На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Куманці з Косова

Реферати > Народні промисли > Куманці з Косова

Скісні контури тчуть „на косу нитку”, зміщуючи нитки спіткання одного кольору над другим на одну-дві нитки основи. У килимі зі скісним одного кольору над другим на одну-дві нитки основи. У килимі зі скісним контуром візерунка видно маленькі дірочки-просвіти.

В районах з розвиненим климарством „закладна” техніка ткання використовується для оздоблення фартухів, сорочок, верет і при виготовленні гуцульських узорних ліжників-коверців та гобеленів.

Ворсове ткання. Ворсові тканини виготовляють на вертикальних ткацьких верстатах. Лицьова поверхня килима покрита кінцями (ворсинок) кольорової пряжі, якою обв’язують дві сусідні нитки основи і закріпляють у вигляді вузла. Килимові вузли в’яжуть горизонтальними рядами по ширині основи, підбираючи кольори. Кожен вузол зсовують по нитках основи вниз, затягують і відрізають довгі кінці пряжі. Кожен ряд вузлів закріплюють однією чи двома нитками міцного ґрунтового підткання.

Петельне ткання. Ткання „ключками” є одним з варіантів старовинної техніки петельного ткання. Тканини, виготовлені цією технікою, мають орнамент, який виділяється на верхньому боці тканини петельними кучерями площинами. Як і в усіх перебірних тканинах, так і в петельних, виступає додаткове спіткання. Нитки додаткового узорного спіткання, які формують петельний орнамент, бувають завжди товстіші, легко скручені. У процесі ткання ткаля перекидає два рази човник з ниткою ґрунтового спіткання (робить два ходи) і прибиває їх прибивачкою. За третім ходом перекидає вільно нитку узорного спіткання і, не прибиваючи, набирає її по всій ширині тканини відповідно до рисунка, на дріт, підтягує набрані петлі над рівнем полотнища тканини і прибиває їх до краю витканого полотнища. Після цього закріплює їх знову двома ходами ниток ґрунтового спіткання. Чергування в такий спосіб рядів ґрунтового й узорного спіткання сприяє утворенню на лицьовому боці полотнища рельєфно виступаючого орнамента у вигляді дрібних „ключок”, а на зворотному – гладкої поверхні з полотняними переплетеннями. Висота „ключок” доходить здебільшого до 2-8 мм, вона обумовлена діаметром дроту, на який набирались петлі.

Ремізно-підніжкове (ремізно-човникове) ткання. Техніка ремізно-підніжкового ткання стала відомою найпізніше. Тут процеси утворення зіву й перекидання нитки спіткання відбувається не вручну, а механізованим способом за допомогою човника і ремізок, з’єднаних з підніжками.

Узорне ремізно-човникове ткання пов’язане із веденням багато ремізного верстата. Декоративні ефекти на тканинах створюються шляхом відповідного чергування застилів двох систем ниток – основи і спіткання. При зіставленні на тканині площин, застелених групами ниток, спрямованих під різним кутом, внаслідок світлових ефектів створюється на її поверхні своєрідний орнамент світлотіньового характеру. Він виступає на тканині у вигляді вертикальних або ромбовидних фігур та їх поєднань.

Той чи інший орнамент залежить від способу набирання основи в ремізки, відповідного порядку прив’язування ремізок з підніжками та від порядку наступання на підніжки. Кількість підніжок і ремізок у верстаті обумовлена складністю рисунка. При великорапортних рисунках кількість підніжко досягає 16. Вмонтування такої кількості ремізок і підніжок вимагає більших за розмірами верстатів і відповідно – більшого приміщення.

Техніка ремізно-підніжкового узорного ткання дотепер широко застосовується у виробництві тканин рапортного типу. Найвищого розвитку вона досягла в льонарських районах Полісся, в Придністров’ї, на Буковині (скатерті, рушники, верета). У виробництві вовняних тканин зустрічається вона при виготовленні тканин для одягу, гуцульських і покутських запасок, обгорток, поясів тощо.

Використання вилкорапортних узорних рисунків вимагало складних обчислень та виняткової уваги. Професійні ткачі користувались при цьому спеціальними допоміжними рисунками, сільські ткалі наряджували верстат по пам’яті – з голови. Вони змалку засвоювали мудрість, апробовану не одним поколінням ткачів й досягали при цьому високої майстерності.

Є різні техніки ручного ткання килимових виробів, що впливає передусім на зовнішній вигляд поверхні. Залежно від техніки виконання виділяють килимові вироби з гладкою поверхнею і двобічним орнаментом, тобто без ворсові, з рельєфно виступаючими над основною нитками – ворсові, комбіновані і гобеленові.

У виготовленні двобічних без ворсових килимів на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині та у центральних і південних районах України особливого поширення набула техніка гребінчастого ткання („кружляння” або „вільної нитки”). Спочатку тчуть орнаментальні мотиви, а пізніше поле нитки спіткання збиваються для щільності молоточком „гребінкою”. Цією технікою ткалі вільно заокруглюють задумані рослинні мотиви, а на тлі довільно окреслюють хвилясті лінії. Бо ж спіткання того чи іншого кольору переплітається з основою не рівними горизонтальними рядками, як у так званих рахункових килимах, а йде в різних напрямках, згідно з контурами візерунків, що окреслюються вільними заокругленими площинами як мазки на живописному полотні. Такою технікою виткані класичні українські „квіткові” килими.

Крім без ворсових одношарових двобічних килимів на Україні здавна виготовлялись ворсові килимові вироби. Це багатошарова тканина з основою полотняного переплетення ниток і ворсових, що виступають над нею. Використовуються три системи ниток: основи, спіткання та ворсової нитки. Переплетенням ниток основи і спіткання утворюють каркасне полотно. ворсові кольорові нитки різної довжини спеціальними вузлами щільно прив’язують до ниток основи. Прибивають нитки спіткання, окреслюючи відповідний малюнок або об’ємно-рельєфні акценти. Є різні варіанти в’язання вузлів: густих, туго збитих, розріджених, зрізання ворсу над основою, його розпушення тощо.

На Україні найдавніші ворсові килими відомі з 16 ст. – коци з Харківщини, Київщини, Чернігівщини. У 60-х роках ХХ ст. виготовлення ворсових килимів поширилося у ткацьких артілях: на фабриках в усіх областях України.

До ворсових виробів належить унікальний вид художніх тканин – ліжники (локальні назви: джерги, коци, наліжники, присіди тощо). Це грубі вовняні вироби з рельєфною поверхнею, двостороннім ворсом довжиною 5-7 см. Техніка їхнього виготовлення: просте полотняне переплетення. Виготовлюються спеціальні нитки для поробку – легко, нерівномірно скручені пучки вовни діаметром до 1 см. Це сприяє розпущенню поробкової нитки, утворенню двостороннього ворсу на поверхні тканини. Щоб ліжник мав довгий ворс, менше скасування, вовну для поробку брали кращої якості, з довгими твердими волокнами. На основу підготовляли міцні, дещо тонші вовняні нитки.

Окрему оригінальну групу утворюють так звані петель часті тканини. В них основа тчеться полотняним переплетенням. Ткалі роблять човником два ходи ниток спіткання і прибивають їх. За третім ходом вводять додаткові, грубші кольорові нитки візерункового спіткання, їх пропускають вільно, не прибивають до основи. Чергування грунтововго і візерунчастого спіткання утворює на гладкому, лицьовому, витканому полотняним переплетенням тлі рельєфний петельчастий орнамент.


Висновки

Українські Карпати являють собою історико-етнографічну зону, в характері матеріально)' та духовної культури якої знайшли вияв особливості соціально-економічного розвитку цього краю і природ­но-географічні його умови, багатовікова взаємодія форм культури українців та інших народів, віддавна розселених на цій території.

Ткацтво українців Карпат — цілком сформоване, оригінальне явище, яке склалося в процесі тривалого історичного розвитку. Воно відображає рівень добробуту, культурного розвитку, естетич­ні смаки населення даного регіону, а також спільність таких ком­понентів, використання як вихідного матеріалу вовняної, льняної і конопляної сировини, ідентичність методів його домашньої оброб­ки, подібність знарядь праці, конструкції ткацьких верстатів, тех­нік ткацтва і професійної технології, однотипність видів тканин для одягу та Інтер'єру, виразність фактур — від гладкої дрібно­зернистої до вузлуватої і рельєфної поверхні з довгим ворсом, різноманітність структур — тугих, рівномірних, розріджених, ела­стичних, з геометричним, рідше стилізованим рослинним характе­ром орнаментальних, переважно ромбовидних мотивів, смугастим розташуванням їх на площині композиції, чітким ритмом і симет­ричністю, яскравим насиченим колоритом, багатою палітрою нату­ральних кольорів пряжі.

Аналіз ткацтва українців Карпат дозволив конкретизувати наукові уявлення про локальну етногрупову своєрідність цього виду народної творчості. Зокрема, вивчення зон поширення локаль­них рис тканин Українських Карпат дало можливість виділити кілька стійких компонентів для одягу та інтер'єру, які використо­вуються в таких етнографічних групах українського населення, як гуцули, бойки, лемки та мешканці суміжних рівнинних місцевос­тей Закарпаття. Поряд із спільними рисами в художньому рішенні тканин в межах кожної групи існують незначні місцеві варіанти, властиві кожному мікрорайону ткацтва. Згідно з існуючими в на­родному побуті і культурі відмінностями, зокрема осередків тка­цтва ґуцульщини та Бойківщини, здійснено їх умовний поділ на центральні, західні і східні частини.

В ткацтві названих груп українців Карпат за рядом ознак ви­діляються тканини гірських і передгірних сіл. Такий умовний поділ існує у всіх інших видах традиційно-побутової та духовної куль­тури.

Основними з вищезгаданих комплексів тканин є: гуцульський, бойківський і лемківський.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат