На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Етнопедагогічні основи Гуцульської школи

Реферати > Педагогіка > Етнопедагогічні основи Гуцульської школи

Розбудова самос­тійної Української держави й надання ук­раїнській мові держав­ного статусу, реа­лізація перспектив Де­ржавної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століт­тя") справедливо ви­магають кардиналь­них змін у науковій розробці проблем українського шкільництва.

Етноцид, геноцид, лінгвоцид, безперервні ре­пресії проти українського вчительства й національне свідомих українців, зруйнування рідної школи, національної системи виховання, асиміляція української культури внаслідок політики російщення України згубно відбились на духовно-національному житті нашого народу, мовному спілкуванні, освіті, науці, в тому числі й на українському шкільництві, яке навмисно було позбавлене можливостей для того, аби належно розгорнути свій самобутній науково-творчий по­тенціал. Воно змушене було плентатися як пасер­биця за школою привілейованою — радянською, тобто російською, внаслідок чого втратило свій на­родний, національний ґрунт і колорит, духовне об­личчя, стало безликим, збаламученим і збай­дужілим навіть щодо самої долі української шко­ли.

Вкрай негативно відбилося на стані ук­раїнського шкільництва багаторічне затиснення його в лещатах фальшивих догм, безглуздих кам­паній і кон'юнктур, підступних постулатів ленінсько-сталінської та брежнєвсько-сусловської лжепедагогік. Тому й відзначати якісь особливі успіхи в галузі нашого шкільництва, на жаль, не доводиться. Його стан зовсім не відповідає зрос-

"Народ, який не має своєї школи, може бути пасербом серед чужих народів і ніколи не виб'ється на самостійну дорогу існування" М. ГРУ ШЕВСЬКИЙ

лим вимогам нашого часу, а тим більше завдан­ням розбудови української школи на Україні, бо, насправді, треба наново творити й саме українське шкільництво в цілому, а також у його регіональних (місцевих) варіантах. До одного з них і належить українське гуцульське шкільництво і школознавство.

Українське школознавство — одна з галузей ук­раїнської педагогіки, що охоплює питання ор­ганізації і керівництва шкільної справи на Україні. Українське гуцульське школознавство, крім цього, спільного для всієї України, бере під увагу також самобутні риси вияву цього процесу на Гуцуль-щині.

Слово "школа" давньогрецького походження, що в дослівному перекладі передається як "вчена бесіда", "навчальне заняття", "місце радості". У су­часній українській мові воно може вживатися у різних значеннях. Ним називають: 1) публічну або приватну установу, де виховують і навчають молодь; 2) всіх учнів, які відвідують якусь школу; 3) будинок, де вчаться учні; 4) всіх учнів, прихиль­ників якогось учителя-наставника, його ідей, по­глядів чи переконань (у філософії, літературі, ми­стецтві); 5) особливий напрям науки якогось учи­теля або поглядів духовного керівника; 6) різні види навчання й виховання; 7) мистецький на­прям; 8) досвід, що чогось навчає. То й нерідко школою величають і саме життя людини. "Життя — найкращий ідеолог, життя — найвища школа шкіл!" — відзначав П. Тичина.

Школа, як правило, має той чи інший національний характер, зумовлений самобутністю життя нації, своєрідністю історичного шляху, нею пройденого.

Українською національною школою називаємо той навчально-виховний заклад, який своїм змістом і духом підпорядкований самобутній при­роді української дитини, потребам забезпечення

її належного тілесного, духовно-морального й інтелектуального розвитку, повністю відповідає її прагненням, корінним інтересам батьків та ук­раїнського народу в цілому, а також ідеалам ук­раїнської педагогіки у формуванні довершеної особи українця.

Українська національна школа у рамках її за­гальнонаціональних, державних на Україні норм може мати також свої регіональні (місцеві) ви­дозміни певного порядку. Скажімо, на Гуцуль-щині може утворюватись і функціонувати ук­раїнська гуцульська школа, на Бойківщині — бойківська, на Поліссі — поліська, на Слобожан­щині — слобідська і т. д. з відповідними її педа­гогіками.

Педагогіка — наука про виховання, навчання, освіту, що розкриває нам загальні правила, зако­ни, яких треба додержуватись, щоб досягти своєї мети. Вона, як і школа, теж наділяється певними національними рисами. Кожен народ плекає собі подібну школу й власну національну педагогіку. Щоб українська школа була справді національ­ною, вона повинна базуватися на українській пе­дагогіці.

Звичайно, немає окремішної, скажімо, національної хімії, фізики, математики, біології чи кібернетики. Зате є національними ті науки, що стосуються конкретної країни, її народу, природи, культури, побуту, історії. Наприклад, історія Ук­раїни, українська мова, лінгвістика, етнографія, географія, народознавство, українське шкільництво, українська система виховання, ук­раїнська школа, українська родина, бо є ук­раїнський народ, нація, суверенна Українська Де­ржава. До того ж педагогіка не тільки наука, а й мистецтво. А мистецтво, як правило, має своє національне вираження (українська пісня, музика, живопис, хореографія, архітектура, фольклор і т. д.). Крім того, педагогіка як наука й мистецтво стосується особливої, властивої тільки їй сфери — формування людини з притаманними їй національними рисами, суспільно-побутовими ознаками.

Педагогіка через виховання та навчання дітей і молоді відтворює і розвиває у кожному наступно­му поколінні народ, націю. Тому й національний підхід у науковому розв'язанні проблем педа­гогічних є обов'язковим.

Українська гуцульська національна школа тоді чогось варта, коли вона забезпечує світовий рівень навчання учнів й реалізовує, спільно з сім'єю і громадськістю, українське національне вихован­ня.

Кожен конкретний народ через свою національну систему виховання органічно продов­жує себе в своїх дітях, генезує національний дух, менталітет, характер, психологію, традиційну ро­динно-побутову культуру, спосіб життя. Тому цілком природним й об'єктивно закономірним виступає його прагнення мати свою власну національну систему виховання.

В основу сучасної науки національного вихо­вання як процесу формування особистості покла­дено: саму природу виховного процесу в його етнічному, вселюдському, національному вира­женні; дитину, як окрему, оригінальну й неповторну цінність, об'єкт і суб'єкт виховання, основні фактори психолого-педагогічного впливу на ста­новлення повновартісної людини, гарантування права й умов формування і всебічного розвитку особистості в її повному ціннісному всевиявленні.

Колоніальне підневілля привело до того, що ко­лись шкіл на Гуцульщині було мало. Та й рівень навчання в них був низьким. Майже всі початкові школи з українською мовою навчання були однокласними й двокласними. Панувала майже суцільна неписьменність. То й ставлення гуцулів до шкіл було прохолодне. І незважаючи на це все, виростали ж гуцульські діти розумними, мораль­но стійкими, мужніми, витривалими й працьови­тими. Виробленню цих позитивних рис у них сприяло широке застосування батьками й гро­мадськістю надбань української народної педа­гогіки у її гуцульському варіанті.

Тому прародителькою й одним із першоджерел педагогіки гуцульської школи має стати народна навчально-виховна мудрість гуцулів, як і ук­раїнського народу в цілому. Вона йде від діда-прадіда, вітця-матері, родини, рідної оселі й мате­ринської мови, гір карпатських, полонин і бес­кидів, лісів і пралісів, річок і потічків швидкоплин­них, від ясного неба і світлого сонця, від доброго серця й щирої душі, глибоких людських почутив і переживань, кришталевої чесності й людяності, світлої духовності, опришківського завзяття, сер­дечної любові до дітей, відданості гуцульському краєві й неньці - Україні.

Гуцульська народна педагогіка — це вироблені й застосовувані в середовищі гуцулів традиційні знання, засоби і досвід виховання та навчання дітей та підлітків. Основне її кредо — підготовка підростаючих поколінь до твердого життя в суво­рих умовах гірського краю і відхожих промислів. А гуцульська етнопедагогіка — це наука про гу­цульську народну педагогіку.

Усі видатні педагоги досягли високого творчо­го злету завдяки тому, що свою навчально-вихов-пу діяльність будували на засадах народної педа­гогіки. Тому гуцульська школа повинна мати ет-нопедагогі'шу основу.

Етнопедагогіка досліджує традиційний масо­вий досвід виховання дітей, з'ясовує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педа­гогічних ідей нашого народу в сучасній науково-педагогічній практиці, досліджує способи встанов­лення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне зна­чення тих чи інших явищ народного життя й виз­начає їх відповідність чи невідповідність сучасним завданням виховання.

Етнопедагогіка розкриває педагогічний по­тенціал давніх звичаїв і традицій в сучасних умо­вах та визначає доцільність нових звичаїв, які сприяють вихованню довершеної особи українця. Вона робить надбанням учителів гуцульської школи традиційний виховний досвід гуцулів у контексті педагогічних винаходів української нації та національних меншин України, сприяю­чи перетворенню емпірики в колективний експе­римент, в колективну думку, в науку.

Таким чином, етнопедагогіка повернена об­личчям до практики. Вона служить практиці роботи гуцульської школи, озброюючи вчителів керівництвом щодо використання у роботі зі шко­лярами народних педагогічних засобів, пе­ревірених багатовіковою виховною практикою, знайомлячи батьків із досвідом ефективної педагогізації родинного побуту, а підростаюче по­коління — із загальнолюдським досвідом самови­ховання.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат