На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Стан та перспективи міжнародного співробітництва України в енергетичній сфері

Реферати > Міжнародні відносини > Стан та перспективи міжнародного співробітництва України в енергетичній сфері

Для забезпечення українських НПЗ нафтою найважливішим завданням має стати вирішення проблемних питань знов-таки з Росією. Протягом останніх років РФ постійно збільшувала ставки вивізного мита на нафту при цьому у відповідності до російського законодавства компанії, які експортують нафту в Україну, не відшкодовується ПДВ. 30 вересня поточного року російський прем’єр- міністр М.Касьянов підписав постанову про чергове підвищення ставок експортного мита на нафту та нафтопродукти: мито на нафту вже складає EUR34 за 1 т (зараз EUR27 за 1 т), на дизпаливо — EUR32 (зараз EUR25), на мазут — EUR27 (зараз EUR20).

В таких умовах Україні необхідно диверсифікувати джерела надходження нафти. Проблема диверсифікації джерел постачання нафти в Україну має вирішуватись, на відміну від проблеми поставок газу, в більш широкому аспекті, з урахуванням стану НПЗ (глибини переробки нафти) і конкуренції при імпорті нафтопродуктів з Росії, Білорусі, Литви, Азербайджану, Болгарії, Греції.

Географічне розташування України теоретично дозволяє задіяти різноманітні джерела поставки нафти, а саме: Азербайджан, Казахстан, країни Близького та Середнього Сходу та інші. Але економічну доцільність постачання нафти визначають транспортні видатки та глибина переробки нафти на українських НПЗ.

Одним з найбільш реальних шляхів інтеграції України до загальноєвропейського ринку нафти є створення Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору Баку—Супса—Одеса—Броди—Європа (ЄАНТК), завдяки якому можливо транспортувати каспійську нафту в Україну та далі до інших європейських країн. Вирішальним важелем впливу для залучення каспійської нафти до українського транзитного маршруту є низькі транзитні тарифи та збереження якості нафти.

На думку експертів, найбільш економічно привабливим для України є маршрут від Бродів і далі по існуючому нафтопроводу «Дружба» безпосередньо до НПЗ країн Європи, із подальшим виходом на порт Омішаль (Хорватія) на Адріатичному морі. Цей порт може приймати танкери дедвейтом до 0,5 млн. т (у 3—4 рази більше ніж порти Балтії та Чорного моря), що дозволяє здійснити міжконтинентальні перевезення нафти до США.

На жаль, у найближчі кілька років перспективи успішної реалізації проекту ЄАНТК мають досить низьку імовірність, тобто виконання проекту може значно затриматися. По-перше, відсутні конкретні домовленості (угоди та договори) щодо забезпечення необхідних обсягів нафти, закупівлі транзитної нафти та відносно будівництва зв’язувальних трубопроводів поза територією України. По- друге, у найближчі п’ять років жодна окремо взята Прикаспійська країна не в змозі забезпечити український нафтопровід нафтою в обсягах, які б дозволили рентабельно його експлуатувати. По-третє, проект не має достатнього фінансування, та в самій Україні ще й досі точаться суперечки щодо його доцільності. По-четверте, існують конкурентні маршрути прокладання нафтопроводу, які мають значні переваги — менш протяжний маршрут через Іран; проект Баку—Джейхан, що підтримують США, незважаючи на його значні недоліки. Слід відмітити, що кандидат у президенти США Дж.Буш вважає політику адміністрації президента США Б.Клінтона у Каспійському регіоні щодо спрямування каспійської нафти до турецького Джейхану помилковою.

Таким чином, реалізація проекту ЄАНТК може вирішити стратегічне питання як диверсифікації транзитних маршрутів, так і диверсифікації поставок нафти на НПЗ України. У зв’язку з чим треба терміново вирішити питання із зацікавленими країнами щодо: підписання відповідних договорів з компаніями, які видобувають та купують нафту, і міждержавних угод з країнами-експортерами та імпортерами нафти; будівництва з’єднувальних трубопроводів на території інших країн та підключення до них українського нафтопроводу; фінансування будівництва і термінів введення зазначених об’єктів в експлуатацію.

При цьому Україні необхідно дещо змінити акценти у переговорному процесі щодо вирішення питання поставок нафти: з Азербайджану в Казахстан, оскільки вже через 7—9 років розрив між обсягами видобутку нафти двох країн може скласти 70—80 млн. т нафти на рік на користь Казахстану; з міждержавних відносин з Казахстаном та Азербайджаном на нафтові ТНК, оскільки в цих країнах іноземним компаніям належить біля 75—80% родовищ нафти. Також треба враховувати, що питання постачання нафти на НПЗ в Україні внаслідок приватизації та передачі в управління ряду НПЗ є значною мірою проблемою господарюючих суб’єктів інших країн, насамперед Росії. Тобто держава може впливати на приватизовані НПЗ переважно непрямими методами. Водночас, навіть після приватизації російськими компаніями українських НПЗ, нові володарі нафтопереробних заводів, якими би впливовими вони не були, не здатні протистояти державній дискримінаційній політиці РФ щодо України.

Експорт-імпорт нафтопродуктів. Географія експортно-імпортних операцій з нафтопродуктами в Україні охоплює десятки країн і демонструє, здебільшого, пріоритети українських трейдерів, які визначаються недосконалістю державної політики та постійними змінами законодавчого поля в цій сфері.

Україна імпортує нафтопродукти з понад двадцяти країн світу. Значне зменшення поставок нафтопродуктів у 1999р. (імпортовано майже 1,75 млн. дизельного палива, що менше на 9% у порівнянні з 1998р., і 1,65 млн. т бензинів, що менше на 22% ніж у 1998р.) від традиційних постачальників — Росії, Білорусі та Литви — було компенсовано надходження нафтопродуктів з Латвії, Естонії, Румунії, Греції, Азербайджану. Вагоме зменшення надходжень з Росії є результатом загострення відносин із північним сусідом, підвищення нею тарифів на нафту та нафтопродукти і зростання цін на нафту на світовому ринку.

Досвід «аварійного» постачання нафтопродуктів з Азербайджану та Греції за підтримки азербайджанського президента та грецького мультимільйонера В.Вардінояніса для потреб українського агропромислового комплексу на протязі двох останніх років виявив їх неефективність. Так, наприклад, у червні 2000р. ціна азербайджанського мазуту перевищувала його ціну на українському ринку майже на 15%, що спричинило прийняття ВРУ пільгового режиму ввезення нафтопродуктів в Україну, внаслідок чого виникли проблеми з його реалізацією. Український оператор поставок «Укрнафтопродукт» внаслідок проблем з реалізацією палива постійно зривав його проплату. Збитки цього підприємства внаслідок курсової різниці, яка виникла, в основному, із-за накопичення боргів при продажу дизельного палива з Греції, у першому півріччі склали біля $20 млн.

Державна політика, яка базується тільки на встановленні особистих відносин між керівниками країн або урядів, і немає економічного підгрунтя, є неефективною. Це обумовлено, в основному, невідповідністю серйозних політичних поступок незначним економічним здобуткам і недовговічністю такої політики.

Минулого року найбільш показовим аспектом зовнішньоекономічної діяльності українських компаній, що займаються експортом нафтопродуктів, було його різке збільшення (в кілька десятків країн — від Багам та Віргінських островів до Бельгії та Ірландії). Експорт бензину минулого року перевищив 2 млн. т (у 1998р. експорт бензинів склав: прямі поставки — біля 200 т, з давальницької сировини — майже 10 тис. т), а мазуту — 2,3 млн. т (у 1998р. 1,1 млн. т). Основними країнами-імпортерами нафтопродуктів з України були Ірландія, Бельгія, Греція, Румунія, Велика Британія та деякі інші.

Зрозуміло, що реально ніхто не здійснював поставки нафтопродуктів на Багами. Кардинальне збільшення експорту нафтопродуктів минулого року і не було підтримкою вітчизняного виробника тому, що воно лише сприяло роботі оффшорних компаній і засвідчило низьку привабливість вітчизняного ринку для українських нафтопереробних підприємств.

У 2000р. створено більш-менш рівні умови для нафтотрейдерів (насамперед, після прийняття закону щодо заборони «перевізницької» діяльності компаній з іноземними інвестиціями, які мали пільги по оподаткуванню). І надалі державне втручання у роботу ринку нафтопродуктів має бути більш виваженим.

ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКА

За часи СРСР Україна була значним експортером електроенергії, але сьогодні ринки колишньої РЕВ втрачено. Експорт електроенергії до країн Центральної Європи сьогодні здійснюється при застосуванні недосконалих технічних схем, що мають низьку потужність, якість та надійність. Так за вісім місяців 2000р. ДП «Укрінтеренерго» експортувало лише 1,65 млрд. кВт годин електроенергії на суму $39 млн.

Кардинальне збільшення експорту електроенергії з України можливе лише за умови об’єднання з європейською енергосистемою (UPTE/CENTREL). Це потребує як модернізації української енергосистеми (створення технічних можливостей для експорту та резервних потужностей, стабілізації роботи енергосистеми тощо), так і певної зовнішньоекономічної роботи в умовах жорсткої конкуренції та безперечного дотримання усіх вимог до учасників євроенергосистеми.

Важливим питанням для України є постачання ядерного палива, зберігання та переробка відпрацьованого палива, яке на 100% здійснюється Росією. Підписання міжурядових угод між Україною та США стосовно мирного використання ядерної енергії та кваліфікації ядерного палива для українських АЕС дозволяє після реалізації спільного проекту з американською компанією Westinghouse використовувати ядерне паливо інших країн. Цей проект разом з фінансуванням розробки ТЕО модернізації системи теплопостачання м.Харкова (Агентство розвитку та торгівлі США та деякі інші інвестори мають намір виділити $535 тис.) в рамках спільної україно-американської програми «Харківська ініціатива», попри їх важливість для України, не є достатньою компенсацією за відмову від «Бушерського проекту», навіть на думку американських експертів.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат