На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Хоровий спів

Реферати > Музика > Хоровий спів

Хоровий спів — один з найулюбленіших видів музичної діяльності дітей. Його значення різноманітне: сприяє розвиткові не лише музичних здібностей і голосу дитини, а й мислення, мов­лення, розширенню словникового запасу. Хоровий спів, викликаючи в молодших школярів яскраві емоції, впливає на естетичні і моральні по­чуття.

Проблеми вокального виховання дітей розглядали Т. Овчинникова, Н. Орлова, С. Гладка, А. Менабені, Г. Стулова, Ю. Юцевич та інші.

Значну роль у навчанні співу відіграють правильно сформовані спі­вацькі навички. Як відомо, навички — це закріплені, автоматизовані прийоми і способи роботи, що є складовими моментами в складній, свідомій діяльності. Результати досліджень, проведених науковцями, да­ють підставу стверджувати, що співацькі навички забезпечуються лише через відповідність реального звучання і внутрішніх музично-слухових уявлень учнів. Внутрішні музично-слухові уявлення пов'язані з рухови­ми і створюють настроєність у рухах, готовність до певних дій, що від­повідають художньому завданню.

Вокальними навичками є співацька установка, дихання, звукоутворення і звуковедення, дикція й чистота інтонування.

Співацька установка, створюючи сприятливі умови для виразного співу, забезпечує зручне положення корпусу, го­лови, правильне відкривання рота під час співу. Від неї зале­жать дихання і звукоутворення; крім того, вона дисциплінує дітей, є першою організуючою ланкою колективного співу.

Під час співу важливе значення має дихання. Уміння чи невміння дихати позначається на якості звуку, чистоті інто­нування й на інших характеристиках хорового звучання. Роз­різняють три види співацького дихання: грудне, діафрагматичне і грудодіафрагматичне (останнє вважають найраціональнішим). Педагоги-музиканти зазначають, що слід не акцентувати увагу дітей на диханні, а виробляти його в про­цесі навчання поступово, у комплексі з іншими вокальними навичками.

Співацьке звукоутворення і звуковедення багато в чому залежить від співацької установки й дихання; якщо ці навич­ки не сформовано, робота над звукоутворенням навряд чи буде успішною. Формувати в голосі дітей співочість, навчити їх «тягти» звук — одне з головних завдань вокального вихо­вання. Від чіткого вимовляння голосних і приголосних зву­ків залежить розвиток у голосі дзвінкості й рівності — важ­ливих властивостей співацького голосу.

Важливою умовою хорового звучання є точне виконання звуків за висотою, тобто стрій і співацька інтонація. Хоро­ший стрій у хорі залежить від того, якою мірою розвинений музичний слух учнів, від їхньої уваги та вміння володіти своїм голосом і співацькими навичками, від фізичного й емоцій­ного стану співаків.

Ансамбль, як відомо, означає суцільність, урівноваженість, узгодженість голосів. У хоровому співі розрізняють інтона­ційний, ритмічний, тембровий, дикційний, а також худож­ній ансамблі.

Складність формування співацьких навичок у тому, що молодшим школярам важко проаналізувати навчальне завдан­ня, побачити зв'язок між окремими навичками, що формую­ться в комплексі, перенести досягнені результати з вивчено­го завдання на нове.

Ефективним засобом формування співацьких навичок є вокально-хорові вправи — багаторазово повторені спеціаль­но організовані вокальні дії. Під час розучування вправ слід додержуватися принципу єдності художнього й технічного, прагнути до емоційно-виразного забарвлення голосу. Для сти­мулювання позитивних емоцій доцільно розучувати вправи, що звучать у мажорному ладі.

На початковому етапі навчання мелодію нової вправи ба­жано підтримувати акомпанементом. Це потрібно не лише для досягнення чистоти інтонування, а й для розвитку гар­монійного слуху учнів. Коли інтонація в них буде стійкою, можна обмежитися гармонійною підтримкою. Іноді для роз­витку координації слуху й голосу корисно співати вправи без супроводу (з попередньою ладовою настройкою).

Початкові вокально-хорові вправи слід співати неголос­но, на природно відтворених звуках (так званий примарний тон, найчастіше це фа* — соль1. Поступово діапазон вправ розширюється. Водночас вибір поєднань голосних і приго­лосних звуків зумовлений завданнями вокально-хорового роз­витку учнів конкретного класу. Корисні різні співацькі впра­ви, зокрема на легато, стаккато, з різним звуковисотним і ритмічним малюнком. Головна умова результативності — про­думаність вокально-хорової роботи, що запобігає безцільним повторенням.

Як показали спостереження за роботою з 6—7-річними дітьми, чистота співацького інтонування формується в них повільно, що пояснюється зокрема недостатньою цілеспря­мованістю навчання. Учитель повинен особливу увагу приді­лити початковому етапові становлення співацької інтонації в дітей.

На підготовчому етапі роботи було поставлено, в основно­му, два навчальних завдання: розвиток музичного сприйман­ня учнів; розвиток зовнішньо-внутрішнього слуху, їх реалізу­вали послідовно, оскільки ми вважали за доцільне спочатку допомогти дітям накопичити музичні враження, розвинути уяву, фантазію, музичну пам'ять. Друге завдання пов'язане з використанням у музичній практиці набутих знань і навичок.

Конкретизуємо перше завдання: під час слухання музики звертати увагу дітей на музичний звук та його основні влас­тивості (зокрема звуковисотність), враховуючи, що розвиток зовнішнього слуху сприятиме розвиткові внутрішнього.

Друге завдання підготовчого етапу реалізували на основі формування внутрішніх музично-слухових уявлень, що від­повідають реальному звучанню. Учням було запропоновано такі завдання:

1. Послухати два різні за висотою звуки (послідовно), по­тім знову послухати їх (під час повторення один із них зміне­но) і визначити, який звук змінився і як саме.

2. Визначити, чи правильно вчитель співає звук порівня­но з тим, що прозвучав на фортепіано (звук навмисно від­творювали неправильно).

3. Послухати три звуки на фортепіано (рух поступеневий), під час повторного прослухування визначити, який з них пропущено.

4. Послухати кілька звуків, що відтворюються одночасно, і визначити їх кількість.

5. Визначити напрям руху мелодії.

6. Прослухати стрибкоподібну мелодію й показати, куди вона рухається.

7. Під час повторення стрибкоподібної мелодії зобразити графічно її звуковисотний малюнок.

8. Брати участь у музичному діалозі, відповідаючи вчите­леві низьким або високим голосом залежно від того, в кого треба перевтілитися — у ведмежат чи пташенят.

Використовуючи викладені вправи, пропонуємо дітям «ді­стати» цей звук. Водночас застосовуємо метод «спроб і помилок», значення якого в даному випадку полягає в тому, що він ґрунтується на слуховому контролі. Ми праг­нули до того, аби учні звикали оцінювати й коректувати співацький звук за допомогою музичного слуху. Працювали з групами (по два-три учні), а також індивідуально. Навички «потрапляння» на певний звук поступово автоматизуються.

Під час розучування пісні доцільно додержувати такої по­етапності: 1) підготовка до слухання твору; 2) його сприй­мання; 3) попередня бесіда про пісню; 4) її розучування; 5) аналіз; 6) повторення. Для кожного етапу визначено певні завдання і відповідні методичні прийоми.

Готують до сприймання пісні методом розповіді або бесі­ди. Завдання підготовки — зацікавити дітей піснею та емоцій­но настроїти їх на сприймання музики. Водночас бажано не тільки повідомити дітям, що будемо розучувати таку-то піс­ню, а й зацікавити їх.

Іноді можна ознайомити дітей з історією твору, якщо во­на цікава для них.

Перед прослухуванням корисно запропонувати учням роз­казати потім, про що йдеться в пісні. Це спонукає їх уважно слухати твір, сприймаючи його загалом.

Готувати учнів до сприймання пісні можна також, озна­йомлюючи їх з віршованим текстом. Виразно прочитавши слова, учитель проводить бесіду про зміст і настрій твору, пропонує дітям охарактеризувати відповідну музику, що ви­никла в їхній уяві.

Демонстрування пісні має бути художнім, виразним. Мож­ливі різні шляхи: виконання пісні вчителем або учнями, під­готовленими заздалегідь, використання грамзапису. Бажано чергувати різні варіанти.

Після прослухування доцільно запитати дітей, чи сподо­балася їм пісня. Звичайно вони відповідають на це запитан­ня ствердно. Переживання позитивних емоцій, що їх викли­кав твір, полегшує його розучування.

У ході попередньої бесіди про пісню учні визначають її характер і засоби музичної виразності. Зміст розмови зале­жить від навчально-виховних завдань уроку, але за будь-яких умов слід звернути увагу на найважливіші засоби створення художніх образів пісні. Попередня бесіда сприяє розвиткові музичного мислення школярів. Вона має бути емоційною й короткою, щоб не пригасити бажання дітей розучувати твір.

Процес роботи над піснею зумовлений ступенем її склад­ності, характером, особливостями куплету. Бажано не витра­чати час на повторення тексту хором (це антихудожньо) і тим більше на запис дітьми літературного тексту; краще на­писати його заздалегідь на плакаті. Важливо організувати слов­никову роботу, тобто з'ясувати значення слів, які можуть бу­ти незрозумілими для дітей. Пісню звичайно розучують му­зичними фразами, складні фрагменти бажано виконувати за-допомогою вокально-хорових вправ.

У роботі доцільно урізноманітнювати методичні прийо­ми: «проспіваймо разом з фортепіано»; «а тепер самі»; «прослухайте, як я проспіваю»; «співають тільки дівчатка»; «а тепер тільки хлопчики»; «проспіваймо всі разом». Завдяки цьому діти неодноразово чують і відтворюють мелодію та й заняття урізноманітнюється.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат