На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Виховання і освіта в ранніх цивілізаціях

Реферати > Педагогіка > Виховання і освіта в ранніх цивілізаціях

Виховання у первісному суспільстві

З історії відомо декілька етапів становлення первісної люди­ни. Зокрема, приблизно за 100 тис. років до нашої ери з'являється людина неандертальського типу, котра приблизно у 40 тис. році до н.е., трансформувалася у кроманьйонця. Період між 100 тис. і 40 тис. років до н.е. називають в історії та антропології дородо­вим періодом. Очевидно, що на цьому етапі про виховання вести мову ще було б не зовсім коректним.

Проте відомо, що з 40 до 20 тис. років до н.е. період розвитку первісних людей отримав назву раннього матріархату. За цих часів люди стали проживати родами. Основними засобами виживання були полювання та риболовля. При цьому молодші діти належали всьому роду. Виховання на цьому етапі ще не виділяється в особли­ву соціальну діяльність. За цих часів хлопчики супроводжували чо­ловіків на риболовлю та полювання; дівчатка допомагали готувати їжу жінкам, виготовляти посуд та примітивний одяг, тобто займа­лися домашніми справами. Отже, на етапі раннього матріархату виховання було безпосередньо пов'язане з трудовою діяльністю.

У період раннього матріархату, що особливо важливо, вини­кає певна система звичаїв і традицій, а також ранні родоплемінні культи: магія, анімізм, фетишизм, тотемізм. Природно, що діти пізнавали сутність цих культів у процесі безпосередньої участі у їх виконанні, поряд з дорослими.

Приблизно за 20 тис. років до н.е. первісне родова община у своє­му розвитку переходить до пізнього матріархату. У цей період відо­ме виготовлення значних знарядь праці та зачатки землеробства.

У зв'язку з розвитком знарядь праці старші (немічні) починають виконувати спеціальну соціальну роль — готувати дітей (окремо хлоп­чиків та дівчаток) до життя. Природно, значна увага приділяється виконанню дітьми перших законів людського співжиття: табу і толіону. Табу з гавайської означає не робити чогось недозволеного, щоб не нашкодити собі. Толіон розуміється як закон кривавої помсти.

Першоосновам матріархату починають вчити хлопчиків й дів­чаток у цей період у перших ^-навчальних закладах — «будинках молоді». Останні функціонували окремо для хлопчиків і дівчаток.

Доцільність вищеназваних закладів простежується й у період па­тріархату. Однак у зв'язку зі створенням моногамної сім'ї навчання у цих закладах починає доповнюватися домашнім вихованням.

На етапі патріархальної родової общини з'являються такі види діяльності, як мисливство, землеробство, скотарство та ремесло. Останнє дозволяло вдосконалювати знаряддя праці.

Загалом, трудове виховання підростаючого покоління цього періоду доповнюється знайомством з релігійними культами. У ро­зумінні первісних дітей та молоді формується уявлення не лише про земне життя, а й про душу. Проте процес такого формування був досить довготривалим: спочатку «країна мертвих» знаходилася під землею, а на етапі землеробських культів її «переносять» у не­бо. Очевидно, заслуговує на увагу те, що підростаюче покоління через примітивні культи привчали жити у злагоді з природою.

Отже, уже в умовах первісного суспільства спостерігається процес виховання як спеціальної соціальної діяльності, котра роз­ширюється відповідно до конкретних вимог тодішнього «вироб­ництва» засобів для виживання. Виховання конкретизувалося й що­до статі хлопчиків та дівчаток.

3. Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації

Найдревнішими у людській цивілізації вважаються піктогра­фічні школи (від гр. рісїоз — писаний фарбою, мальований і §гат-та — пишу; мальоване письмо). Ці школи виникли за 7 тис. років до н.е. на території нинішньої Мексики. В той час на цій території проживали племена інків та майя. Тому у деяких історичних до­слідженнях цей період називають культурою майя.

За пізніших часів перші школи з'являються в країнах Сходу: Ассирії, Вавилоні, Єгипті, Китаї, Індії. Саме у цих країнах зроста­ла роль міст, розвивались ремесла, торгівля, складався апарат дер­жавної влади. Поступово виникли писемність, початки математи­ки, астрономії та прикладних наук. Все це вимагало довготрива­лого й планомірного навчання.

Приблизно у IV тисячолітті до н.е. відбулося об'єднання неве­личких держав на берегах річки Ніл. Так виникає рабовласницька держава Єгипет на чолі з фараоном. Саме у цей період і з'являєть­ся два типи шкіл: школи жерців (їх називали школами каліграфіч­ного письма) та школи писців (школи ієратичного письма).

Загалом в школах жерців навчалися хлопчики із жрецьких ро­дин. Кількість учнів становила не більше 10. Вони вивчали ієрог­ліфи (читання), письмо, рахунок, арифметику, астрономію, аст­рологію, древньоєгипетський релігійний культ. Школи ці влаш­товувалися при храмах і називалися рамессеум. Термін навчання сягав до десяти років, оскільки надто складним видавалося оволо­діння вміннями зображення ієрогліфів, а також магії, чаклунства, народної медицини. Всіма цими здатностями володіли жерці, що становили пануючу касту у Єгипті. Оволодіння грамотою, наука­ми набувало тут кастового й релігійного характеру. Проте потреби господарського, суспільного життя, управління державою спону­кали до створення у III тисячолітті шкіл писців. Саме у цих закла­дах готували майбутніх державних чиновників Єгипту.

У Древньому Китаї перші навчальні заклади з'явилися на по­чатку періоду Шань-Інь (1766 р. до н.е.). У ці часи школи мали назви: Сян, Сюй, Сюе. Зміст навчання у школах древнього Китаю передбачав оволодіння такими знаннями: мистецтвом «Лю-і», ети­кетом, письмом, лічбою, музикою, стрільбою з лука, керуванням колісницею. Загалом навчалися у школах понад 15 років. Лише 10 років у середньому хлопчики витрачали для того, щоб навчитися читати й писати ієрогліфи (потрібно було завчити 3—4 тисячі знаків).

З часом у країні виник нечуваний культ письменності, ієроглі­фа, культ конфуціанських освічених моралістів — начотчиків, вче­них — чиновників, які вміють читати, розуміти і тлумачити муд­рість священних книг, прошарок письменних інтелектуалів, які зосередили в своїх руках монополію на знання, освіту й керівни­цтво, зайнявши в Китаї місце, яке в інших суспільствах посідало дворянство, духовенство, бюрократія — разом узяті.

Досконале знання стародавніх текстів, уміння вільно оперувати висловлюваннями мудреців і як взірець уміння писати твори, в яких вільно викладалась і коментувалась мудрість стародавніх — такою була програма навчання в китайській школі: державній і приватній. Протягом тисячоліть саме це вважалося у Китаї наукою.

4. Виховання у Древній Греції

Найвищого розвитку культура епохи рабовласництва досягла в державах Древньої Греції й Стародавнього Риму, які виникли на торгових шляхах між країнами Середземномор'я і Сходу.

Економічний і культурний розвиток рабовласницьких міст-дер-жав давньої Греції розпочинається у VI—IV ст. до н.е. В цей час високого розвитку досягла філософія, в надрах якої закладались основи різних спеціальних галузей знань; існувала багата літерату­ра; склалось декілька систем виховання підростаючого покоління.

У Стародавній Греції, яка складалась з невеликих рабовласни­цьких держав-міст, найбільш оригінальними системами вихован­ня були Спартанська та Афінська.

Спарта займала південно-східну частину півострова Пелопонне­су, де було мало зручних гаваней, зовнішня торгівля, техніка і наука перебували на низькому рівні, а життя населення носило замкнутий характер. В країні домінувало землеробство, яке спиралось на працю рабів. Незначне напіввільне населення займалось ремісництвом. У Спарті на 9 тис. родин рабовласників (спартіатів) припадало по­над 250 тис. рабів, які часто повставали. Це завжди непокоїло воло­дарів Спарти, примушуючи їх повсякчас бути напоготові, виявляти жорстокість і насильство по відношенню до рабів. Виховання здійс­нювалося державою, яка переслідувала завдання підготовки з дітей спартіатів-воїнів, стійких та загартованих, майбутніх рабовласників.

Спартанців виховували в жорстких умовах, прагнучи вирости­ти з хлопців суворих, безжалісних воїнів, а з дівчаток — воїтель-ниць-амазонок, які б мало в чому поступалися чоловікам.

Головним завданням було виховання жорстокості, ненависті до рабів у підростаючих рабовласників. З цією метою вони брали участь у криптіях, нічних облавах на рабів, коли загін молодих спартіатів оточував який-небудь міський квартал або район за мі­стом і мав право на вбивство будь-якого раба. Підлітки брали участь у щорічних публічних випробовуваннях — змаганнях, їх сікли пе­ред вівтарем, щоб пересвідчитись у терплячості та витривалості. Юнаки 18—20 років об'єднувались в групи ефебів.

Афінська система виховання залишила слід в історії педагогіки як провісниця високої духовної культури, формування гармоній­ної людини, основними якостями якої були духовне багатство, моральна чистота та фізична досконалість.

Саме в Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особи як мети виховання. В афінських містах тривалий час існувала тради­ція, за якою наизаслуженіша людина удостоювалась посади гімна-сіарха — керівника школи для дітей вільних громадян.

На відміну від Спарти, в Афінах значного розвитку набули різні ремесла і торгівля. Високого рівня досягли в Афінах архітек­тура, скульптура, живопис, художня література, історія, геогра­фія, математика, філософські науки. Особливості економічного становища і політичного життя населення Афін знайшли своє ві­дображення у системі виховання дітей і молоді. Афінська система виховання, як і спартанська, також здійснювалась в інтересах ра­бовласників, але була більш різноманітною.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат