На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Європейський фондовий ринок у період глобалізації

Реферати > Міжнародні відносини > Європейський фондовий ринок у період глобалізації

Глобалізаційні процеси, які не просто кількісно, а й якісно змінюють систему міжнародних економічних відносин, помітно впливають на радикальну зміну інфраструк­тури європейського фондового ринку. Переплітаючись із внутрієвропейськими інтегра­ційними процесами, вони ведуть до створення специфічної ситуації. Схоже, що поступово відновлюється фінансова рівновага між Старим і Новим Світом. Причому відновлення відбувається не стільки за рахунок послаблення позицій заокеанських фінансистів, скільки у результаті підвищення можливостей їх європейських конкурентів. Три типи інституціональних інвесторів (інвестиційні та взаємні фонди, пенсійні фонди і страхові компанії) знаходять серйозну фінансову підтримку в особі приватних інвесторів. У Європі нині дедалі більше людей, у яких є «зайві» гроші та які готові ризикнути ними заради того, щоб стати ще багатшими. Кількість мільйонерів у Європі – це більше 2,2 млн. людей (із 7 млн. по всьому світу), і на західну частину континенту припадає чверть від усіх індивідуальних інвестиційних фондів, розміром від 1 млн. доларів США. Наявність вільних грошових коштів зумовлена не лише високою прибутковістю західноєвропейських корпорацій і банків. Помітну роль у цьому відіграє процес ліквідації (продаж) сімейних підприємств представниками нового покоління (у Німеччині його називають erbengeneration, тобто «покоління спадкоємців», які вважають, що ліпше вкласти успадковані гроші в чужий бізнес, замість того, щоб самим займатися такою копіткою справою, як корпоративний менеджмент. Зворотним боком цього процесу є безпрецедентний інтерес найбільших інвесторів до акцій приватних компаній, що не котируються на біржах (private equity), уперше відзначений із тридцятих років минулого сторіччя, про що йдеться у звіті британської урядової комісії Мінерса (Myners report). У деяких європейських країнах, особливо в Німеччині, цей інтерес разом з іншими чинниками навіть призвів до відмови компаній від біржового котирування своїх акцій. «Ми бачимо дедалі більше випадків переходу компаній із розряду публічних у приватні та відмови від лістингу, – зазначає один із німецьких експертів. – Це почалося з сімейного бізнесу, але великі конгломерати також розпродують підрозділи, включені в лістинг». Згідно з даними Центру дослідження викупу компаній менеджерами (Centre for Management Buy-out Research), що існує при Ноттінгемському університеті (University of Nottingham), у 1999 р. у континентальній Європі встановлено 27 випадків «делістингу» компаній, ринкова вартість яких становила більш ніж 3,8 млрд. дол.[1]

Усе це сприяло тому, що зростання фондових ринків, підтримуване новим попитом (названим фондовиками «стіною грошей» – wall of money), на багатому європейському Заході досягає двозначних цифр у річному обчисленні. Важкі часи, зумовлені азіатсько-російською кризою 1998 р. і посилені крахом у Великобританії гігантського інвестиційного фонду Long Term Capital Management, нині вже давня історія.

Підйом економіки в Європі (не будемо забувати, що відносна слабкість євро пояснюється не поганим станом справ у країнах ЄС, а тим, що в США вони просто йдуть ще ліпше) призвів до того, що за допомогою традиційних джерел уже не можна задовольнити потреби в капіталі великих західно­європейських корпорацій. Тому такі компанії не бажають більше задовольнятися послугами національних банківських систем: адже багато корпорацій мають кредитні рейтинги, що дають змогу залучати дешевші фінансові ресурси за допомогою емісії цінних паперів. І природно, що вони спрямовують свій погляд на ліквідніші ринки капіталу та цікавляться скороченням витрат при здійсненні подібних операцій. Нові можливості для фондового ринку, зумовлені зростанням попиту з боку емітентів і збільшенням пропозиції за рахунок інтеграції національних ринків країн ЄС, одночасно з наявністю конкуренції у результаті відкритості та глобалізації додали значного імпульсу його розвитку. При цьому характерним є не лише кількісне зростання обсягів операцій, що укладаються, а й якісні зміни їх структури. На зміну домінуванню інвестицій у державні та корпоративні облігації (які наприкінці 1999 р. становили 55% від усіх вкладень) приходять вкладення в корпоративні акції[2]. Причому це тенденція окремих національних і світового ринків. Уже в 1999 р. на глобальному ринку акцій обсяги вторинної торгівлі збільшилися на 48%. Міжнародні емісії акцій в Європі також збільшилися за цей рік на 66%, досягнуши майже 83 млрд. дол., тобто більше за половину світової емісії[3]. Одинадцять країн ЄС нині взаємно обмінюються урядовими облігаціями і, таким чином, їх оборот утворить другий за розмірами ринок державних цінних паперів (після ринку облігацій Казначейства США). Тепер чітко накреслюється тенденція до створення чогось подібного і на ринку європейських акцій, і саме в руслі цієї тенденції потрібно розглядати план об'єднання окремих фондових бірж. Насамперед йдеться про дві найважливіші з них: у Лондоні та Франкфурті. І якщо Лондонська фондова біржа, розташована в серці Сіті, є найбільшою в Європі, то вважають, що Німецька біржа найпрогресивніше розвивається.

Потрібно зазначити, що торгівля корпоративними правами має в Європі багатовікову традицію. У Паризькій біржі зберігається інформація про те, що ще в 1250 р. деякий борошномельний концерн Societe des Moulins du Bazacle випустив на ринок 96 доль у формі сертифікатів власності в компанії для їх продажу «за ціною, яка змінюється залежно від економічних умов і того, наскільки добре або погано працюють млини». Тому навряд чи можна вважати випадковим прихильність європейців до заощаджень у формі акцій, тим більше, що подібна схильність виручала багатьох навіть у період гіперінфляції двадцятих років минулого сторіччя. А нині «культ акцій» (equity cult), характерний для англо-саксонських інвесторів, доволі швидко перетворюється у своєрідну загальноєвропейську релігію. Своєю появою цей «культ» зобов'язаний Дж. Губі (G. Goobey), тогочасному главі пенсійного фонду Imperial Tobacco, який рішуче заявив років п'ятдесят тому, що диверсифікація коштів фонду в акції не є ризикованою. У результаті більшість британських пенсійних фондів розміщує сьогодні в акції до 75–80 % своїх коштів. Тепер такі підходи стають нормою і для інших європейських країн. До тих, хто був раніше прихильним до цього культу: Великобританії, Голландії і Швеції, приєдналася нова хвиля «перетворених», очолювана Францією, Німеччиною та Італією. Крім пенсійних, у гру вступили і спільні інвестиційні фонди (mutual funds). У Німеччині, наприклад, за три останніх роки минулого століття це привело до помітного збільшення кількості інвесторів в акції корпорацій з 8,2 до 11,3 млн. чол. (тобто 18% дорослого населення). Отже, відбувається тенденція зростання інвестицій в акції (так, якщо в 1996 р. в акції європейці вклали близько 1,9 трлн. євро, то наприкінці 1999 р.– 3,6 трлн. євро або 3,4 трлн. дол.) при зростанні зворотної тенденції щодо інвестицій в облігації (які зменшилися з 1,3 трлн. євро в 1996 р. до менш ніж 1,1 трлн. євро в 1999 р.). За розрахунками фахівців американського банку JP Morgan, в найближчі роки ця тенденція тільки посилиться і можна очікувати, що в 2004 р. вкладення в облігації впадуть нижче за один трильйон євро, а в акції – досягнуть величини в 6,3 трлн. євро. Переважно це буде досягнуто за рахунок збільшення інвестицій в акції з боку спільних фондів: з 2 трлн. у 1999 р. до 4 трлн. у 2004 р.[4] Що відбудеться через кілька років, поки мало хто ризикує передбачати. Справа в тому, що після 2010 р. нове численне покоління чергового періоду стрибка народжуваності (так звану baby boomers) мусітиме звернутися до заощаджень для того, щоб зробити свої довготермінові вкладення. В які активи вони будуть спрямовані – передбачати зараз більш ніж складно. Ймовірно, що значну роль у цьому відіграватиме поведінка приватних пенсійних фондів. Збільшення тривалості життя на фоні падіння народжуваності може призвести до збільшення частки пенсіонерів (населення у віці після 65 р.) з нинішніх 16% до 25% уже у 2030 р. і майже до 30% до середини століття. Тому очевидне збільшення ролі саме приватних пенсійних фондів, які муситимуть турботуватися про забезпечення безбідної старості. Адже це завдання стає дедалі непосильнішим навіть для багатих європейських держав, які виплачують 75% усіх пенсій (порівняно з 40% аналогічним показником у США)[5]. У справі забезпечення своєї старості громадяни Європи, на думку Джо Грано (Joe Grano), керівника американської інвестиційної компанії Paine Webber, придбаної нещодавно швейцарським банком UBS, повинні більше покладатися на власні сили, як це роблять у США, де даний процес почався значно раніше. І Європа, як він вважає, вже рухається від системи забезпечення своїх пристарілих громадян пенсіями до механізму їх забезпечення за рахунок прибутків від цінних паперів.

Активізація «роздрібних інвесторів», які почувають себе ще недостатньо впевнено в новій ролі і віддають перевагу таким значно захищеним формам інвестицій, як вкладення у спільні фонди або конвертовані акції, має своїм результатом ще одне явище. Якісний розвиток фондового ринку значно зумовлюється розширенням обсягів і спектра операцій з «похідними інструментами» – деривативами (derivatives), до яких часто вдаються різні інвестиційні фонди та компанії з метою диверсифікації своїх ризиків. Істотним фактором, що вплинув на це, став також бум високотехнологічних компаній, що докотився зі США до Західної Європи. Вкладення в їх корпоративні папери однак є справою не лише прибутковою, а й доволі ризикованою. Тому багато хто з інвесторів став страхувати ці вкладення за допомогою різних деривативів, чому сприяє широке використання при емісії акцій таких компаній випуску цінних паперів із «замороженим» терміном їх перепродажу (lock-ins stocks).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат