компанія

Комерційні підприємства, створені в центрах «офф – шор», одержали назву «Оффшорні компанії».

Термін «оффшорна компанія» не є юридичним терміном. Поняття оффшорної компанії і її статус визначається спеціальним чи законом іншими аналогічними нормативними актами.

Оффшорна компанія - це компанія, що є стосовно країни реєстрації не резидентської і цілком звільненої від податків. Однак така компанія зобов'язана щорічно платити фіксоване мито за це звільнення.

В оффшорних компаніях ведення бухгалтерського обліку і звітності зведено до мінімуму (Ірландія, Швейцарія). У деяких центрах вимоги вести бухгалтерський облік взагалі відсутнє (Антильськ і Нормандські острови, Ліберія, Ліхтенштейн, Панама). Оффшорним компаніям надана повна воля в розпорядженні своїми коштами, як в інтересах їхніх учасників, так і у власних інтересах компанії. Вони можуть здійснювати будь-які фінансові і торгові операції по усьому світі. Великою перевагою діяльності оффшорных компаній є:

можливість висновку торгових угод на пільгових умовах;

здійснення в найкоротший термін міжнародних фінансових операцій відповідно до валюти покупця і продавця;

списання на місці усіх витрат, зв'язаних з висновком угод;

анонімність власників, що по різних причинах може мати велике значення у видачі ліцензій і наданні ексклюзивних прав визначеній фірмі, не крім при цьому можливості збуту товарів в інші чи країни під іншою маркою в тій же країні.

Оффшорна компанія створюється з чітко визначеними цілями. Такими цілями можуть бути:

зведення сплати податків до мінімуму;

здійснення спеціальних бізнес – функцій професійної орієнтації;

організація холдингових компаній;

створення іміджу (національного чи міжнародного);

придбання і утримання нерухомості від імені оффшорної компанії;

забезпечення конфіденційності створення оффшорної компанії, тобто таємності імені власника, банківських рахунків і ін.;

комерційна необхідність, зв'язана з обходом різних організацій і ембарго по окремих видах діяльності і товарів;

збільшення ефективності фінансових і торгових операцій.

Форми реєстрації оффшорних компаній (див. таблицю) визначаються наявністю у світі двох глобальних правових систем:

Форми реєстрації оффшорних компаній

Континентальна

Острівна

Індивідуальне підприємство

---

Повне товариство

Повне партнерство

Командитне товариство

Обмежене партнерство

Закрите акціонерне товариство

Приватна компанія

Відкрите акціонерне товариство

Публічна компанія

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат