На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Гуцульська вишившка. Набір серветок

Реферати > Образотворче мистецтво > Гуцульська вишившка. Набір серветок

Фрагменти вишитих тканин з розкопок Десятинної церкви, с.Городниця над Дністром, с. Білгород на Київщині та інші розширюють відомості про орнамент вишивок Х – ХІІ століття. Збереженість лише фрагментів тканин, втрати вишивальних ниток не дають змоги реконструювати узори. Однак по отворах, які залишилися на тканинах від ниток, виявляється характер орнаменту.

Вперше класифікацію збережених фрагментів вишивок здійснила М.О.Новицька, виділивши три типи орнаментально-композиційних стрічкових схем. Перший – розміщення елементів в ряд, на певній відстані один від одного; другий – з трьома варіантами зображення хвилястої, ламаної лінії, пересіченої лініями з відгалуженнями то вгору, то вниз симетричних завитків; третій – преплетення двох вузьких “стрічок”, варіанти плетінки. Основні мотиви: круги, трикутники, ромби, розетки, крини, хрести, дерево життя, завитки, есовидні мотиви та ін.

Різні варіанти цих мотивів на вишивках Х-ХІ століття довго зберігались, перефразовувались у пам‘ятках пізніших століть. На вишивках із Десятинної церкви в Києві, Райковецького городища зображені в ряд круги. Ці мотиви, що символізували сонце, були популярні і поширені в Древній Русі. Вони не зникали з орнаменту вишивок, співпадаючи з зображенням на інших творах народного мистецтва, відомі і у вишивках ХVIII-XIX століття дійшли і до наших днів. У районах Прикарпаття і сьогодні побутують круги-розетки, це улюблені узори вишивок, які народні майстри називають “сонечка”. На особливу увагу заслуговує вишивка, що містилась на комірі з курганного поховання поблизу с. Головурів (Київщина). Вишивка виконана шовком на шовковій тканині, стебелевим швом і підстильною гладдю. Унікальність цієї знахідки в тому, що в місцях, де не збереглися вишивальні нитки, залишилися проколи, по яких вдалося реконструювати орнамент. У фризованому плані, ритмічно повторюючись, вишиті напівкруги арочки, що підтримуються колонками, зверху над колонками вишиті деревця. В арочних площинах позмінно зображені птахи в профіль, одне крило яких півкругло підняте аж до голови, друге опущене вниз, подано й геометризоване зображення людської постаті. Голова – півкруг, тулуб – трикутноподібна фігура. Дослідники не раз звертали увагу на наявність в давній вишивці зображень слов‘янських язичницьких храмів, теремків з деревами, птахами, а у середині – жіночих фігур. Б.А.Рибаков на конкретних пам‘ятках доводить, що жіноча фігура в храмі – богиня Мокош, покровителька жіночих занять, особливо прядіння і ткацтва.

На Київщині найбільш поширені вишивки з геометричним, рослинно-геометричним орнаментом із стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними і чорними нитками. Найбільш уживаними техніками є “гладь”, “набирування”, “занизування”, “хрестик”.

Вишивка – мистецтво всенародне, в якому через віки пронесена і збережена колективна художня пам‘ять. Вишивка, як вид народного мистецтва живе, розвивається, збагачується новими аспектами.

Сьогодні вишивка – це висока культура орнаменту, колориту, це мистецтво унікальне, споконвічне і завжди молоде, що стверджує розвиток графічної, живописної культури народу. Це важлива художня цінність, що виконує різноманітні функції – естетичну, пізнавальну і комунікаційну.

1.2. Територіальні особливості.

Мистецтво вишивання сягає сивої давнини. Розвиток його ніколи не переривався. Пам‘ятки Х-ХІІІ століття засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок з антропоморфними, зооморфними і рослинними геометризованими мотивами.

Уже в цей період можна говорити про два напрями вишивання- орнаментального і сюжетного. Важливими знахідками срібно-золотого гаптування з фігурними зображеннями ХІІ століття є фрагменти єпітрахилі знайдені в 1936 році у Софійському соборі. Вісім фігур – жіноча Оранта, п‘ять чоловічих, двох ангелів – вишиті золотою, срібною сухозліткою та світлим шовком “в прокол”, “в прикріп”, “в настил”. Між фігурами на єпітрахилі вишитий рослинний орнамент: галузки, завитки, листочки та ін. Про поєднання сюжетних і орнаментальних зображень як про типове явище вишивального мистецтва свідчать пам‘ятки пізнішого часу.

Так, сітчастий ромбовий орнамент червоними нитками вишитий на білій скатертині, якою застелений стіл у фресці “Тайна вечеря” в Горянах. Чітке розміщення квіткових галузок, червоних, чорних стрічок видно на фресках в Любліні й Лаврові, на іконі “Богородиця з дитиною” з Луцька, “Спас нерукотворний”, “Преображення” з Яблунева. Детально рядове і шахове розміщення квіткових червоних і чорних галузок передано в одязі Христа в іконах “Богородиця одигітрія” з Красова та в “Поклоніння волхвів” з Бусовиська.

Розвиток сюжетного вишивального мистецтва засвідчують зображені твори ХІ-ХVI століття. Серед них особливо цінні: золочівський фелон, плащаниця із Жиравки. В золочівському фелоні вишивка передає не тільки багатство орнаментальних мотивів, а й індивідуальність виразу обличчя. Всього в фелоні одинадцять постатей, і кожна має відмінні риси в передачі обличчя, орнаменту одягу, німбу.

На домотканому полотні вишита плащаниця ХVI століття, що зберігається в Кам‘янець-Подільському історичному музеї-заповіднику. Це одна з тих пам‘яток, що показує орнаментальне багатство геометризованих і геометризовано-рослинних мотивів у сюжетних вишивках. У цьому плані цікаві буковинські гапти, датовані сюжетні вишивки XVII століття, що зберігаються у Львівському музеї українського мистецтва.

Поступово збагачуються техніки виконання вишивок золотом, сріблом та шовком. У XVII столітті з‘являється панцирний шов, різні методи закріплення металевих ниток, які утворюють ромби, зигзаги, кривулі та ін. Аналогічні техніки були поширені в пам‘ятках із західних областей України. В єдиному руслі творчого процесу проходив розвиток вишивки в таких центрах гаптування, як Київ, Чернігів, Львів, Луцьк, Корець, Чернівці, Броди, Дубно, Острог. Вишивкою прикрашали одяг, скатерті, рушники, наволочки, кінську збрую.

Вишивки XVII-XVIII століття виконані переважно на домотканих матеріалах: льняних, конопляних, вовняних. З середини XVII століття поширилось використання для вишивок привізних бавовняних, вовняних, шовкових, металевих. Пожвавлення торговельних відносин сприяло тому, що фабричні червоні, чорні і сині нитки масово використовувалось в українській народній вишивці. Місцеве виробництво шовкових тканин XVII-XVIII століття у таких провідних осередках, як Київ, Корсунь, Кам‘янець-Подільський, Львів, Броди, Корець, Івано-Франківськ, Бучач, мало велике значення для поширення шовкових ниток у народному вишиванні. Вітчизняне виробництво золотих і срібних ниток давало можливість активно використовувати їх для виготовлення високохудожніх золототканих тканин.

Різні верстви феодальної верхівки, козацька старшина, церква були замовниками дорогих вишивок золотими, срібними, шовковими нитками – скатертин, завіс, шат для ікон, фелонів, плащаниць, риз, інших коштовних виробів. Суцільне вишивання золотими і срібними та мідними нитками – гаптування – було популярним видом народної творчості. Вишивальниці уміло застосовували в своїх композиціях різновидні елементи геометричного, рослинного, зооморфного орнаменту, дуже часто зберігаючи архаїчні форми: геральдичні, зооморфні композиції, антропоморфні зображення, розетки, дерево життя та ін. Особливого розвитку зазнав дуже стилізований рослинний орнамент, серед якого центральне місце займала квіткова галузка.

Унікальні пам‘ятки народного вишивання XVII-XVIII століття- рушники, вишиті ручнопряденими червоними, інколи з вкрапленням синіх ниток на домотканому полотні. В рушниках з антропоморфними мотивами складні геометризовані зображення часто передані в характері рослинних форм. Архаїчні риси антропоморфних мотивів найбільш збереглися в рушниках з районів Поділля, Подністров‘я.

Різновидність вишитих на рушниках композицій дерева життя- символу всього живого – створюють фантастичні казкові птахи, що оберігають його. Вишивальниці наділили ці мотиви рисами неземної краси, таємничості, глибинної премудрості. Птахи переважно розміщені обабіч центрального стовбура над кроною дерев. Їм видно все земне і відкриті небесні простори. Вони вишиті або з припіднятими крильцями, готові злетіти, або зображені в іншій, спокійній позі – їх голови повернуті вгору. В усіх композиціях птахи трактовані узагальнено, так, що важко відгадати їх реальні форми.

Серед фантастичних сюжетів у вишитих рушниках XVII ст. виділяються сіріни – птахи давніх легенд, билин, своєрідні древньослов‘янські покровителі. Виміряні людською уявою, вони по-різному зображувались на рушниках. У Чернігівському історичному музеї зберігається рушник з типовим розміщенням диво-птаха над деревом життя. Крила його високо підняті, хвіст овалоподібний, пишно розпущений, з променеподібними пір‘їнками, що уособлюють промені сонця.

Образи диво-птахів, віл-русалок збереглися у вишивках рушників північних районів Чернігівщини, Сумщини. В характері їх трактування відчутні аналогії з подібними сюжетами, поширеними в російській народній вишивці. Ці мотиви нерозривно зв‘язані з деревом життя. Фантастичні напівлюдські птахи видозмінювались, губилися в народній пам‘яті.

В орнітоморфному орнаменті в XVII ст. з‘являються зображення орлів. Вони вишивались сидячими, з напіврозпущеними крилами, у профільному зображенні або у фас, але завжди з характерно поверненою головою. Найбільше пам‘яток з вишитими геральдичними орлами XVII-XVIIІ ст. збереглося з Чернігівщини. Як стверджують дослідники, орел особливо шанувався як покровитель племені сіверян, а вже пізніше він стає геральдичною емблемою міста Чернігова.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат