На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Класична модель наукового знання

Реферати > Наукознавство > Класична модель наукового знання

Однак iсторичний досвiд часто демонструє нам приклади позитив­­­ної мiфологiчної мiстифiкацiї. Так, нагадаємо про пiфагореїзм, який спромiгся утворити поняття "число" протиставивши (а не абс­­­трагувавши) його тiлесностi завдяки мiстичному вченню про здатнiсть числа iснувати незалежно вiд тiла та робити тiло залеж­­­ним вiд свого iснування. Містику числа (а не кiлькостей) ми не знайдемо нi у вавiлонян, нi у шумерiв, нi у єгиптян. Пiфагорейське поняття "число" утворене за допомогою його мiстифiкацiї доз­­­волило зробити числа предметом безпосереднього умоспоглядання та уявлення з наступним аналiзом вiдношень мiж "чистими" числами як вiдношень незалежних вiд речей. Ця iдея стала основоположним пер­­­шоначалом появи математики як окремого роду знання, що iснує сь­­­огоднi за допомогою стандартного вiдрефлексованого (демiстифiкова­­­ного) уявлення у виглядi: "уявiть собi...".

У випадку з фiлософiєю фiзика Маха i фiлософа Авенарiуса, як цiлком слушно зазначив А.Нiкiфоров, "аналiтична фiлософiя науки" отримала свою основоположну iдею: "Те, що дане нам у чуттєвому сприйняттi, ми можемо знати з абсолютною достеменнiстю.

- Ось вона, достеменнiсть! У Вiтгенштейна структура висловлю­­­вання спiвпала зi структурою факту, тому iстинне висловлювання стало абсолютно iстинним, оскiльки воно не тiльки вiрно описує певний стан речей, а також у своїй структурi "виявляє" структуру положення речей. Тому iстинне висловлювання не може бути нi змiне­­­ним, нi вiдкинутим"[9.-с.21-22].*

* Треба зазначити, що неопозитивiзм, з його розробкою стандар­­­тної моделi науки та вирiзненням контексту вiдкриття i кон­­­тексту обґрунтування, не приймав у повному обсягу психо­­­логiзаторської інтерпретації теорiї наукового досвiду емпiрiокритицизму. Логiчний атомiзм Рассела i Вiтгенштейна будувався з урахування феноменологiчної критики емпiрiокритицизму Гуссерлем, яка чiтко вирiзняла методологiчне як "чисто логiчне" вiд психологiчного. Тому "психологiзм" Маха i Авенарiуса краще вiднести до "мiфологiчного свiтогляду", який виконав зовнiшньо мотивацiйну функцiю "робочої" гiпотези.

Завдячуючи фiлософським дослiдженням даної традицiї протистав­­­лення понять "теорiя" - "факт" набуло концептуального статусу в фiлософiї взагалi.

Стосовно рiзноманiтної лiтератури радянської доби присвяченої критицi позитивiзму та неопозитивiзму маємо зазначити, що її сенс можна звести до виразу: "А слона ми i не помiтили". Особливо дратує критика, яка не вирiзняючи засоби конструювання уявлень вiд самих уявлень про будову об'єкта починає розповiдати про неза­­­коннiсть тих чи iнших процедур. За яскравий приклад слугує регу­­­лярна критика вимоги неопозитивiстiв будувати абстракцiю предмета наукового дослiдження вилучаючи поняття "розвиток". Треба завжди пам'ятати, що з точки зору позитивного тлумачення поняття "об'єк­­­тивна наука" виявити наявнiсть еволюцiї дослiднику повиннi факти, а не його фiлософська настанова. Однак, майже кожний "другий" критик неопозитивiзму i досi вважає за свiй обов'язок засвiдчити незгоду з iгноруванням розвитку, антиiсторизмом, чим виявляє своє нерозумiння, що саме ця iдея дозволила побудувати уявлення про iснування рiзних логiчних та мовних структур у системах наукового знання, дослiджувати цi структури у якостi окремого предмета пiзнання, виявити у цих структурах усталенi формальнi вiдношення. Тим самим, для загальноiсторичного поступу науки, людства, фiло­­­софiя науки неопозитивiзму (її теорiї логiчного синтаксису та се­­­мантики) стала засобом виявлення iнформацiйних систем у якостi ок­­­ремого предмета пiзнання, за допомогою якого вiдбулося основополо­­­ження нових наукових дослiджень - кiбернетики, наприклад.

Сталося так, що фiлософи, якi вели розмову про союз фiлософiї з наукою, пропонували науковцям слiдувати за "найдосконалiшою фiло­­­софiєю" та не лiзти в неї зi "своїми власними" "фiлософськими наівностями" (як це робили на думку фiлософа Володимира Ульянова [Див.:14.-с.460-461,464-467] фiзики Мах, Дюгем i математик Пуанка­­­ре) нiчого позитивного не змогли запропонувати науцi. У той самий час, фiлософи, що вважали за своє кредо йти за наукою, стали ре­­­альними будiвничими нових наукових дисциплiн та їх досягнень (Конт - соцiологiї, Мiлль - соцiологiчної статистики, Рассел - нової ма­­­тематики, Пуанкаре - математичної фiзики, Тарський i Айдукевич ­­­лiнгвiстики та iнформатики).

Не дивлячись на загальне визнання недолiкiв стандартної моделi наукового знання майже кожне дослiдження науки знов i знов повер­­­тається саме до неї. Методологiчнi та iсторико-культурнi дослiдження науки кожен раз протиставлять себе цiй концепцiї чи при вiдборi висхiдної точки аналiзу, чи логiко-математичного арсе­­­налу засобiв реконструкцiї науки. Тобто - стандартна модель стала класичною. Не дивлячись на постiйну її критику, з нею продовжують працювати, бо всi iншi моделi не демаркуються в специфiчно нау­­­ковi. Спроба структуралiзму подолати обмеженiсть класичної моделi пiсля його детального аналiзу була визнана лише однiєю з мо­­­дифiкацiй тiєї ж стандартної моделi.

Використання поняття "класичне", у розглянутому випадку, озна­­­чує такий iнтелектуальний здобуток, який став генетичним джерелом побудови рiзних (iнодi антиномiчних) напрямкiв, учень, теорiй. То­­­му "класичнi системи знання" розглядаються як пiдвалини, до яких звертаються "некласичнi системи" обґрунтовуючи свої витоки, свою вiдмiннiсть ("новизну") та своє право на iснування. У свою чергу, некласичнi системи уявлень про свiт (фiзичнi, хiмiчнi, iсторичнi теорiї) можуть iснувати у вказанiй якостi доти, доки вони самi не стали джерелом "нових" систем знання, по вiдношенню до яких пе­­­редуючi [ранiше некласичнi] почнуть визнавати класичними. Так, сь­­­огоднi в фiлософiї науки поширюються концепцiї "нелiнiйної ди­­­намiки основ науки", якi обґрунтовують фундаментальнiсть семантич­­­них зрушень у фiзицi, космогонiї, математицi у зв'язку з викорис­­­танням "мови нелiнiйних систем". Оскiльки фiлософсько-рефлексивне обґрунтування цих концепцiй здiйснюється виключно через протистав­­­лення "лiнiйного - нелiнiйному" є усi пiдстави для визначення їх у якостi "некласичних".

Зазначимо, що класична традицiя фiлософствування фiлософiв нау­­­ки набула поширення завдяки праць неокантiанцiв, якi пiсля заклику Отто Лiбмана ("Назад до Канта", проголошеного у 1865 р.), почали систематичнi пошуки вирiшення проблеми подолання протистояння нiмецької класичної фiлософiї та бурхливого розвитку науки у першiй третi ХIХ ст. Пошуки неокантiанцiв спрямованi на трансцен­­­дентальне обґрунтування фiлософiї як логiки чистого пiзнання стали основою для формування фiлософiї науки як самостiйного напрямку. Думка Вiльгельма Вiндельбанда, що вiдмiннiсть мiж "науками про природу" i "науками про дух" полягає в рiзних методах, тобто у "суттєвому ніщо" (форма), складає нарiжну тезу для виникнення епохи фiлософiї науки. Iсторично сталося так, що розгорнутi дослiдження наукових методiв неокантiанцям не судилося здiйснити. Це зробив позитивiзм. Сам термiн "фiлософiя науки" набув поширення у англо-саксонських позитивiстiв, якi визнають себе "аналiтиками". Для нас таке самовизначення представникiв аналiтичної традицiї (один iз вiдомих центрiв Оксфорд) досить умовне, бо ми повиннi враховувати iсторичне корiння їхньої фiлософiї, яке безпосередньо витiкає з традицiй франко-нiмецької фiлософiї кiнця ХIХ - поч.ХХ ст.

Як самостiйний напрямок фiлософiя науки започатковується мето­­­дологiєю iндуктивiзму, яку розвивав здебiльшого позитивiзм. При перетвореннi вчення про "iндуктивний метод" в методологiю iндук­­­тивiзму вдалося довести, що взаємозв'язки в системi наукового знання можуть розглядатися як предмет емпiричного дослiдження. Навiть виник парадоксальний термiн: "логiчний емпiризм". Було зроблено висновок, що система знань має власнi унiкальнi особли­­­востi, якi неможливо звести до властивостей матерiальної дiйсностi. Даний висновок став пiдставою для свiдомого визнання системи знань предметом наукової фiлософiї, що вирiзняє її вiд iнших наук.

Появу та становлення фiлософiї науки у якостi окремого напрямку пов'язують з першим позитивiзмом (засновник О.Конт), який запропо­­­нував класичне протиставлення наукового формулювання головного пи­­­тання пiзнання у формi "ЯК?" метафiзичному питанню у формi "ЧО­­­МУ?".

Конт виходить з того, що поняття, котрi вiдповiдають принципам позитивного пiзнання, можуть бути побудованi лише при допомозi iндуктивного методу Сократа i Ф.Бекона, а цей метод узагальнює са­­­ме данi досвiду без внесення до них чужорiдних суб'єктивних уяв­­­лень та понять, що можуть не узгоджуватися з вiдправними емпiрич­­­ними даними.

На його думку, тiльки вже наявнi науки, як готовий результат здiйсненого пiзнання, можуть узагальнено подаватися з порушенням iндуктивного методу наукового пiзнання - дедуктивно: у виглядi класифiкацiї наук, де науки розташовуються у порядку слiдування вiд загального, легшого для вивчення та точного знання, до частко­­­вого, складнiшого для вивчення, а тому менш точного. Фактично, де­­­дуктивному методу Конт вiдводив роль систематизатора одержаних за допомогою iндукцiї знань.

Запропоноване О.Контом означення вiдмiнностi мiж методом науко­­­вого пiзнання (iндукцiя) та викладом отриманих наслiдкiв у виглядi дедуктивно впорядкованої системи знання, складає одну з перших змiстовних, а не формальних, спроб визначити взаємовiдношення та взаємовпорядкування рiзних методiв. Його концепцiя впорядкування вiдносин мiж методами, означення предмету та сфери застосування кожного з методiв, започатковує нову традицiю дослiджень - методо­­­логiя науки. Залучене ним поняття "методологiя" використовується у значеннi вчення про методи, їх взаємозв'язок та взаємовiдношення.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат