На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Історичне коріння українського лібералізму

Реферати > Політологія > Історичне коріння українського лібералізму

У листі до Івана Франка Драгоманов зазначав: “Принципи сучасної всесвітньої цивілізації найбільш відповідні поступові: лібералізм в його найпослідовнішій формі, федералізм - в справах державних, демократизм - в справах соціальних з найтвердішою гарантією - асоціацією в справах економічних, раціоналізм - в справах письменництва, наукових.”

Згодом ліберальні ідеї М.Драгоманова перейняли Михайло Павлик, Іван Франко, Богдан Кістяківський.

В середині 90-х років ХІХ ст. ці ідеї в Україні отримали подальше розповсюдження. В ліберально-демократичному таборі визріває думка про необхідність об’єднання своєї діяльності, створення єдиної організації. У вересні 1897 р. зусиллями Бориса Антоновича і Олександра Кониського у Києві створюється Всеукраїнська організація громад. Туди входили земські діячі, промисловці, представники творчої інтелігенції. Це стало початком переходу українського ліберального руху від переважно просвітницької до політичної діяльності.

У 1903 р. на з’їзді Всеукраїнської беспартійної організації було прийняте рішення про її перетворення на партію ліберального напряму і розпочато розробку партійної програми. Проведення цієї роботи було доручено обраній раді у складі Б.Грінченка, С.Єфремова, М.Левицького, І.Чехівського, Є.Чекаленка. А на з’їзді 1904 року було офіційно проголошено про створення Української демократичної партії (УДП) і прийнято її програму, яка містила основні вимоги лібералізму у сфері прав людини і відстоювала засади конституціоналізму. Але через рік в УДП виник розкол і утворилася ще одна партія ліберального напрямку, з майже ідентичною програмою, але більш радикальна в національному питанні – Українська радикальна партія. Таке становище і тоді, як і тепер, сприймалося негативно. Отже, восени 1905 р. обидві близькі партіїї злилися в одну - Українську демократично-радикальну (УДРП), на чолі з тими ж особами (Грінченком, Єфремовим, Матушевським, Левицьким, Чекаленком) і з програмою, що нагадувала кадетську, тільки на засадах державної автономії.

Представники українських лібералів, членів УРДП, а також проведених за списками кадетської партії, виступали в І і ІІ Державних думах, послідовно захищаючи національні права. В І Державній думі була створена Українська парламентська громада, що налічувала 45 депутатів на чолі з адвокатом з Чернігова І. Шрагом. Головним друкованим органом ліберально налаштованої інтелігенції та парламентарів був “Український вісник” (під редакцією М.Славинського). В цьому виданні працював молодий Симон Петлюра, пізніше ставши його редактором.

Ліберальні ідеї набули нового життя у період теоретичної дискусії, пов’язаної з виходом відомого збірника “Вехи”. Серед помітних українських громадських діячів - теоретиків лібералізму ключове місце посідає Богдан Кістяківський, син професора права Київського університету Олександра Кістяківського - активного діяча “Старої громади” та журналу “Основи”.

Б.Кістяківський, відчуваючи помітний вплив ідей Драгоманова, значну частину своєї наукової діяльності присвятив редагуванню його багатотомної праці “Політичні твори”. У творчості Кістяківського, першого українського фахівця у галузі філософії права, тривалий час визначальною була проблема співвідношення соціальної та ліберальної ідей. 1902 року він друкує статтю “Російська соціологічна школа та категорія можливості”, яка ознаменувала його рішучий перехід на позиції лібералізму. Про неохідність по-єднання соціальної ідеї з ліберальною йдеться в роботі “Держава правова та соціалістична” (1906), де право розглядається в контексті соціальних наук і обгрунтовується розуміння філо-софських засад правової держави.

Своє тлумачення ліберальної концепції пропонували також Максим Славинський та Михайло Туган-Барановський.

Фундатори Української Академії наук Володимир Вернадський, Агатангел Кримський та Михайло Туган-Барановський значною мірою сприяли поширенню ліберальної ідеї в Україні. З-поміж міркувань Туган-Барановського варто особливо відзначити думку про здатність науки розв’язувати соціальні проблеми (стаття “Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію”). Водночас суттєвим було обгрунтування важливої ролі приватної власності у системі економічних відносин. Позиція Туган-Барановського в цьому питанні вирізнялась від різного виду соціалістичних підходів. “Сучасне людство, - писав він, - не може обійтися без цього стимулу господарської енергії... Тому припинення дії приватно-господарської системи було б рівнозначне економічному, культурному і взагалі соціальному занепадові”. М.Туган-Барановський спробував проаналізувати проблему вагомості ролі особистості в політекономічному контексті. “Правда, - говорить він, - що інтереси різних суспільних класів різні, і, стоячи на точці зору кожного з цих суспільних інтересів, доводиться висувати на перший план різні завдання теоретичного дослідження. Але є можливість піднестися над цією відмінністю інтересів, знайти таку точку зору, з якої практичні висновки науки повинні бути обов’язкові для всіх суспільних груп, незалежно від їх приватних інтересів”. Таким визначальним принципом учений вважав людську особистість. “Центральною ідеєю сучасної свідомості, - стверджував він, - є сформульована Кантом ідея верховної цінності і, як висновок звідси, рівноцінності людської особистості. Усяка особистість є верховна мета у собі, через що всі люди рівні, як носії святині людської особистості. Це і визначає верховний практичний інтерес, з точки зору якого може бути побудована єдина політична економія: інтерес не робітника, капіталіста або землевласника, а людини взагалі, незалежно від приналежності її до того чи іншого класу”.

Після революції 1905-1907 рр. частина ліберальних діячів відійшла від політичної активності і УДРП фактично саморозпустилася. Більшість її колишніх членів увійшли до непартійної організації, заснованої на засадах конституціоналізму і парламентаризму - Товариства українських поступовців (ТУП), головою якої на з’їзді у березні 1917 р. був обраний Михайло Грушевський. Пізніше ТУП реформувалося у партію соціалістів-федералістів, що зіграла помітну роль в українській національній революції. Правда, соціалістичних елементів в її програмі не було, але назва стала даниною часу, даниною захопленню соціальними теоріями, які не обійшли й українських лібералів.

Серед ідеологів українського ліберально-демократичного руху вирізняється видатна постать першого президента УНР Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1934). Особиста воля та особиста відповідальність були для нього основою будь-якої суспільної діяльності. Високі моральні вимоги і почуття обов’язку не можуть бути нав’язані людині ззовні ані класом, ані нацією. Працювати задля громадського блага, чи ні – кожен вирішує сам. “Царство свободи здобувається також сильним примусом над собою, як і царство Боже, обіцяне колись вірним християнам”, - писав Грушевський. Він вважав український народ невід’ємною частиною “європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків, які протягом століть зв’язали українське життя з західним, а й самим складом народного характеру”. Ці прикмети “європейського організованого індивіда” Грушевський протиставляв антиліберальним соціальним та національним рисам, що нав’язувалися Україні як російськими самодержавними, так і більшовицькими впливами, а саме: “брак власної людської гідності і непошанування гідності іншої людини; брак смаку до вигідного, доброго, урегульованого життя для себе і непошанування чужих інтересів і потреб в такім житті та чужих здобутків на сім полі; нахил до руйнівництва соціального та культурного і величання своєю некультурністю й неорганізованістю супроти сих вартостей”. Головну мету матеріального та “морально-соціального” розвитку української держави Грушевський вбачав в “організованому добробуті” її народу.

Щодо ставлення до самого інституту держави, то М. Грушевський вважав, що “українська демократія повинна докласти всі зусилля до того, аби мати таку державу, яку їй треба й якої вона хоче”. А це свідоме відкидання поліційно-бюрократичного устрою й опертя на широке самоврядування, коли адміністрації залишаються тільки функції загального контролю і координування. Відокремлення церкви від держави. Підпоряд-кування загальноосвітніх шкіл почасти органам самоврядування, почасти національним органам, обраним національними союзами, з найменшим впливом урядового центру. Відмежування армії від політики. Розмірковуючи про нову Україну, Грушевський писав: “Держава наша зрікається тих формальних засобів, тих каналів, котрими інші державні організації проводять і закріплюють у верствах громадянства ідеї державності, послуху, обов’язковості і пієтизму для неї, роблять їх провідним мотивом діяльності громадянина”. Як приклад він наводив американську державу і вважав, що українська демократія має йти тим же шляхом невтручання державних установ у громадське та приватне життя, при цьому високо цінуючи державний патріотизм американців.

Підводячи певний підсумок наших історичних досліджень, можна виділити деякі основні ліберальні принципи, на яких здебільшого грунтується українська ліберальна традиція.

Пріоритет прав особи. Цей класичний принцип розвиває Михайло Драгоманов у своєму конституційному проекті під назвою “Вільна спілка”. На перше місце ставиться ідея формування держави на засадах політичної свободи, витлумачуючи останню як систему прав людини і громадянина, недоторканність особи, життя, приватного листування, національності (мови); як свободу совісті, друку, об’єднань, носіння зброї, вибору житла і занять, а також право позову на посадову особу чи відомство та спротиву незаконним діям чиновників. Рівність усіх у громадянських правах та обов’язках не може бути скасована жодним законодавчим актом. Концептуальна домінанта такого співвідношення громадянин - суспільство - держава, постійно присутня у всіх політологічних працях Драгоманова. Не випадково для обгрунтування цього принципу він активно залучає досвід демократичних країн (зокрема, праця “Швейцарська спілка”).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат