На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Тенденції розвитку мистецтва

Реферати > Образотворче мистецтво > Тенденції розвитку мистецтва

Мистецтво революційної доби — яскрава сторінка сві­тової художньої культури — зросло на ідеях Просвіт­ництва. Незважаючи на певні теоретичні розбіжності, основою художнього єднання були віра у загальнолюдсь­ке братерство, активна громадянська позиція. Це знай­шло яскравий вияв у публіцистиці, значення якої диво­вижно зросло разом зі збільшенням газетно-журнальної продукції. Розвиток національних мов, що остаточно ви­тіснив латину як носія інформації, сприяв поширенню популярної пропагандистської літератури, напівлегаль­них та нелегальних видань. Зазнала змін і художня літе­ратура — в ній з'явились авторські відступи, соціально-політичні узагальнення, документально точні характери. Популярним став жанр есеїстики, здатний миттєво реа­гувати на суспільні події, розвинулася памфлетна літера­тура. У живописі ця лінія підхоплювалася політичною карикатурою та злободенним лубком.

Гострота політичної боротьби викликала інтерес до ораторства й появу неперевершених його майстрів — Робесп'єра, Мірабо, Дантона, Сен-Жюста, Барера. У пе­ріод якобинської диктатури на площах просто неба розіг­рувалися масові політично-агітаційні вистави. Аплодуючи героїчним персонажам, народ виражав свою солідарність з ними, ненависть та презирство до ворогів республіки.

Потужна хвиля революційного руху внесла зміни в усі види мистецтва, яке від барокко й «старого» класицизму спочатку прийшло до певних «проміжних» течій, а зго­дом — до революційного класицизму XVIII ст. Чутливою до реалій часу виявилася музика. Вона відповіла на них дра­матизмом тематики, пристрасністю, динамізмом, різки­ми контрастами. Це викликало появу великих форм — опери, ораторії; так звана «серйозна опера», що колись виникла при дворі, стала витіснятися побутовою коміч­ною, ближчою широким масам. У вокальну та інструмен­тальну творчість проникла народна пісня, масові музич­ні жанри почали активно впливати на симфонічні й оперні твори.

Більшість майстрів того часу формувалися під впли­вом барокко — стилю, що передусім прагнув декоратив­ної пишності. Барокковими були й образи та колізії опер Генделя, його інструментальна музика, але поєднання яс­кравої фантазії, сили почуттів із підказаною добою епіч­ною величчю дало йому змогу подолати межі барокко. Цьому посприяла революційна атмосфера Англії, де працював цей видатний німецький органіст і композитор. Шукаючи сюжетів для втілення героїчного ентузіазму, що вирував навколо, Гендель звернувся до Біблії, яка ви­значила тематику близько тридцяти його монументаль­них ораторій.

Суттєво поглибив і розвинув стиль барокко геніаль­ний Бах. Він змінив традиційні засоби музичної вираз­ності і практично створив власний стиль, відмінний від доволі важкої манери старих майстрів. Свої численні твори композитор наповнив гуманістичними ідеями, жи­вими образами, жанровими епізодами. Перлиною твор­чості Баха стали євангельські легенди «Страсті за Іоанном» та «Страсті за Матфієм» — величні трагедії, написа­ні для трьох хорів і двох органів. У цій музиці вчувалося все: і передсмертний стан Христа, і біль ридаючого Петра, і ненависть, острах та каяття натовпу. Та над усім, окрилюючі людські душі, підносилася краса духов­ного подвигу.

Музичні смаки суспільства формували й так звані «молоді» стилі, пов'язані з просвітницькими ідеями, їхня спільна мета виражалася по-різному: від витонченого, граціозно-поверхового рококо (класична французька опе­ра) до наївно-реалістичного нового стилю італійців (Перголезі, Вівальді) чи щирого розкриття почуттів у сенти­менталізмі (мангеймська школа, Піччіні та ін.). Загальне полегшення стилю, відмова від релігійної тематики, від щедрого звукового декору тощо. Узагаль­нив усі ці спрямування стиль віденських класиків — Глюка, Гайдна, Моцарта, Бетховена. Між операми Глюка, «паризькими» симфоніями Гайдна та П'ятою симфонією Бетховена пролягає ціла епоха, та це лише етапи у роз­витку єдиного великого стилю, який живив музику понад півстоліття.

Ранній представник цієї школи Глюк проголосив простоту, правду і природність єдиними критеріями кра­си для всіх творів мистецтва, у реформуванні опери він наполягав на необхідності внесення в неї громадянсько­го пафосу, героїки, ідейно насичених образів. Зовсім ін­шим був Гайдн, котрий приніс у музику світосприйнят­тя австрійського селянина. Його творчість позначена яс­кравим колоритом, точною жанровістю, поетизацією природи, добротою та лукавістю.

Глибше відображала життя творчість Моцарта, яка тяжіла до класицизму, його широких ідейних та художніх узагальнень. Основний зміст творів композитора — люд­ська драма, зіткнення сильних характерів, розкриття психології боротьби. Моцарт завжди оспівував красу життя і навіть у трагічному бачив поезію.

Рівновага почуття і розуму, змісту й форми, гармо­нійного сприйняття світу і драматизму мистецтва, вмін­ня бачити життя через властиві йому суперечності та конфлікти — ось що відрізняло віденських класиків від пред­ставників барокко. Саме вони проклали шлях музичному романтизмові, яскраво втіленому у творчості Бетховена. Його симфонії, увертюри, сонати пройняті ідеями Вели­кої французької революції, а усвідомлення суспільного обов'язку є однією з визначальних рис творчої індивіду­альності композитора. Наявність високого ідеалу, яскра­вої особистості художника, благородства його життєвої лінії пов'язувала віденську школу з класицизмом більше, ніж з будь-яким художнім напрямом XVIII століття.

Усе культурне життя Європи доби Просвітництва бу­ло позначене ідеями, що зародилися в Англії, а розвитку набули у Франції. Динаміка соціально-політичних про­цесів викликала пошук їхнього естетичного аналога в мистецтві. Лідером у цьому стала Франція, що впродовж десятиліть зберігала за собою звання культурного центру Європи, законодавця художніх нововведень. Тому розгляд мистецтва доби Просвітництва передусім спирається на французьку художню спадщину — яскраву, складну й само­бутню. В ній дістали втілення усі ті процеси, що супровод­жували вступ європейських країн у нову епоху.

Грунтом, на якому пізніше зійшли паростки Про­світництва, було мистецтво рококо з його підкреслено світським характером. Термін походить від франц. rocaille – декоративний мотив у вигляді черепашки. Інтимне і щире, тісно пов'язане з побутом людини, воно змінило барокко у перші десяти­ліття XVIII ст., тоді, коли в суспільстві виникло відчуття хисткості існування, тривоги за майбутнє, бажання встигнути взяти все від життя. Рококо входить до інтер'є­ру, привносячи в нього приємний комфорт, який відчу­вається в усьому: меблях, посуді, декоративних тканинах для оздоблення житла, бронзі, порцеляні. Асиметрія — тепер головна ознака форми — створює відчуття неспо­кою, що напружує та бентежить. Спалахує інтерес до найтонших душевних переживань, який пізніше зреалі­зує себе в сентименталізмі.

Своєрідний стиль рококо щедро виявився в живопи­сі таких майстрів, як Ватто, Буше, Фрагонар. На полот­нах Ватто життя розгортається як театральна дія; основ­на тема — галантні святкування — подається з вишука­ною грацією, з акцентом на любовному почутті в його різноманітних нюансах. За цим убачається іронічний, меланхолійний споглядач. Відверто плотська насолода життям розкривається в образах Буше, котрий будь-яку тематику зводить до пасторалі, а богинь змальовує аристократками-парижанками. Ідилічного зображення сцен сільського життя. Фрагонар доповнює загальну тенденцію введенням еротичних сцен, реалістичною ма­нерою зображення, точністю деталей, сміливістю письма.

У пошуках ідеалу нової людини Просвітництво активно звертається до глибинного змісту понять духовної природи, досконалості, краси. В єдину концепцію їх об’єднав німецький історик мистецтва Вінкельман. Він стверджував, що ідеальна людина може бути сформована лише в умовах справжньої політичної свободи, як, зокрема, це було в античній Греції. Не випадково ідеї Вінкельмана були палко зустрінуті сучасниками та швидко вийшли за межі Німеччини. Довівши нежиттєздатність «старого» класицизму, орієнтованого на наслідування імператорсь­кого Риму, а не демократичної Греції, Вінкельман пок­лав початок революційному класицизмові кінця XVIII ст., що дав життя «Марсельєзі» Руже де Ліля, полотнам Давіда.

Стилізація під грецьке мистецтво внесла в художню палітру доби героїку і певний романтизм. Це виявлялося навіть в архітектурі, зокрема у творчості Леду, майстра простих геометричних форм, у моді на англійський ландшафтний парк тощо. На противагу ретельно впоряд­кованому французькому він мав вражати своєю природ­ністю, яка нібито й не знала людських рук. Виникає прагнення до великої теми, ідейності, монументальності, до створення узагальнених образів.

Передвістя революційного класицизму вчувається у творчості Фальконе, котрий від рокайльної скульптури приходить до створення образу Петра І. Виготовлення моделей для порцелянових виробів. Пишні атрибути й складні алегорії митець свідомо відкидає заради макси­мальної виразності самої фігури, яка є символом не­стримної енергії.

Уявлення про світле й розумне суспільство, обіцяне просвітниками, диктувало ідеал простий і піднесений; лише шляхетні почуття, героїчні вчинки, прекрасні люд­ські образи мали право на життя в мистецтві. Розуміння простоти як вияву людської самодостатності утверджува­ли реалістичні пошуки Грьоза, котрий присвятив свої живописні замальовки скромному побутові суспільних низів, їхнім патріархальним звичаям і моральним чесно­там, а також жанрові картини й портрети англійських майстрів Гогарта і Рейнолдса.

Напруженість пристрастей напередодні Великої французької революції згодом вступила у протиріччя зі спокійною величчю давньогрецьких зразків і повернула інтерес до римської історії, але вже часів Республіки. Зокрема, на сцену знову виступили герої драматурга минулого століття Корнеля – взірці античних чеснот і патріотизму. В цьому контексті розгорталася творчість основоположни­ка революційного класицизму Давіда. Його відоме полот­но «Клятва Гораціїв», яке славило подвиг давньоримсь­ких братів-героїв, насправді апелювало до сучасників, закликаючи їх до боротьби.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат