На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Рафаель


Те, що намалював Рафаель за три роки на стінах папського кабіне­ту (станца підписів), поряд з розписами Мікеланджело у Сікстинській капелі стало класикою монументального живопису часів Високого Рене­сансу. З найвищою можливою досконалістю Ра­фаель розв'язав проблему синтезу мистецтв. На трьох стінах станци в обрамленні арок, що підтримують склепіння, бачимо багатофігурні композиції, присвячені теології («Диспут»), філо­софії («Афінська школа»), поезії (« Парнас»), та алегоричні постаті — уособлення справедливого законодавства (Мудрість, Міра, Сила), все це завдяки Юлію II процвітає у Ватікані, всім цим оточений папа, коли працює, підписує офіційні папери. Навіть отвори у стінах органічно включені до композицій: у «Диспуті» двері є основою мальованої ба­люстради, постаті першого плану в «Парнасі» притулилися до вікон­ниць. Півкруглі, вертикальні й горизонтальні лінії архітектури знайшли численні повтори у лініях фресок. В «Афінській школі» зображені античні філософи, але в одному з них глядачі впізнавали Мікеланджело, у другому — Браманте, а ліворуч на першому плані Рафаель зобразив самого себе, художни­ка Содому (фреска якого раніше була на цій стіні) і Бальтасаре Кастільйоне.

На горі Парнас Аполлон грає на скрипці (не на лірі), його оточили гарновиді музи, а поряд юрмляться поети різних часів: Горацій, Дайте (тут цілком доречний), далеко їм не рівноцінний Якопо Санадзаро, якого, однак, високо ставили сучасники Рафаеля, а на першому плані, під виглядом Сапфо, відома на всю Італію куртизанка Імперія кокетно демонструє своє дебеле плеченятко, що ніби ненавмисно оголилося. Певно, є на цих фресках портрети й інших осіб з оточення Юлія. І цікаво, що своїх знайомих, як і себе самого, Рафаель змалював без жодної іде­алізації, до якої нерідко вдавався у станкових портретах. У іншій кімнаті бачимо реалістичні портрети самою папи. Пояснити це можна і особис­тим смаком Юлія (від портрета він вимагав передусім схожості), і тим, що засобом ідеалізації у фресках було саме собою включення портретів до врочистих і значущих за змістом композицій.

Легенда про сірійського вельможу Еліодора, котрий був удерся зі своїми вояками до Єрусалимського храму, щоб захопити його скарби, дала сюжет фресці з зображенням Юлія. Бог не дав статися злочинові: з'явилися ангели, і воїн небесний на баскому коні топче копитами Еліо­дора, метушаться приречені грабіжники... Все це спокійно спостерігає папа, якого несуть у кріслі його охоронці, так і здається, що від імені бога саме він наслав сили небесні для покарання кощунників. У цій же кімнаті, яку прозвали «станцою Еліодора», змальовано ще два чуда: «Меса в Болсені» та «Визволення з в'язниці апостола Петра». Якось у місті Болсені, розповідає легенда, правив месу невіруючий свя­щеник, і його викрив бог: з облатки для причастя ринула кров. Цій сцені протиставлено зображення побожного Юлія з кардиналами і швейцар­ськими ландскнехтами у яскравих строях на ранковій молитві, пре­красний, цілком реалістичний груповий портрет.

Фреска демонструє ще одну грань живописного генія Рафаеля — його вміння ілюзорно відтворювати різноманітні світлові ефекти.

1513 року войовничий і суворий Юлій помер. Новим папою під ім'ям Лева X став вищезгаданий кардинал Медічі, син знаменитого правителя Флоренції Лоренцо Пишного.

Папа любив карнавали, веселі вистави, розраховані на не вельми вибагливий смак, влаштовував на площі св. Петра бої биків. Крім інших численних праць, додалися Рафаелеві нові: після смерті Браманте відати будівництвом собору св. Петра, керувати археоло­гічними розкопками у Римі, реставрацією античних пам'яток. Розписи ватіканських станц за ескізами Рафаеля тепер виконували його учні, в числі яких був видатний художник Джуліо Романо, вони ж розписали палац Агостіно Кіджі, відкриті галереї — лоджії у Ватікані, малювали вівтарні образи за начерками вчителя.

Особисто Рафаель малював портрети, дедалі психологічніші, порів­няно нечисленні картини, одну фреску в палаці Агостіно, а також картони для барвистих золототканих килимів, якими Лев побажав прикрасити нижню частину стін Сікстинської капели.

На широких золотих бордюрах Рафаель пред­ставив діяння папи, а всередині композицій змалював сцени з діянь Христа та його апостолів. Вони разюче контрастують з ідеалізованими образами святих персонажів. Гарне й бридке набуває гранично загострених форм. Гарне, що є в кількох красу­нях, Рафаель збирає в єдиному образі, в такий же спосіб створює «іде­ал» бридкого. Перше завдання захоплює його більше. І коли ми кажемо про властиво рафаелівські образи, то передусім згадуємо його красунь. У їх числі бачимо жінок, що втілюють античний ідеал краси (така, наприклад, Галатея на фресці в палаці Кіджі), а поряд з ними не тільки гарні зовнішністю, а й глибоко одухотворені образи мадонни.

Уява художника дозволяла якусь конкретну жінку наділити рисами то античної, то християнської богині. При цьому обидва образи наро­джувались у Рафаеля з його щирого кохання. Жін­ка, яку пізніша легенда назвала Форнаріною, мешкала у розкішному будинку, котрий придбав Рафаель у Римі. Він намалював два її портре­ти. На одному вона напівоголена у прозорій сорочці (Галерея Боргезе у Римі), на другому бачимо її в ошатному вбранні з дорогим намистом на шиї і покривалом на голові (Флоренція, Галерея Пітті). В обох портре­тах ті ж самі похилі, окреслені плавкою лінією плечі, довгуватий, не зов­сім гарний ніс, великі очі, у волоссі прикраса з великою перлиною. Судя­чи з виразів облич, була це досить моторна особа. Славнозвісна «Сікстинська мадонна» (Дрезденська галерея) — вершина творчості Рафаеля — схожа обличчям на цю жінку, але наділена іншою душею.

Перше враження від картини: постать ставної жінки, що несе хлоп­чика, тримаючи його міцними, але ніжними руками. Уже в тому, як вона тримає сина, і навіть у лініях, якими окреслено постать і покривало є щось невимовно сумне, принадне й разом величне, таке, що кожній людині нагадує матір. Легкий вітерець надуває покривало, відкидає край синього плаща ма­донни. Дивне небо, в якому клубочаться хмаринки та юрмляться без­винні душі дітей-ангеляток, оточує постать мадонни. З безмежною розчуленістю й захопленням дивиться в обличчя мадонни чоловік похи­лого віку у парадному папському вбранні — святий Сікст. Схилилася, притуливши руку до серця, опустила очі долу прекрасна свята Варвара. Наближається до глядача, не йде — пливе повітрям мадонна. Хлопчик дивиться з докором, а мати зі співчуттям та готовністю все зрозуміти й простити...

«Сікстинська мадонна» силою свого впливу на глядача перевершує всіх інших мадонн, будь-коли створених, не виключаючи й мальованих чарівним пензлем Рафаеля. Наївною, і саме своєю наївністю зворушли­вою, порівняно з нею здається «Мадонна Конестабіле». Рафаель, ще далеко не стара людина, далеко не аскетичного побуту (любив убирати­ся в дорогі строї, не цурався розваг, виїздив, як той герцог чи кардинал, у супроводі почту з десятків вершників-учнів), створив картину, гідну мудрого філософа-людинолюба.

Рефаель – дійсно великий та визначний художник Ренесансу!

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат