На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Визначальні особливості філософії науки

Реферати > Наукознавство > Визначальні особливості філософії науки

Рефлексуючи над цим висновком маємо вирiзнити, що методологiчна аргументацiя стала пiдставою для визнання постаналiтичними фiлосо­­­фами синтетичних уявлень визначальною рисою теоретичної науки. Од­­­ночасно, керуючись епiстемологiчними аргументами ряд поста­­­налiтикiв звертаються до емпiрико-аналiтично зформованих положень, як до фактуально-емпiричного представництва об'єктивної дiйсностi в системах наукового знання. Таким чином, вiдмiннiсть мiж епiсте­­­мологiєю та методологiєю набуває не формальної, а змiстовної ха­­­рактеристики. Методологiчна критика iндуктивiзму аналiтичної фiло­­­софiї науки залишає можливiсть використання епiстемологiї емпiриз­­­му та пов'язаних з нею методiв, коли здiйснюється операцiоналiсти­­­не тлумачення творчих здiбностей суб'єкта пiзнання. Взагалi, опе­­­рування логiкою висловлювань, яку розробили представники iндук­­­тивiзму, для засновникiв постаналiтичної фiлософiї залишається ха­­­рактерною рисою науковостi. Це особливо гостро впадає у око, коли Пуанкаре висловлюється проти незрозумiлого йому використання по­­­няття "безпосереднiй факт" до термiну, з теоретичної фiзики, "атом".

Теоретичний науковий дискурс може проводитися на пiдставi опе­­­рування потенцiйно заданими об'єктами: симуклярами та гiпотетично можливим. У свою чергу, таке спiлкування теоретикiв втрачає нара­­­тивнiсть, що була задана об'єктом пiзнання через емпiрично даний факт, оскiльки кожна аподектичнiсть у теорiї може бути зруйнована пропозицiєю про нову конвенцiю, якщо остання сприймається як бiльш зручна.

Спираючись на методологiчне переконання, що хибнi гiпотези мо­­­жуть мати важливi для вiдкриття iстини наслiдки, ми маємо визнати, що теорiї про вигадану реальнiсть можуть мати велику прогностичну силу. До такої фiлософiї науки вiдноситься попперiвське учення про iстинной змiст, правдоподiбностi та пiдтверження. Однак, треба зазначити, що Карл Поппер, на вiдмiну вiд бiльшостi кон­­­венцiоналiстiв заперечує процедуру верифiкацiї замiнюючи її фаль­­­сифiкацiєю. Тому для його критичного рацiоналiзму методологiчно є прийнятною позицiя фальсифiкувати будь-якi фантазiї та гiпотези, навiть мiстичного походження. У бiльшостi випадкiв, методологiчно приймаючи iнструменталiстське учення про процес створення системи теоретичного знання, конвенцiоналiсти не визнають прагматизм у якостi прийнятної теорiї пiзнання (епiстемологiї). Для кон­­­венцiоналiстiв емпiричнi данi епiстемологiчно є безпосереднiм представником об'єктивної дiйсностi, а для прагматистiв - виявлен­­­ням характеристик суб'єкта практичної дiяльностi. Сенс цiєї вiдмiнностi полягає у тому, що конвенцiоналiзм приймає iнструмен­­­талiзм у якостi методологiчного, а не епiстемологiчного принципу. Прагматизм же iгнорує рiзницю мiж методологiєю та епiстемологiєю. Це спостерiгається i в неопрагматичнiй позицiї Р.Рортi, який спростовуючи епiстемологiю насправдi усе епiстемологiзує. Взагалi, позицiя "дозволено усе" є, перш за все, унiверсалiзацiя епiстемо­­­логiї. Мiркування характернi для такого рiвня теоретизацiї обов'­­­язково мають узагальнюючу класифiкуючу iдею. Здебiльшого вони схожi на наступний приклад: "Якщо ми уявимо собi фактичне зник­­­нення сил тяжiння, тодi навiть ця подiя не здатна заперечити те­­­орiю Всесвiтнього тяжiння сформульованої I.Ньютоном. Оскiльки за­­­кони Ньютона нiчого не розповiдають про iснування тяжiння мас; во­­­ни розповiдають про властивостi, якi повиннi мати тiла, якщо iсну­­­ють сили тяжiння мас".

Вiдмiннiсть методологiї сучасного дедуктивiзму вiд iндук­­­тивiзму, найбiльш яскраво, виявляє себе у протиставленнi iдеї "до­­­мовленостi" визначальнiй доктринi аналiтичної фiлософiї. Ця докт­­­рина спирається на поняття "пост-фiлософська ера", яке вимагає зведення до емпiричної фактуальностi через редукцiю i верифiкацiю усiх традицiйних фiлософських проблем. Анализ мови науки для пози­­­тивiстiв стає знаряддям зведення фiлософських проблем до наукового ядра, системи доведень i продовжується доти доки проблеми не бу­­­дуть знищенi верифiкацiєю та аналiзом. Для конценцiоналiстiв такий аналiз є часткова процедура, що не здатна вирiшити головного - да­­­ти нове знання (наприклад вище зазначена логiка Айдукевича). Тому iнтуїцiю, як певну iнтелектуальну дiю, безпосередньо протиставля­­­ють пропозицiйним формам мiркування. (факти та узагальнення фактiв: "засновки-висновки"). Дедуктивiсти визнають можливим вико­­­ристання протилежної процедури: узагальнення фактiв визнати зас­­­новком для визначення смислiв i значень наявних фактiв, як смисло­­­похiдних вiд теоретичних мiркувань.

Розглядаючи пояснення ролi iнтуїцiї в науковому пiзнаннi можна виявити, що iнструментальнiсть конвенцiй не має волюнтарно-суб'єк­­­тивiстського характеру, як це ми спостерiгаємо у прагматистiв. Iнтуїцiя як джерело угод розглядається у виглядi здатностi створю­­­вати системно-аналоговий зв'язок мiж попереднiми (традицiйними) i ново-набутими уявленнями, а не як мiстично самодостатня трансцен­­­дентнiсть. Iнтуїцiя це - здатнiсть окремого уявлення, будувати новi смисло-системи з попереднiх уявлень. На вiдмiну вiд "тра­­­дицiйно логiчного" iнтуїтивне виглядає як векторно протилежна ро­­­зумова процедура. Логiчне визначає вiдношення коли "першi" суджен­­­ня стають засновками до наступних "вторинних" як висновкiв, а iнтуїтивне - коли "вторинне" стає засновком для переосмислення "первинного" у якостi висновку.

Слiд зазначити, що поширення iдей розроблених кон­­­венцiоналiстською методологiєю у сферу гуманiтарних дисциплiн, без належної логiко-методологiчної культури супроводжувалося ототож­­­ненням методологiчного та епiстемологiчного аспектiв пiзнання, або, як було вказано вище, спробою деструкцiї епiстемологiї вза­­­галi. Як налiдок гостро постала проблема зникнення об'єкта гу­­­манiтарного пiзнання, вiдбулася його суб'єктивiзацiя. Постмо­­­дернiстська критика наукового рацiоналiзму яскравий тому приклад. Слiд вiддати належне iсторiї, та нагадати, що "першим постмо­­­дернiстом", тобто фiлософом який ототожнив метод будiвництва сис­­­теми теоретичного знання з процесом пiзнання, був Володимир Уль­­­янов, який у книзi "Матерiалiзм та емпiриокритицизм" звинуватив Пуанкаре у суб'єктивному iдеалiзмi. Тому розглядаючи "христовий похiд" "нової фiлософiї" проти наукового рацiоналiзму та систем­­­ностi наукового знання, скорiше за все, слiд сприймати його як наслiдок необгрунтованого ототожнення епiстемологiї з методо­­­логiєю, як нерозумiння, що уявлення про дiйснiсть i систематизацiя (система) знання епiстемологiчно та методологiчно є рiзнi речi.

Фiлософiя науки визначила проблему побудови такої моделi роз­­­витку наукового знання, яка надає можливiсть поєднати iмманентнi властивостi структури знань зi здатнiстю вiдображати дiйснiсть.

М.Поланi одним iз перших звернув увагу, що процеси теоретичного обгрунтування i побудови теоретичного висновку завжди мiстять у собi "персональнi акти прихованої iнтеграцiї знань", якi "не зас­­­нованi на експлiцитних логiчних процедурах". Поняття "неявне знан­­­ня" вказує, що в усвiдомлених структурах знань присутнi двi скла­­­довi частини: фокальна - усвiдомлення об'єкта; допомiжна ­­­усвiдомлення властивостей засобiв усвiдомлення, яке не становить предмету безпосередньої уваги (наприклад, коли ми фiксуємо логiчну структуру висловлювань, властивостi букв, друкарськi помилки i т.п.).

Емпiризм стверджує, що питання iстинностi або помилковостi вирiшується зверненням до досвiду, який розглядається послiдовними емпiриками як сукупнiсть "чуттєвих даних". Слiд особливо зазначи­­­ти, що для представникiв логiчного емпiризму стуктури наукових знань представленi штучною i природньою мовою, також, є предмет емпiричного досвiду та дослiдження.

Запропоноване Т.Куном поняття "парадигма" дуже близьке до по­­­няття "iдеал науковостi знання" [Див:1.- С.72]. Воно дозволяє ро­­­зумiти результати науково-дослiдницької дiяльностi як концепту­­­альнi, iнструментальнi та методологiчнi моделi, що створюють пере­­­думови специфiчно-наукової дiяльностi членiв наукової спiльноти. У книзi "Структура наукових революцiй" виокремлюють бiльш нiж двад­­­цять визначень поняття "парадигма": i загальновизнанi науковi до­­­сягнення; i моделi постановки проблем та їх вирiшення науковим суспiльством; i система загальноприйнятих понять i теорiй; i стан­­­дартна система методiв; i критерiй вибору наукових проблем; i уз­­­годженiсть дослiдницької традицiї та тощо. Багатоявнiсть визначень Т.Кун роз'яснював у "Доповненнi 1969 року" таким узагальненням: "Парадигма - це те, що об'єднує членiв наукової спiльноти, i, нав­­­паки наукова спiльнота складається з людей, якi визнають певну па­­­радигму".

Властивiсть парадигми визначати проблеми, засоби їх вирiшення, критерiї оцiнок результатiв наукових дослiджень, залишає невизна­­­ченим лише пошук методiв та способiв вирiшення усвiдомлених нау­­­ковцями проблем.

Поняття "наукова революцiя" виконує в методологiї Куна конс­­­труктивне значення. Лише перехiд до нової парадигми дозволяє обг­­­рунтовано фiксувати змiну в науковому знаннi.

Методологiчно важлива наступна констатацiя Т.Куна, якщо вважа­­­ти, згiдно з пропозицiями К.Поппера, що змiст наукової дiяльностi зводиться до висування теорiй, їхнього заперечення, пiдтвердження i покращення, тодi наука становить безперервний процес змiни те­­­орiй. Тобто, доведена до завершення поперiанська схема росту нау­­­кового знання розглядає науку як перманентну революцiю.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат