На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Політична регіоналізація України

Реферати > Політологія > Політична регіоналізація України

Регіони України — явище, породжене адміністративним управлінням територією країни. Регіони позбавлені суб’єктності, оскільки ними керує адміністративний апарат центральної влади, а регіональних громад, які тільки і можуть бути суб’єктами самоврядування, не існує в принципі. Як самостійні суб'єкти можна розглядати лише міські громади.

Усередині адміністративної традиції процеси регіоналізації і взаємодії регіонів розглядаються як базові для самовідтворення адміністративного ресурсу, звідси постійний інтерес до регіональної теми. Разом з тим, регіональна тематика може бути побудована і на інших уявленнях про регіони — як більш масштабна просторова структура тих чи інших світових явищ.

Загальні зауваження щодо теорії регіоналізації

Регіоналізація в геополітичному (країнному) фокусі — підхід учорашнього дня, який може бути не зовсім коректним при обговоренні питань майбутнього. Розгляд країни з позицій різних її регіонів не враховує фактора внутрішньополітичної ситуації. Прогноз виходить з уявлення про те, що було б якби еліта нічого не робила.

Регіоналізація в геоекономічному сенсі — підхід сьогоднішніх глобалістів — це регіоналізація через інфраструктуру управління, яка надбудовується над державними інститутами. Тут потрібно розрізняти зони, охоплені тією чи іншою інфраструктурою, і зони поза нею. В геоекономічному фокусі регіони перестають бути просторовими, не мають більше однозначного співвіднесення з поділом світу на країни. З розвитком фінансової, транспортної, комунікаційної та інших інфраструктур світ стає мережним. В цьому сенсі можна говорити про вузли інфраструктури (наприклад — міста) та локуси (наприклад, зони охоплення залізницею, покриття мобільним зв’язком, зони дії тієї чи іншої банківської мережі). Через розвиток інфраструктур та зростання їхньої вирішальної ролі в світі відбувається поширення технологій через проникнення інфраструктур з боку найрозвиненіших країн світу.

На геокультурному рівні регіоналізація як реальне просторове уявлення взагалі зникає. У геокультурному фокусі глобалізація відбувається у віртуальному просторі, через інформаційні мережі. Головний ресурс — нові знання, а головне завдання геокультурного фокусу — пропозиція цивілізаційної парадигми, нових сенсів життя для людства. На особливу увагу заслуговують технології поширення мови, культури, етики. З розповсюдженням по світу комп’ютерних програм та появою Інтернет можливо говорити про поширення мов та культури у спосіб, що не прив’язаний до території. Через грантові мережі, мережі освітнього обміну, системи профпідготовки та підвищення кваліфікації відбувається поширення не тільки англійської мови, але і пов’язаних з нею культури та технологій. Через рекламу відбувається поширення стандартів споживання. З розвитком у ХХ столітті світової індустрії кінематографу можливо говорити про поширення етики принципово новим способом — через поведінкові стереотипи в типологізованій сюжетній драматургії кінофільмів.

Отже в геополітичному фокусі відбувається конкуренція за природні ресурси — такі як територія (положення, вихід до морів і т.д.), корисні копалини, населення, та засоби роботи з ними (промислові об’єкти, машини, техноструктури).

В геоекономічному фокусі відбувається конкуренція за штучні ресурси, що мають мережний характер: транспортна, фінансова, комунікаційна, освітня (на відтворення ресурсів), наукова (прикладного характеру), інформаційна інфраструктури.

В геоекультурному фокусі відбувається конкуренція за цивілізаційні проекти: мову, релігію, культурні стереотипи поведінки (кінематограф, комп’ютерні ігри, реклама), культуру управління та організації, наукову (фундаментального характеру), освітню (розвитку ресурсів) інфраструктури.

Геополітичний, геоекомічний та геокультурний фокуси конкуренції існували завжди, але до ХХ століття домінував геополітичний. В ХХ столітті — панує геоекономічний, результати чого проявилися в кінці століття. А надалі все більше буде домінувати геокультурний фокус. Конкуренція в будь-якому з фокусів має передбачати наявність ресурсів попередніх типів — наприклад, щоб успішно конкурувати в геоекономічному фокусі, потрібно лідерство в геополітичному, а щоб успішно конкурувати в геокультурному, потрібно лідерство як в геополітичному, так і в геоекономічному.

Тип створення, відтворення та експансії у кожному з цих фокусів принципово різний. В геополітичному — матеріальний тип експансії, що жорстко пов’язаний з географічними умовами території. В геоекономічному — мережний тип експансії, що прив’язаний до поділу світу на держави. В геокультурному фокусі — мережний тип експансії у віртуальних просторах, що прив’язаний до культур цивілізаційного характеру.

Сьогоднішні вітчизняні дослідники дуже детально вивчають геополітичний фокус, який дозволяє більш-менш адекватно описувати історію до середини ХХ століття. Але далі розгляд подій в геополітичному фокусі не є адекватним. Накладення одна на одну регіональних структур різних фокусів: геополітичного, геоекономічного і геокультурного — дає можливість представникам кожного з фокусів інтерпретувати світ усередині своєї регіональної структури. І вибір тієї або іншої структури пов'язаний з вибором онтологічної моделі поведінки в тій або іншій епосі: попередньої, теперішньої або майбутньої. В ідеалі, історичний суб'єкт повинен одночасно забезпечувати суб’єктність та лідерство в кожному фокусі. Однак слабкі за цілями, нерефлексивні і малокомпетентні еліти не здатні до складних уявлень. Вони, як правило, прагнуть до спрощень, результатом чого є одномірні доктрини і стратегії, зокрема що стосується регіонів.

Тому в геополітичному фокусі варто розрізняти глобальний рівень, регіональний (декілька країн), національний та субрегіональний. Те, що в нас називається регіонами країни, насправді є субрегіональним рівнем бачення світових геополітичних процесів. Необхідно оперувати зонами поширення інфраструктур (вузлами та локусами), якщо ми хочемо хоча б що-небудь зрозуміти відносно геоекономічного фокусу сьогодення. Більше того, необхідно оперувати цивілізаційними процесами взаємопов’язаного поширення мови-культури-технологій-етик у віртуальних просторах – через телебачення, радіо, Інтернет, комп’ютерні ігри та рекламу, — якщо ми хочемо зрозуміти, де формуються нові геокультурні реальності. При цьому слід пам’ятати, що домінуючим фактором регіоналізації сьогодні є не геополітичні умови, а геоекономічні — інфраструктурне зонування світу.

Таким чином, регіоналізація відбувається не тільки як об’єктивний процес, а, значною мірою, як суб’єктивний. Тобто регіоналізація залежить від того, носієм яких уявлень є національна еліта країни (в позиції регіональної, національної та субрегіональної), чи є у неї геоекономічні стратегії, чи розвиваються геокультурні уявлення.

Україна в процесах регіоналізації світу

У радянські часи Україна була менш провінцією, ніж зараз, оскільки ми були причетні до цивілізаційного проекту. Хоча й неуспішного, але загальноцивілізаційного. Внутрішнє протистояння з радянським режимом у душі кожної людини породжувало опір і енергетику подолання бар'єрів. Сьогодні провінціалізм зведений у ранг державної політики суверенітету.

Проект «незалежність» виявився зведеним до трьох складових — росту добробуту окремих громадян (олігархізація), боротьби за українську мову (українізація) і торгівлі геополітичним положенням (гра на протиріччях між Європою, США і Росією).

Олігархізація була наслідком того способу і тих мотивів, завдяки яким незалежність України відбулася. Ніякого свідомого вибору державного проекту для більшості української еліти не було. Була примітивна оптова угода по утилізації збиткового підприємства «Україна», коли його здобувають цілком, поділяють на частини і збувають. Якби в тодішньої бюрократичної навколобізнесової еліти цього мотиву не було, незалежність не відбулася б. Те, що ідеалісти-політики цього не розуміють, намагаючись приписати заслугу здобуття незалежності собі, — проблема, з якою їм ще доведеться зіштовхнутися, якщо їхній представник стане президентом.

Кілька родин, побачивши можливість отримати оптом політичний контроль над територією, протягом десяти років по тому зберігали цей контроль над збитковою в економічному плані територією. Для самозбереження на продаж пішов спочатку ядерний статус, потім стратегічні бомбардувальники, інфраструктура, далі – стратегічні підприємства південних і східних регіонів, потім пішла здача частин території. У формі ЄЕП поставлене питання про часткову здачу в оренду суверенітету країни. І тут немає ніякої змови або зрадництва — усе відбувається гласно, привселюдно, при повній нездатності що-небудь змінити з боку ідеалістів-політиків та суспільства. В цьому контексті поділ держави на регіони сьогодні – лише спосіб передпродажної підготовки країни.

Разом з тим у загальноцивілізаційному плані в української мови немає майбутнього. Існують такі ніші для мов — китайської (ієрогліфічна мова), санскриту (ідеально логічно і структурно побудована мова), англійської (мова міжнаціонального спілкування). Можливо збережуться спеціальні мови — латина для медиків, французька для кулінарів і т.п. У російської й української немає ніш, і носії цих мов їх не створюють.

З точки зору мовних процесів, нинішня національна еліта вирішує проблеми попередніх історичних періодів, тому українська мова не спирається на жодну з сильних основ — ні на розвинуту технологію, ні на потужну культуру, ні на привабливу етику. Національна еліта є технологічно відсталою і не має на меті технологічного прориву. Культурополітика національної еліти є вторинна на онтологічному рівні. Національна еліта є носієм маргінальної етики (здирництво, корупція, кумівство, дріб’язковість). Національна еліта формує наступне покоління еліти винятково в ідеологічному, а не в цільовому аспекті, оскільки не готує його до нових світових викликів, до нових глобальних процесів. Підготовлені нею наступники змушені будуть відмовитися від її старих цілей та цінностей.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат