На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Опіка та піклування

Реферати > Правознавство > Опіка та піклування

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення осо­бистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, непов­нолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст.55 ЦК).

Водночас, крім загальних цілей опіки і піклування, закон виз­начає також спеціальні цілі щодо двох груп осіб, права й інтереси яких покликаний захищати інститут опіки і піклування, — непов­нолітніх і повнолітніх фізичних осіб.

Стосовно неповнолітніх дітей метою опіки і піклування є вихо­вання неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також захист особистих немайно­вих і майнових Інтересів цих дітей.

Щодо повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлю­ються для захисту особистих немайнових і майнових прав повно­літніх осіб, що за станом здоров'я не можуть самостійно здійсню­вати свої права і виконувати свої обов'язки, а також для піклуван­ня про створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ни­ми догляду, забезпечення їх виховання, навчання та розвитку, а у необхідних випадках і лікування (ст.ст.67, 69 ЦК, ст.249 СК).

Згідно зі ст. 56 ЦК органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та ін­тересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, вста­новлюються законом.

Нині перелік органів опіки та піклування передбачений ст. 129 Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 р., а також п.п.1.3, 1.4 Правил опі­ки та піклування, затверджених наказом Державного комітету Ук­раїни у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Мініс­терства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. №341/66/131/88. Відповід­но до цих актів опіка і піклування встановлюються державними ад­міністраціями районів, районів міст Києва і Севастополя, виконав­чими комітетами міських, районних у містах, сільських, селищних

рад Безпосереднє ведення справ з опіки та піклування покладаєть­ся на відповідні відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. Ведення справ з опіки і піклування у викон­комах районних (міських) Рад покладається: щодо неповнолітніх — на відділи утворення; щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, — на відділи охорони здоров'я; щодо до­рослих дієздатних осіб, що потребують піклування за станом здо­ров'я — на органи соціального захисту населення. Ці відділи вико­нують усю підготовчу роботу, пов'язану з призначенням опіки (пік­лування), здійснюють організаційні і контрольні функції.

У сільській місцевості опікою та піклуванням відають безпосе­редньо виконавчі комітети селищних і сільських рад.

Згідно зі ст.58 ІДК опіка встановлюється над малолітніми особа­ми, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особа­ми, які визнані недієздатними.

Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен врахувати її бажання.

Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволен­ня потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна тощо.

Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опі­ки та піклування управляти цим майном чи передати його за дого­вором в управління іншій особі. Опікун зобов'язаний дбати про збереження зазначеного майна, може здійснювати за його рахунок витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного.

Проте опікуни не несуть обов'язків з утримання своїх підопіч­них. На такі цілі витрачається одержувана на підопічного пенсія, аліменти, інші доходи від його майна тощо.

Опікун, як правило, має проживати разом з підопічним (п.4.3 Правил опіки та піклування).

Опікун є представником підопічного. Він діє від його імені і в його інтересах. Оскільки малолітні особи можуть самостійно вчи­няти лише дрібні побутові правочини, а недієздатні особи взагалі не мають права вчиняти правочини, то від імені малолітньої особи опікун вчиняє правочини, що виходять за межі дрібних побутових, а від імені особи, визнаної недієздатною, — будь-які правочини.

Водночас закон обмежує опікуна у можливості вчиняти низку правочинів від імені підопічного.

Зокрема, опікун не може здійснювати дарування від імені підо­пічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Крім того, згідно з ч. І ст.68 ЦК, опікун, його дружина, чоловік, а також близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть ук­ладати з підопічним договорів.

З цього загального правила існує два винятки. Вказані особи можуть:

1) укладати договір дарування на користь підопічного (тобто бе­зоплатно і безумовно передавати йому майно у власність);

2) укладати договір позички на користь підопічного (тобто бе­зоплатно надавати йому майно у тимчасове користування).

Деякі правочини з майном підопічного опікун може здійснюва­ти лише з дозволу органів опіки та піклування. Зокрема, без такої згоди він не може:

1) відмовитися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які потребують нотаріального посвідчен­ня та (або) державної реєстрації;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення таких правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

Аналізуючи ч. І ст.71 ЦК, де містяться зазначені обмеження, можна дійти висновку, що тут може бути два випадки укладення правочинів опікуном:

1) договори та інші правочини, які характеризуються певними матеріальними фактами: факт відмови від майнових прав підопіч­ного; факт видачі письмового зобов'язання від імені підопічного; факт укладення договору, що потребує певної форми. При цьому не має значення цінність майна, щодо якого такі обставини мали місце;

2) договори з цінним майном (незалежно від їх форми).

У першому випадку достатньо встановлення факту вчинення правочину, передбаченого п.п.1-3 ч. І ст.71 ЦК. Його наявність свідчить про порушення закону і спричиняє недійсність правочину (ст.215 ЦК).

У другому випадку суд повинен встановити, чи є майно цінним. Оскільки закон не містить будь-яких критеріїв цінності майна, при вирішенні цього питання, очевидно, має враховуватися не тільки його вартість у грошах, а й цінність його як культурної, духовної спадщини тощо.

Можна припустити, що практично визначальним стане п.4 ч. І ст.71 ЦК, оскільки, вирішуючи спір, суд має виходити з того, що кожний правочин на суму, що перевищує у 20 і більше разів роз­мір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, має вчинятися у письмовій формі (ст.208 ЦК).

Крім опіки над фізичною особою, опіка відповідно до ст.74 ЦК може бути встановлена також над майном. Це можливо в таких ви­падках:

1) якщо в особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості;

2) якщо існує необхідність опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце пере­бування якої невідоме (ст.44 ЦК);

3) якщо це передбачено спеціальним законом.

Піклування встановлюється над неповнолітніми фізичними особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст.59 ЦК).

Оскільки неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти лише правочини, зазначені в ч. І ст.32 ЦК, а особа, обмежена в ци­вільній дієздатності, може вчиняти лише дрібні побутові правочи­ни, то піклувальник дає згоду на вчинення неповнолітніми особа­ми й особами, обмеженими в цивільній дієздатності, правочинів, які вони не можуть вчиняти самостійно. Піклувальник також зо­бов'язаний вживати заходів для захисту цивільних прав та інтересів підопічного (ч.3 ст.69 ЦК),

Опіка та піклування можуть встановлюватися судом або органа­ми опіки та піклування.

Згідно зі ст.60 ЦК суд встановлює опіку над фізичною особою в разі визнання її недієздатною, у разі обмеження її цивільної дієздат­ності, а також опіку над малолітньою особою та піклування над не­повнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування. Положення, відповід­но до якого суд встановлює опіку у випадку визнання особи недієз­датною та піклування у разі визнання особи обмежено дієздатною, пояснюється тим, що ці справи розглядаються судом у порядку особливого провадження з обов'язковою участю представника орга­нів опіки та піклування (гл.34 ЦПК). При призначенні опікуна або піклувальника суд повинен врахувати висновок органів опіки та пік­лування. Позбавлення батьківських прав також відбувається в судо­вому порядку. Тому суд, визнавши, що діти позбавлені батьківсько­го піклування, встановлює над дітьми до 14 років (малолітніми) опі­ку, а над дітьми від 14 до 18 років (неповнолітніми) — піклування.

Згідно зі ст.61 ЦК встановлення опіки та піклування в адмініс­тративному порядку (органом опіки та піклування) має місце, ко­ли йдеться про опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, передбачених ч. І, 2 ст.60 ЦК.

Призначення конкретного опікуна чи піклувальника прово­диться органом опіки та піклування. При цьому враховується, що відповідно до положень ст.64 ЦК опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат