На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Політичні еліти

Реферати > Політологія > Політичні еліти

О. В. Лазоренко та О. О. Лазоренко наголошують на регіональних тенденціях вибору шляхів формування еліт. Так, у Франції еліта тради­ційно поповнюється переважно з керівників політичних партій та дер­жавних службовців, які закінчили елітарні університети, а у США - із представників ділових кіл, юристів, політологів, учених, державних службовців.

В. Липипський називає три методи формування національних еліт: класократичний, демократичний, охлократичний. Класократичний ме­тод полягає у інтеграції еліти з іншими соціальними групами, які склада­ють корпоративну монархічну державу. Демократичний метод заснова­ний на відкритій конкуренції за владу, яка точиться між різними групами суспільства, і він характерний для республік. Охлократичний метод створення еліти притаманний диктатурам - це влада окремих суспільно-політичних груп, яку відзначають прояви найнегідніших мотивів, дій: безглузді вбивства, вплив на представників влади шляхом шантажу, погроз тощо.

Обгрунтування явища політичної еліти у спадщині ук­раїнських політичних мислителів. Найпомітніший слід у теорії елітизму залишили Д. Допцоа та В. Липинський.

Концепція еліти розроблена Д. Донцовим у праці "Дух нашої давни­ни". На його думку, джерелом формування еліти має бути строгий відбір "кращих людей" з усіх верств суспільства, а не лише з міфічного "демо­су", маси, класу, партії. Принциповою для Д. Донцова є обов'язковість суворої "чистки", "проціжування" цього відбору, завдяки чому мас збері­гатися духовна, моральна чистота, владна сила, могутність еліти. "Сус­пільство існує як спільнота, поділена на щаблі, від вищого до нищого, зі стисло означеними функціями кожної з своїх частин... Вимріяне демокра­тами суспільство, яке складалося б лише з селянства, або взагалі лише з т. зв. трудящого народу, без окремої провідної верстви, - це плебейська фантазія, в житті не існуюча..."

Д. Донцов вважає, що без еліти суспільство є "стадом". До еліти відносяться лише люди особливого типу, особливої вдачі. "Це - фанати, аскети, подвижники типу Мономаха, Лойоли, Валенштейна, Вільгельма Орочського, Дмитра Вишневецького, Богуна, Вишенського, що є в вічній тривозі, в напруженні всіх сил духу і серця, байдужі на свої тілесні потре­би. Це в протилежність до представників субстрату, розлізлих, млявих, сентиментально-сльозливих і осталих - сухі і вогненні душі формотворців, палимі невгасимим внутрішнім вогнем..."

До прикмет членів провідної верстви Д. Донцов відносив:

1) шляхетність, благородство;

2) мудрість (наявність концепції своїх дій);

3) мужність, відвага (проявляється у вмінні протиставитись оточенню й самому собі у всіх слабкостях).

Усі три прикмети члена провідної верстви випливають з його психічної вдачі.

У своєму вченні про еліту В. Липинський виходить із мак'явеллістської тра­диції європейської соціальної думки, в особах таких дослідників, як В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс, які вважали, що невіддільним атрибутом соціальної системи є наявність найвищого привілейованого стану суспільства.

На думку В. Липинського, історично еліту утворюють вихідці із чужих племен. Скажімо, в українському суспільстві носіями елітарної культури є поляки. Поляки, асимілюючись з "українською народною масою", стиму­люють процес відокремлення її в масі руських племен.

В. Липинський є автором концепції "національної аристократії". На його думку, в кожній нації існує група людей, яка керує нацією, стоячи на чолі ЇЇ політичних і організаційних установ. Вона створює певні куль­турні, моральні, політичні та цивілізаційні вартості, які потім привлас­нює собі ціла нація для нормальної життєдіяльності. Таку провідну групу В. Липинський й називає "національною аристократією". Національна аристократія може реалізуватися тільки тоді, коли вона захоче створити свою державу. "... Бо без власної держави вона не матиме власної націо­нальної аристократії, а не маючи власної аристократії вона ніколи не ста­не нацією і лишиться по віки балакаючим на іншій мові племенем, підля­гаючи державно-національній організації чужої аристократії".

В. Липинський підкреслює важливість процесу "постійного відновлен­ня або зміни аристократії", тобто циркуляції еліт. Коли цей процес припи­няється, то нація попадає під провід чужої, сильнішої, ніж власна, полі­тичної еліти, втрачаючи свою національну ідентичність. В. Липинський запевняє, що "без своєї власної національної аристократії - без такої мен­шості, яка б була настільки активна, сильна та авторитетна, щоб органі­зувати пасивну більшість нації внутри, і тим захистити її од ворожих на­скоків зовні - немає і не може бути нації". Постійне відтворення нації - це, за В. Липинським, вічний і незмінний наслідок кожної боротьби творчих, продукуючих класів.

У своєму фундаментальному політичному трактаті "Листи до братів-хліборобів" В. Липинський дуже добре наголошує, що народи, які не вміють витворити власних "панів", тобто політичної еліти, приречені на те, щоб навіки коритися чужим.

Політична еліта України. Політична еліта сучасної України є строкатим конгломератом правлячої і неправлячої груп, які розпадаються, на думку М. Михальчепка. на такі специфічні еліти:

• еліти класів, прошарків, професійних груп населення;

• еліти політичних партій, громадських організацій, рухів;

• еліти державних інституцій;

• еліти регіонів (автономія, область, місто, район);

• еліти надпартійні (незалежні, які опираються на недержавні еко­номічні структури та засоби масової інформації).

Багато вітчизняних політологів вважають, що сучасна політична елі­та, яка виникла на теренах колишнього СРСР, формувалася за "номенк­латурним принципом", а також має досить "клановий характер поведін­ки". Д. Видрін та Д. Табачник так оцінюють українську політичну еліту: "Молода Україна - держава без політичної еліти. Здобувши державну незалежність і суверенітет 1991 року, Україна виявилася, напевне, най­більшою в світі країною, яка не мала політичної еліти. Владний конгло­мерат із колишніх партійних функціонерів і колишніх політичних диси­дентів можна було б назвати переделітою. Рівень політичної кваліфі­кації, загальної і правової культури, характер професійного і життєвого досвіду і т. д. не дозволяють віднести ранній український істеблішмент до класу повноцінної еліти".

Існуюча політична еліта України сформувалася трьома шляхами:

1) як наслідок добору та розстановки кадрів правлячої до 1991 року КПРС;

2) як наслідок активного чи пасивного опору тоталітарно-колоніаль­ному правлінню;

3) як результат входження до політики нових груп та громадських діячів, безпосередньо не пов'язаних ні з комуністичним режимом, ні з опо­ром йому.

І. Мигович відзначає неоднорідність, пістрявість, не завжди компе­тентність української правлячої верхівки, і виділяє ті основні групи, які входять до неї:

• колишні партійні, державні, господарські керівники;

• вихідці з мистецько-наукових та інших кіл інтелігенції;

• відкриті ідейні противники комуністичного устрою (колишні по­літв'язні, дисиденти, члени їх сімей);

• вітчизняні підприємці, банкіри, комерсанти;

• кар’єристи-демагоги.

За висновками А. Пахарєва, в Україні поки що правляча верхівка вис­тупає як формальна політична еліта, відповідаючи лише окремим якісним рисам цього поняття. На сьогодні в Україні складається кілька політич­них еліт в надрах об'єднань громадян. Простежуються три основні на­прямки майбутньої політичної еліти: націоналістичний, ліберально-цент­ристський, лівий.


Література

Ашин Г. К. Политическое лидерство й оптимальный стиль // Общественные науки її современность. - 1993. - №2.

Блондель М. Политическое лидерство. - М., 1992.

Вовканич С. Еліта - найбільш конвертована валюта // Віче. - 1997. - №>5.

Выдрин Д. Й. Политический лидер й проблеми его формирования. – К., 1990.

Гордієнко М. Концепція політичної еліти В. Липинського як фактор національні) державної ідентичності України //Нова політика. - 1998. - №2.

Енциклопедія політичної думки/ Пер. з англ, - К.: Дух і Літера, 2000.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат