На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історизм як форма теоретичної рефлексії в науковому пізнанні

Реферати > Наукознавство > Історизм як форма теоретичної рефлексії в науковому пізнанні

Зазначимо, що для появи iсторизму, не меш важливого значення нiж для появи конвенцiоналiзму, мала знаменита "теза Дюгема-Куай­­­на", яку ми розглядали вже у 2-му роздiлi даної книги.

Вже конвенцiалiзм обгрунтував, а Куайн доповнив логiчним аналiзом, що мiж емпiричними даними i теорiями зв'язок не безпосе­­­реднiй, а має залежнiсть вiд процесу "переходу" бази емпiричних даних у мову символiв цiлої групи гiпотез. Отже визнається немож­­­ливiсть вiдокремлення кожної з гiпотез, наприклад, у теоретичнiй фiзицi, вiд iнших теоретичних положень. Факти, у зв'язку з цим, завжди "навантаженi" змiстом який несе теоретична система в цiло­­­му.

Куайн зазначав, що немає наукових положень, якi повнiстю неза­­­лежнi вiд досвiду. Жодна з наукових теорiй, гiпотез не має iмунiтету щодо її верифiкацiї. Однак, верифiкацiя здатна лише ко­­­ректувати теорiю через її окремi положення, отже - бути процедурою збереження теорiї, а не спростування. Фальсифiкацiї, перевiрцi та спростуванню в науцi пiдлягає система взаємопов'язаних положень теорiї, а не окремi її речення чи гiпотези. Вiд цього залежить стiйкiсть теоретичних систем при зiткненнi з суперечливими даними досвiду та здатнiсть теорiї до самокорекцiї на грунтi конвенцiї науковцiв.

Вiдомий французький фiзик-теоретик, iсторик природознавства П'єр Дюгем (1861 - 1916) був одним iз перших дослiдникiв, який звернув увагу на iсторiю науки як на джерело методологiчних прин­­­ципiв природознавства, вiн дав першi обгрунтовування наявностi зв'язку мiж методологiєю та iсторiєю науки.

Дюгем безпосередньо приймав участь у розробцi рiзноманiтних напрямкiв теоретичної фiзики. Науковому спiвтовариству найбiльш вiдомi його працi з проблем теорiї термодинамiки та електроди­­­намiки. Свої розробки у сферi теоретичної фiзики, вiн здiйснював, перш за усе, маючи на метi вирiшення проблеми створення єдиної фiзичної теорiї, прагнучи зробити її на основi унiверсалiзацiї по­­­няття "енергiя".

Як iсторик природознавства Дюгем вiдомий такими своїми працями: "Еволюцiя механiки" (1903), "Походження статики" (1905 - 1906 ), "Етюди про Леонардо да Вiнчi" (1906 - 1913),"Система всесвiту" (1913 - 1917) та iншi. А також дослiдженням у сферi методологiчних проблем фiзики присв'яченi працi "Фiзика якостi" та "Фiзична те­­­орiя, її предмет i структура" (1906).

Незмiнним предметом фiлософських дослiджень П.Дюгема були мето­­­дологiчнi проблеми побудови фiзичної теорiї. Центральна проблема методологiчних дослiджень Дюгема полягала в протиставленнi двох традицiйних способiв побудови теоретичного знання: теорiя як пояс­­­нення (у фiзицi традицiя Декарта - Лапласа) та теорiя як опис чуттєво не даних процесiв (у фiзицi традицiя Паскаля - Ампера).

Кожна спроба розглядати фiзичну теорiю як пояснення, а не опи­­­сування дiйсностi, як обгрунтовано П.Дюгемом, обов'язково акту­­­алiзує ряд метафiзичних питань, що виходять за межi фiзики, якi неможливо остаточно вирiшити засобами позитивних наук. До таких одвiчних питань вiдноситься, i така центральна проблема "методо­­­логiї пояснення", як проблема iснування матерiальної дiйсностi вiдмiнної вiд даних органiв чуття; проблема пояснення природи да­­­ної реальностi. Цi "два питання,- визначає П.Дюгем, - не можна вирiшити методами експериментальних дослiджень; бо емпiричнi дослiдження мають справу тiльки з чуттєво даними явищами ... Вирiшення цих питань... це справа метафiзики" [1. -с.24]. Перше свiдомо визначене питання, що ставив перед собою Дюгем - у чому полягає мета кожної фiзичної теорiї. В iсторiї фiзики вiн знаходе лише двi можливi вiдповiдi:

1) кожна фiзична теорiя, вважають визнанi логiки, має на метi пояснення вiдмої групи законiв, доведених експериментально;

2) кожна фiзична теорiя, вважають фiлософи, є абстрактна сис­­­тема, що має на метi узагальнити i логiчно класифiкувати групу експериментальних законiв, не претендуючи на їх пояснення.

Така рiзниця в розумiннi теорiй походе вiд того, що спостере­­­ження фiзичних явищ призводе до зiткнення з дiйснiстю, яка безпо­­­середньо не дана чуттям, а тiльки пов'язана з ними (невiдомим нам чином). Тому теорiя сповiщаючи нам про дiйснiсть, яка прихована за явищами не спроможна зробити цю фiзичну реальнiсть предметом без­­­посереднього споглядання. Теорiя обмежує себе лише доведенням, що нашi споглядання утворюються так, нiби дiйснiсть є такою, якою її визнають. Отже, теорiя завжди складає певну конструкцiю гiпотетич­­­них пояснень. Слiд враховувати й на те, що якщо в емпiричних те­­­орiях фiзики мають предметом свого роз'яснення експериментально встановленi закони, то "чиста" теоретична фiзика не дає таких пе­­­реконливих аргументiв, щоб iснувала можливiсть доведення усiх її елементiв емпiричними засобами (використовуючи теормiнологiю iндуктивiзму - в "чистих" теорiях завжди наявнi елементи, якi не­­­можливо пiддати процедурi верифiкацiї). Проблема ускладнюється ще й такою обставиною, що жодна метафiзична система також неспроможна дати точних визначень, якi дозволяють вивести з них усi елементи, якi мають мiсце в фiзичних теорiях. Фiлософськi роз'яснення, що наявнi в iсторiх науки та фiлософiї, дають лише негативнi визна­­­чення природи фiзичного тiла, заперечуючи вичерпнiсть усiх вiдомих означень (як фiлософських так i наукових). Таким чином, з ме­­­тафiзичних систем неможливо обгрунтовано вивести та визначити потрiбнi елементи для побудови строгої фiзичної теорiї. А такий стан речей призводе до того, що фiзики часто використовують понят­­­тя, припущення, котрi не можна визнати нi метафiзичними, нi науко­­­вими (у строгому розумiннi цього слова). Завжди в засадах фiзичних роз'яснень знаходиться дещо, що нiяк не роз'яснюється.

На пiдставi таких мiркувань Дюгем робе узагальнюючий висновок, що фiзичну теорiю неможливо визнати проясненням, навiть якщо спи­­­ратися на концепцiю постiйної взаємодiї метафiзики i науки.

На думку Дюгема, довершена фiзична терiя є вiдображення (опису­­­вання) реальностi, яка виявляє себе через емпiричнi данi, але сама по собi принципово не дана чуттям (емпiрiї). Головна мета науков­­­ця, який формулює теоретичне положення, полягає у тому, щоб опису­­­ючи результати емпiричних дослiджень вiдкрити способи логiчної систематизацiї та класифiкацiї експеритментально встановлених за­­­конiв. Фiзичну теорiю не можна розглядати як абсолютно гiпотетичнi пояснення скритої вiд безпосереднього спостерiгача реальностi, яка опосередковано виявила себе в експериментальних даних (експеримен­­­тальних законах). Такi пояснення складають основу метафiзики, на­­­турфiлософiї, "вiд яких об'єктивна наука повинна звiльнятися" у своїй iсторичнiй еволюцiї. Загальний недолiк метафiзики, вважає Дюгем, полягає у тому, що фiлософи "йдуть" до природи вiд своїх надто узагальних принципiв, загальнофiлософських настанов, а це призводить до феномену догматизацiї науки, втрати еврiстичної по­­­тенцiї наукового пiзнання. З точки зору догматичного свiтогляду кожну нову думку, фактично кожне вiдкриття слiд розглядати як пустi, єретичнi, неможливi уявлення.

Теоретична наука лише як описування має право на "повагу", "еволюцiю"; це самостiйно iснуючих органiзм, котрий пояснювальна частина експлуатує як паразит (Дюгем).

Свою позицiю критики "методологiї догматизму" Дюгем обгрунтовує тезою, що нове знання завжди у чомусь суперечить вже вiдомому. Са­­­ме ця властивiсть нового заперечувати у тих чи iнших моментах вiдоме є принципова ознака нового. Тому нове знання неможливо виз­­­нати результатом еволюцiї попереднього, вже вiдомого, "старого" знання.

Обгрунтування концепцiї методологiї побудови теорiї як вiдобра­­­ження дiйсностi, у Дюгема супроводжується систематичною критикою iндуктивiзму. Заперечуючи традицiйне, для позитивiзму, розумiння опису реальностi в теорiї лише як результату iндуктивного узагаль­­­нення даних систематичних емпiричних спостережень, вiн зазначує, що послiдовний iндуктивiзм призводить до антинаукового фiлософсь­­­кого солiпсизму, згiдно з яким єдиною реальнiстю є мова суб'єкта, його "Я", а предмет фiзичних дослiджень - мовнi феномени. Дюгем обгрунтовує тезу, що результати емпiричних дослiджень не мають са­­­мостiйного значення, вони завжди розглядаються крiзь систему по­­­нять певної теорiї (науковi факти завжди теоретично навантаженi; в iншому випадку їх нiхто не визнає за науковi). Система понять пев­­­ної теорiї дозволяє розглядати емпiричнi данi як встановленi факти (тобто науковцями було створене обгрунтування, що саме цi емпiричнi данi є факти, а не щось iнше) та виявляти наявнiсть емпiрично даного взаємозв'язку мiж рiзними процесами, подiями, як спiввiдношення символiчних конструкцiй, якi не можна звести до по­­­няття "результат iндуктивного узагальнення". На фактах iсторiї фiзики Дюгем послiдовно демонструє, що такi конструкцiї мають ха­­­рактер не iндуктивних узагальнень, а саме апрiорних систетичних суджень, якi наявнi в мовi та свiдомостi науковця до емпiричного дослiдження у формах цiлеспрямованого намiру проведення певного експерименту.

У своїх дослiдженнях з iсторiї фiзики Дюгем, використовуючи по­­­яснення Платона, що таке асторономiя, визначає вiдмiннiсть мiж рiзними рiвнями пiзнаня, настiльки чiтко i виразно, що його кон­­­цепцiя серед багатьох фiлософiв науки часто визнається класичною.

Дюгем вказує, що Платон вирiзняє три ступеня астрономiї: спог­­­лядальний, геометричний i фiлософський. Нагадаємо, що на той iсто­­­ричний перiод, вiдношення науки та фiлософiї складало одну не­­­подiльну систему думок. Тому дане вирiзнення ступенiв, на думку Дюгема, має унiверсальне методологiчне для античної науки значен­­­ня. Видiляються три рiвня пiзнання. Нижчий рiвень є пiзнання за допомогою чуттєвого споглядання. Вищий рiвень є пiзнання з допомо­­­гою чистого iнтелекту, на якому споглядаються вiчнi iстини. Вищiй рiвень спiвпадає з тим, що фiлософи найчастiше називають "безпосе­­­реднiм спогляданням", або концепцiєю "чистого розуму" абсолютних рацiоналiстiв.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат