На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Вільні економічні зони та зони пріоритетного розвитку (проблеми, перспективи)

Реферати > Міжнародні відносини > Вільні економічні зони та зони пріоритетного розвитку (проблеми, перспективи)

У країнах Східної Європи вільні економічні зони стали виникати наприкінці 70-х – початку 80-х років. До кінця 80-х років їх було вже більш 40, в основному в Югославії й Угорщині, але також у Польщі, Болгарії. Як і в Західній Європі, це були переважно зони вільної торгівлі, розташовані в морських і річкових портах (Рієка, Сіліт, Белград, Будапешт, Русе, Щецин).

У США загальне число ВЕЗ перевищує 130. Серед них найбільш поширені зони вільного підприємництва і науково – впроваджувальні ВЕЗ. Такі ж зони характерні і для Японії.

У країнах, що розвиваються, перші вільні економічні зони виникли в середині 60-х років; прикладом такого роду може бути ВЕЗ «Кондла» в Індії. Спочатку їх було небагато, але потім почався дійсний бум. Хоча існуючі оцінки числа таких зон у країнах, що розвиваються, дуже суперечливі (від 100 до 300), у будь-якому випадку вони свідчать про їх дуже широке поширення. У цих зонах зайняте близько 1,5 млн. чоловік.

Майже всі країни, що розвиваються, узяли за зразок ірландський Шеннон і стали створювати в себе насамперед експортно-промислові ВЕЗ, що найчастіше орієнтуються на морські порти й аеропорти. Ціль їхнього створення – форсований розвиток окремих галузей промисловості, стимулювання експорту, залучення іноземних капіталів, а також передовий техніки технології. Що ж стосується різного роду пільг для іноземних інвесторів, то вони, як правило, ще більші, ніж у країнах Заходу. Треба мати також на увазі, що цих інвесторів тут особливо залучає наявність дешевої, але дисциплінованої і готовий до напруженої праці робочої сили.

Більш за все спеціальних економічних зон у країнах, що розвиваються, Азії, у першу чергу в «нових індустріальних» і в країнах АСЕАН. На ВЕЗ Сінгапуру зайнято більш 220 тисяч чоловік, Гонконгу – 100 тисяч; деякі автори вважають навіть, що Сінгапур, як держава, і Гонконг, як територія, у цілому виявляють собою вільні економічні зони. Велике число зайнятих також на ВЕЗ Республіки Корея (150 т.) і Тайваню, а також Малайзії, де нараховуються десятки таких зон. Головні інвестиції в місцеві підприємства належать фірмам Японії, а продукція їх направляється насамперед на ринок США.

Друге місце по числу і значенню ВЕЗ займає Латинська Америка, де такі зони функціонують у Мексиці, Бразилії, Чилі, деяких інших країнах. Найбільша з них знаходиться на границі Мексики і США з розрахунком на використання дешевої місцевої робочої сили і збут продукції на ринках північного сусіда. Тут зайнято майже 250 тисяч чоловік, а по експортному виторгу ця зона уступає тільки доходам від продажу нафти. У Колумбії росте значення ВЕЗ «Таранкваль», у Бразилії – ВЕЗ у Манаусе, що важливо для розвитку колонизуемого басейну Амазонки. (№5, стор.282-284).

Як приклад розглянемо модель розвитку ВЕЗ у Латинській Америці і Китаї.


4.2. Модель розвитку ВЕЗ у Латинській Америці

Формування спеціальних економічних зон у країнах Латинської Америки відбувалося на наступних загальних принципах:

Зони створювалися з ініціативи центральних, а не місцевої влади виходячи з загальнодержавних інтересів;

Їхньому створенню передувала підготовка відповідної законодавчої бази, реалізація положень якої на практиці відбувається нерідко через 3-4 року;

Були чітко визначені різні типи вільних зон: виробничі, експортно-виробничі, чисто торгові, оффшорні і т.д. І відповідно до цього передбачалися різні величини податкових, митних і інших пільг;

Спочатку під зони приділялися обмежені території, що поступово розширювалися, рідко досягаючи великих розмірів (торгова зона «Колона» у Панамі з річним оборотом у 8 млрд. доларів США за 40 із зайвим років існування не досягла навіть площі в 300 га);

Кількість зон збільшувалося поступово.

Спочатку створювалися торгові зони. Пільги для компаній, що функціонують у них, стосуються насамперед митного обкладання. Товари, завезені на територію зони, не підлягають обкладанню митними пошлинами і податком на імпорт і звільнені від інших видів контролю над імпортом, що включаються в митне законодавство країни. У зонах, розташованих, як правило, поблизу великих торгових портів, наприклад у Барранкілья в Колумбії, юридичні і фізичні особи, що займаються зовнішньоторговельною діяльністю, мають право безперешкодне ввозити і вивозити товари, перевантажувати і складувати їхній (на термін до одного року без сплати податків), розфасовувати, продавати оптом і вроздріб. Можливість безмитного збереження продукції в чеканні сприятливих змін кон'юнктури на світових чи ринках на внутрішньому ринку країни, де розташована зона, надзвичайно вигідно постачальникам. Постачання з зони на внутрішній ринок обкладаються митом і податком на імпорт, як на аналогічні товари, безпосередньо завезені з-за кордону.

Діяльністю на території вільних торгових зон займаються, насамперед, місцеві підприємці. У 1995 році на територіях Аргентини, Бразилії, Парагваю, Уругваю діє зона вільної торгівлі «Меркосур».

Згодом у вільних торгових зонах стали виникати підприємства по обробці ввезених товарів. Тому вільні торгові зони поступово перейшли в ранг вільних виробничих зон.

Переважна більшість виробничих зон працює на експорт. По законодавству Бразилії підприємства ексортно-виробничих зон зобов'язані поставити за рубіж 100% продукції.

Деякі зони (наприклад, зона «Манаус» у Бразилії й острів Вогненна Земля в Аргентині) працюють тільки на внутрішній ринок.


4.3. Модель розвитку ВЕЗ у Китаї

Серед країн, що розвиваються, дуже помітний розвиток і резонанс одержали спеціальні економічні зони Китаю. Почавши з невеликих територій, об'єднаних спецзонами на самому початку 80-х років, китайське керівництво до середини 90-х років поширило їхній режим на сотні квадратних кілометрів. Крім найбільш відомих у країні і за рубежем спеціальних економічних зон – «Шеньчжень», «Чжухай», «Сямень», «Шаньтоу», що мають багаторічну історію, а також спеціальної економічної зони «Хайнань» (існує з 1988 р.), у країні помітний розвиток одержали зони техніко-економічного розвитку (більш 2-х десятків) і зони розвитку нової і високої технології – технопарки. Особлива роль приділяється шанхайській зоні економічного розвитку «Пудун». Значення проекту, розрахованого на кілька десятиліть, визначається не тільки тим, що зона «Пудун» повинна стати в перспективі великим центром промислового виробництва Китаю, але і покликана сприяти перетворенню Шанхая в найбільший торговий і фінансовий центр Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Створення спеціальних економічних зон стало важливою складовою частиною проведення відкритої зовнішньоекономічної політики, проголошеної китайським керівництвом наприкінці 70-х років. При виборі моделі розвитку ВЕЗ китайське керівництво виходило з поточних потреб країни і досвіду функціонування спеціальних зон в інших країнах. Найбільше детально вивчався досвід Сінгапуру, Тайваню, США. У ході підготовки організації спеціальних економічних зон було запропоновано кілька варіантів режиму їхнього функціонування. У результаті був обраний шлях організації ВЕЗ зі створенням у їхніх рамках структури господарства, орієнтованого на експорт, усіляке залучення іноземного капіталу, а також істотне поліпшення технології виробництва. Спеціальні економічні зони стали грати сполучну (буферну) роль з іншими районами країни, реалізуючи політику «відкритих двер».

З початку 90-х років у портових містах, спеціальних економічних зонах КНР починають виникати вільні митні території – вільні зони торгівлі (ВЗТ), що як указують китайські фахівці, будуть розвиватися по моделях, подібним з існуючими в інших країнах.

Практика функціонування китайських спеціальних економічних зон і інших районів з пільговим інвестиційним кліматом продемонструвала безсумнівні успіхи. До числа досягнень ВЕЗ як китайські, так і закордонні фахівці відносять насамперед високі, стійкі темпи економічного росту, великі обсяги притягнутих у зони іноземних інвестицій, значне підвищення продуктивності праці і, нарешті, істотний ріст рівня життя населення.

Вільні економічні зони в КНР (крім загальних з іншими країнами цілей спецзон) у цілому є експериментом по використанню ринкових відносин в умовах переваги державної власності. Перехід «усі разом» до ринкового господарства визнаний у Китаї неприйнятним, чреватої серйозними потрясіннями для народу й економіки в цілому. Специфіка китайського досвіду регулювання вільних економічних зон полягає в тім, що вони для сучасного Китаю щось більше, ніж спеціальні райони по стимулюванню іноземного і вітчизняного підприємництва, залученню інвестицій, прискореному розвитку тих чи інших галузей і ін. У спеціальних економічних зонах Китаю відбувається становлення й обкатування, як відзначають китайські економісти, економічної моделі, по якій у 21 столітті буде жити практично весь Китай.


4.4. Висновки про загальні риси, досягнення й особливості розвитку ВЕЗ у світі

Світовий досвід функціонування вільних економічних зон дозволяє сформулювати основні висновки про їхні досягнення, загальні риси й особливості розвитку. Функціонування спеціальних економічних зон у промислово розвитих країнах свідчить, що в основі їхнього успіху лежить, з одного боку, гарне планування первісних стадій їхнього розвитку, а з іншого боку – гнучкість керування зонами. Ситуація, що змінюється, у світовому господарстві (НТР, конкуренція між транснаціональними корпораціями, зміни в курсах валют, зміна в системі міжнародного обміну й ін.) впливає на розвиток ВЕЗ і відповідно вимагає адекватного реагування на ці зміни.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат