На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Закарпатська дерев‘яна пластика ХХ ст. Дерев‘яні іграшки

Реферати > Образотворче мистецтво > Закарпатська дерев‘яна пластика ХХ ст. Дерев‘яні іграшки

В плані творчого підходу, проблематичність, змістовність, вміння впливати на думку людей, дітей – основні її критерії.

В цій області відкрилося багато прекрасних талантів художнього деревообробництва, вони створили неповторні, цікаві твори мистецтва, оригінальні і різноманітні за своєю тематико, образним рішенням, і технологічними засобами.

Використання сучасних можливостей деревообробки уважне на формальне вивчення народних традицій, розкриває перед творцем іграшки нові шляхи, які дозволяють створювати оригінальні, неповторні образи.

ІІ. Українська іграшка вирізняється тематичною неоднорідністю та глибоким змістовним наповненням. Вона представлена розмаїттям матеріалів технічних і художніх способів опрацювання, багатством формальних, композиційних орнаментальних, колористичних вирішень.

Народна іграшка включає в себе декілька видів народного мистецтва і отже становить полівидове явище. В одночас деякі види мистецтва щодо іграшки мають допоміжне, другорядне значення. Це наприклад вишивка, розпис, ткацтво. Вишивка і ткацтво стосується народних ляльок, розпис покриває іграшки з дерева. Проте ні вишивка, ні розпис, ні ткацтво не є матеріалом іграшки. Матеріалом її традиційно є дерево.

Ігрові функції є однією із суттєвих основ іграшки, що певною мірою виявляють її дуалістичну природу.

Важливу роль у створенні іграшки, як усіх видів декоративно-ужиткового мистецтва, відігравали матеріал, спадкоємний досвід, розуміння його властивостей, досконале володіння прийомами обробки й оздоблення та вміння передбачити декоративні ефекти майбутнього твору. У народному середовищі іграшки виробляли з різних легкодоступних та безпечних для здоров’я дитини матеріалів.

Найуживанішим серед них, зокрема для тих іграшок, яким властиві ознаки художнього твору – виразність і духовна наповненість були дерево, глина, рослинні трав’янисті матеріали (рогоза, солома, листя кукурудзи).

Змістове наповнення іграшки до певної міри зумовлювалось її функціональним призначення. Іграшка, як об’єкт гри і водночас засіб виховання, передусім відображала звичаї, побут та заняття дорослих.

Серед іграшок не було випадкових у кожну пору дитинства, відповідно до вікового розвитку дитини, вони змінювали одна одну та мали конкретне виховне значення.

Малюкам від народження до 1,5 року призначалися брязкальця літунці, що сприяли їхньому психофізичному розвитку, стимулювали рухи, активізували зір та слух. Дітям які вчилися ходити, призначалися іграшки пташки, коники, візочки на коліщатках, служили для розвитку ходьби та бігу. У віці від 3 до 14 років з’являлися іграшки, що привчають дитину до її майбутніх занять.

Багатством образного і предметного світу відображено в українській дерев’яній іграшці групуються на типологічні групи:

іграшки, які зображають людей, птахів та тварин;

звукові іграшки та моделі музичних інструментів;

моделі меблів;

моделі посуду і кухонного начиння;

моделі казкових сюжетів;

іграшки, які не мають аналогів у природі та предметному світі;

Отже систематизація іграшки проведена шляхом послідовного вибору характерних ознак й розподілу на їхній основі на підвиди, групи, типи, дозволить з’ясувати локалізацію глибше й повніше осмислити іграшку, як своєрідне явище культури українців.

ІІІ. Іграшки виготовляли з дерева різних порід, які використовувались у практичній діяльності регіону. Однак перевагу надавали м’яким – сосні, липі, осиці, тополі, ліщині. З твердих застосовували: бук , явір, клен, дуб, горіх, рідко грушу.

Окрім дерева для виготовлення іграшок застосовували також кору переважно сосни і дуба.

Іграшки виробляли відомими у деревообробці техніками-вирізуванням, витесуванням, столярними і бондарними прийомами. Дерево попередньо готували, його обтесували сокирою, й відповідно до способу подальшого опрацювання, розрізали на валики чи прямокутні дощинки. При вирізуванні наступна обробка полягала у поступовому моделюванні цілісної форми іграшки або її окремих частин, яке здійснювали ножем чи пилкою.

Вирізування поєднували з видобуванням. Таким способом виробляли в основному предмети побуту. У виготовленні дерев’яних іграшок застосовували також виточування, яке здійснювали на ручних, механічних верстатах. Завдяки поєднанню механічних і рукотворних прийомів, точення дозволяло створити численні варіанти пластичних та декоративних рішень поверхонь іграшок й водночас збільшувати обсяг виготовлення, що вплинуло на впровадження його у серійне виробництво, пов’язане з народним промислами.

За особливостями формування дерев’яні іграшки можна поділити на:

іграшки виготовлені одним об’ємом з суцільного шматка дерева – вирізуванням, виточуванням;

іграшки виготовлені з окремих частин, які попередньо обробляли також вирізуванням, виточуванням і з’єднували столярними прийомами.

У свою чергу, залежно від з’єднання іграшки поділяються на: нерухомі – іграшкові меблі, сани, скрипочки; рухомі – візочки, тачки, деркачі та інші.

а). При оздобленні дерев’яних іграшок, передусім враховували, приводню текстуру, й забарвлення дерева, які у кожної породи є своєрідними.

Переважно поверхню дерев’яних іграшок залишали чистою. Роль їхнього оздоблення виконували орнаментальні порізки. Для посилення художніх якостей та безпечності іграшок їхні поверхні натирали бджолиним воском, від нього вони набували гладкості і приємного матового блиску.

На Прикарпатті оздоблювали випалюванням, яке виконували “писаком” – металевим прутиком з викарбуваним на одному його кінці рельєфним малюнком – “штампом”.

В оздобленні дерев’яних іграшок застосовували також розпис – нанесення малюнка різнокольоровими барвами. Для розпису іграшок використовували обмежену, проте яскраву палітру, утворену синьою, червоною, зеленою, жовтою барвами. Ще на початку ХХ ст. їх готували з кори, листя, квітів та плодів рослин.

Також українську іграшку з дерева декорували різьбленням профільним вирізуванням, випалюванням, розписом, а також поєднання цих способів. В українських дерев’яних іграшках відсутні способи суспільного замальовування поверхні й використання для цього фабричних ацетонової і олійних фарб, а також заклеювання папером.

б). Українська іграшка з дерева ще на початку ХХ ст. мала розгалужену типологію. Значну частину її становлять іграшки, які зображують людей, звірів, птахів.

Якщо ляльки привертали увагу дівчат, то фігурки коників були улюбленими іграшками хлопчиків.

Образ коня відноситься до одного із поширених у народній творчості й зокрема, в іграшці слов’янських народів. На думку вчених він пов’язаний з давніми язичницькими віруваннями. У пантеоні слов’янських богів, які одухотворювали сили природи, кінь символізував одного з наймогутніших богів – Хорса, Бога Сонця.

Однак у той час, коли фігурка коника зберегла ознаки середньовічних прототипів, сама іграшка зазнала суттєвих змін, передусім у композиційному вирішенні.

В Україні виготовляли фігурки коників, розміри яких дозволяли дитині гойдатися, сидячи верхи. Вони складені у міцну конструкцію з окремих вирізаних циліндроподібних об’ємів, що передають, голову, тулуб, ноги.

Анімалістичну тему в українській іграшці доповнюють фігури птахів. Часто фігури зображували голубів, ластівок. Їхні форми утворені плавними взаємопереходами об’ємів, що передають овальний тулуб, видовжену шийку, невелику піднесену до гори чи опущену до низу голівку з гострим дзьобом. М’якому плавному силуету фігурок відповідає гладко вкрита воском поверхня. Рідше вона розмальована тонкими, горизонтально-розташованиминими вздовж тулуба, смужками червоно і синього кольорів, які імітують пір’я. у пташок спинка вкрита плямами, шийка обведена двома пасками, а живіт і хвостик суцільно помальовані темно-коричневою фарбою, що також у стилізовані формі передає особливості і забарвлення пір’я і водночас декоративно її збагачує.

Фігурки пташок – “качечок” вони, як і коники розташовані на прямокутній підставці, але з двома коліщатами. Великі округлі крила з’єднані з тулубом й коліщатами за допомогою дротиків, таким чином, що при поштовхові держака, вставленого в отвір підставки можуть рухатися, сплескуючи немов під час польоту. Динамічній конструкції фігурок відповідає колоритний розпис – помальована у зелений колір голова, шия окреслена рядком білих цяток, немов разкою намиста, жовті крила обведені по контору червоною смугою з рядком білих крапок, тулуб жовтого кольору, довільно вкритий стилізованими листочками, наче пір’їнками.

Аналогічні за конструктивним рішенням іграшки походять з інших осередків Прикарпаття. Відміни між ними виявляються у пластичному трактуванні й оздобленні поверхні фігурок, зумовлені місцевими смаками та уподобаннями. Наприклад фігурка пташки має менші пропорції й вкрита суцільним шаром жовтої фарби, лише дзьоб та коліщата виділені червоною фарбою.

Своєрідністю вирізняється динамічна іграшка, що зображує пташок , які клюють зерна. Їхні умовно потрактовані фігурки, розташовані на круглій дощинці – основі, голівками до центру. Під дощинкою на нитках, прив’язаних до голівок, підвішена кулька, при похитуванні якої вони рухаються – то піднімаються вгору, то опускаються вниз, достовірно і в той же час гумористично нагадуючи метушливу повадку птахів.

До поширених типів звукових іграшок належать тарахкальця, вони мають вигляд ажурного кубика, настромленого на тоненьку поличку. Форму кубика складено з шести плоских дощинок, які розміщені перпендикулярно й з’єднані дерев’яними кілочками, так що утворюють посередині скриньку, залишаючи краї вільно розташованимиваними у просторі.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат