На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історизм як форма теоретичної рефлексії в науковому пізнанні

Реферати > Наукознавство > Історизм як форма теоретичної рефлексії в науковому пізнанні

Коллiнгвуду, також, належить визначення головної проблеми iсторичного аналiзу науки - неможливiсть рацiонального пояснення еврiстичних змiн. Вiн вказував, що модифiкацiя старої структури знань у нову не являє собою пряму рацiональну дiю науковцiв. Даний процес вiдбувається як нiким не запланований. Тому завжди зали­­­шається проблема визначення, у кожному конкретному випадку, чи був "рацiональним" перехiд вiд старих припущень до нових[Див.: 2.-с.170 -189]. Нова сукупнiсть "абсолютних" припущень не може визнаватися критерiєм, бо вона сама стане колись старою.

Зазначимо, що вiдкриття нового "методу iсторизму" належить То­­­масу Семюелу Куну.

Томас Кун, спочатку в 1961р. - у статтi "Про функцiю догмату в науковому дослiдженнi", а потiм у книзi "Структура наукових рево­­­люцiй" (1972) i на симпозiумi у Бедфорд-коледжi (Лондон, 1965), висуває теорiю наукових змiн, призначену для вирiшення визначеної Коллiнгвудом проблеми.

Кун, здiйснюючи порiвняння "нормальної" та "революцiйної" нау­­­ки, аналiз вiдмiнностей способiв дiяльностi рiзних наукових това­­­риств, виявив, що iсторизм може виконувати функцiю методу та мето­­­дологiчної пiдвалини формування певної "парадигми" чи "дис­­­циплiнарної матрицi" (поняття "дисциплiнарна матриця" використо­­­вується ним в останнiх працях, як уточнення поняття "парадигма").

Конкурентна боротьба рiзних наукових товариств, яка представле­­­на перiодами панування окремих парадигм (певних загальних способiв iнтелектуальної та експериментальної дiї) та розпаду парадигм (процеси пошуку i становлення нових способiв конкретно наукового свiтосприйняття), у Т.Куна, складає не тiльки iсторичну реалiю буття науки та науковцiв, а й пiдвалину iнтелектуальних процесiв, за яких єдиним способом iнтелектуальної рацiональної дiї науковцiв стає використання певної моделi iсторiї як методу. У книзi "Струк­­­тура наукових революцiй" зазначено, що в процесi виникнення прин­­­ципово нових iдей важливу функцiю виконують психодинамiчнi iррацiональнi елементи, якi вiн описує у якостi "гештальтiв". Суб'єктом гештальту є особистiсть, яка всупереч усталеним науковим традицiям пропонує уявлення, що заперечують ряд розповсюджених на­­­укових переконань як анахронiзми.

У свою чергу, стосовно даного питання, Iмре Лакатосом було по­­­казано, що нi генiальнiсть яскравих особистостей, нi еврiстичнiсть та зручнiсть нового знання не стають вирiшальними аргументами для наукового товариства у процесi визнання новацiї, бо бiльшiсть уче­­­них завжди є частка конкретної наукової школи, яка дотримується "своїх" "загальноприйнятих" уявлень. Новi уявлення просто не ро­­­зумiються, а тому не сприймаються абсолютною бiльшiстю. I у цьому нерозумiннi немає нiчого дивного, бо розумiння є результат осмис­­­леного, рацiонального сприйняття. А оскiльки пропонується нове, яке заперечує опрацьовану систему уявлень, тодi воно визнається як "антинаукове".

У наслiдок аналiзу поняття "нове знання", ми можемо зробити висновок, що нове у чомусь обов'язково заперечує та спростовує по­­­переднє. Без цього заперечення "новим - старого" поняття "нове" немає нiякого сенсу. Тому визнання процесу появи нових знань вияв­­­ляє парадокс iррацiонального поступу науки, яка вважається загаль­­­новизнаним зразком рацiональностi.

Визначення процесу, за допомогою якого реально знiмається вка­­­зана проблема, вдалося (незалежно вiд I.Лакатоса) зробити Т.Куну через аналiз процесiв вiдновлення наукових кадрiв певної наукової школи. Методологiчну функцiю, як виявилося, виконують пiдручники та посiбники (з фiзики, математики, хiмiї та тощо), якi створюють­­­ся вiдповiдними науковцями, що завжди мають певнi науковi уявлен­­­ня. Написання навчального посiбника завжди супроводжується дидак­­­тичною обробкою iсторiї науки окремим вченим, який керується влас­­­ними науковими уявленнями. Оскiльки кожен пiдручник є систематизо­­­ваний виклад iсторiї вiд "елементарних" до "сучасних" надбань пев­­­ної галузi пiзнання, тодi "сучаснi" уявлення, яких дотримується автор (парадигма товариста до якого належить автор) повиннi несу­­­перечливо вкладатися у загальнонауковий iсторичний здобуток. Отже, у виглядi пiдручника iсторiя, вiдабстрагована вiд хронотопностi iсторичної емпiрiї, стає реально "дiючим" методом не тiльки рацiонального єднання нових наукових уявлень з попереднiми у несу­­­перечливу систему, а й методом формування нової парадигми, нової наукової школи, нового товариства однодумцiв.

У межах методологiї iсторизму методи дедукцiя, iндукцiя знахо­­­дяться у логiчному пiдпорядкуваннi новiй класифiкуючiй системi (конвенцiя) та методу фальсифiкацiї, як засобу прийняття науко­­­востi нової конвенцiї.

Звертаючись до iдей основположника метода iсторизму Томаса Се­­­мюеля Куна слiд зазначити, що вiн формує свою концепцiю iсторичної динамiки змiн у науковому знаннi при спробi подолати суперечностi логiчного емпiризму та критичного рацiоналiзму.

Не дивлячись на значнi досягнення критичного рацiоналiзму, пов'язанi зi створенням концепцiї формування нового знання при вирiшеннi попередньо усвiдомлених проблем, серед представникiв фiлософiї науки залишилася загально визнана невдоволенiсть немож­­­ливiстю проведення остаточної фальсифiкацiї. Методологiя критично­­­го рацiоналiзму давала позитивнi наслiдки при її застосуваннi лише до деяких перiодiв розвитку науки, залишаючись безсилою перед цiлим рядом проблем, усвiдомлених у середовищi представникiв фiло­­­софiї науки. Розповсюджений образ науки як системи знання, змiни якого пiдпорядкованi принципам методологiї та логiки, суперечив значному фактуальному матерiаловi, котрий засвiдчував, що мають мiсце надметодологiчнi шляхи розвитку науки.

Т.Кун, вирiшуючи цю проблему, створює власний образ науки, спе­­­цифiка котрого полягає в тому, що логiко-методологiчнi фактори розвитку науки втрачають свою всеосяжну надiсторичну норма­­­тивнiсть, позбавляються визначень унiверсальностi та пiдпорядкову­­­ються функцiональнiй залежностi вiд iсторично обмежених способiв дiяльностi наукового товариства. Розробка концепцiї функцiональної залежностi вiд спiвтовариства науковцiв логiко-методологiчного ба­­­зису наукового пiзнання дозволила Куну опрацювати модель iстори­­­ко-наукового процесу як послiдовної змiни станiв конкурентної бо­­­ротьби мiж рiзними товариствами вчених. Найбiльш визначними момен­­­тами даного процесу Кун вважає перiоди "нормальної науки" i "нау­­­кової революцiї".

Запропонована Т.Куном концепцiя фiлософiї науки спрямовується на критику iдейного грунту нормативiзму в епiстемологiї - переко­­­наностi в абсолютнiй унiверсальностi критерiїв науковостi та нау­­­кової рацiональностi. Цi критерiї проголошуються ним iсторично вiдносними. Способи вирiшення наукових проблем не детермiнуються попереднiми методологiчними здобутками. Визначення рацiональностi на вiдмiну вiд нерацiонального в iнтелектуальнiй дiяльностi кожен раз встановлюється заново при затвердженнi парадигми. Тим самим Кун заперечує фундаменталiзм емпiризму, вважаючи, що не iснує фактiв, незалежних вiд парадигми, i не може iснувати нейтральної мови емпiрiї. Товариство вчених, керуючись вiдповiдною парадигмою, вчиться бачити свiт скрiзь її нормативи. Не факти визначають те­­­орiю, а теорiя визначає - якi саме факти будуть нею осмисленi, стануть предметом свiдомостi.

Стратегiчний задум Т.Куна полягає в тому, що саме iсторiя науки має стати джерелом та пробним каменем епiстемологiчних моделей рiзних концепцiй у фiлософiї науки. Запропонувавши обмежити паную­­­чий в неопозитивiстськiй та попперiанськiй традицiї образ науки як системи знань, змiни i еволюцiї котрого пiдкорюються канонам мето­­­дологiї i логiки, i замiнивши цей образ на схему науки як розгалу­­­женої форми дiяльностi наукових спiвтовариств, Кун стає засновни­­­ком нової лiнiї в розвитку фiлософiї науки - iсторичної школи [Див.:3. -288с.].

Специфiка запропонованого образу науки полягає в тому, що логiко-методологiчнi фактори науки втрачають свою надiсторичну нормативнiсть i стають функцiонально залежними вiд вирiшуваних проблем i панiвного у вiдповiдний iсторичний перiод способу дiяль­­­ностi наукового товариства.

Кун констатує, що антиiсторичний стереотип формувався на основi класичних праць i пiдручникiв. Так, з цих праць часто напрошується висновок, що змiст науки репрезентований лише описуваними на їх сторiнках спостереженнями, законами i теорiями. Але, якщо науку розглядати як сукупнiсть фактiв, теорiй i методiв, зiбраних у пiдручниках, що знаходяться в оббiгу, то в такому разi вченi - це люди, якi лише бiльш чи менш успiшно роблять свiй внесок у ство­­­рення чи поповнення цiєї сукупностi. Розвиток науки за такого пiдходу - це лише поступовий процес, в якому факти, теорiї й мето­­­ди докладаються до все зростаючого запасу досягнень, котрий i є науковою методою i знанням. Iсторiя науки при цьому перетворюється у таку дисциплiну, яка фiксує як цей послiдовний прирiст, так i труднощi, що перешкоджали нагромадженню знання.

У протилежнiсть цьому, Кун намагається не стiльки вiдшукати в колишнiй науцi "нетлiннi" елементи, котрi збереглися до сьогоднi, скiльки розкрити iсторичну цiлiснiсть науки за того перiоду, коли вона iснувала.

Вiдтак розвиток науки є не нагромадженням несуперечливих фактiв, концепцiй i т.п., а змiною певних гештальтiв. Вважаючи, що розвиток науки є почерговою змiною двох циклiв - перiодiв "нор­­­мальної науки" i перiодiв "наукових революцiй", Кун пояснює, що у перiод "нормальної науки" всi вченi подiляють певний гештальт, парадигму, а у перiод наукової революцiї вiдбувається гешталь­­­тперключення, змiна парадигми.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат