На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Розвиток наукових знань про природу психіки

Реферати > Психологія > Розвиток наукових знань про природу психіки

Демокріт (бл. 460 — бл. 370 до н. е.) слідом за Левкіппом (бл. 500 — 440 до н. е.) стверджував, що душа є різновидом речовин, що утворюються з атомів вогню та підкоряються загальним законам. Демокріт першим висуває розгорнуту теорію пізнання на основі розрізнення чуттєвого та розумо­вого знання.

Видатному мислителеві стародавньої Греції Сократу (бл. 469—399 до н. е.) належить відомий вислів «Пізнай самого себе». Під цим розуміється аналіз у процесі спе­ціальної діяльності моральних норм людської поведінки. Все це давало можливість по-новому зрозуміти душу.

Значний внесок в античну психологію зробив Арістотель (384—322 до н. е.). У трактатах «Про душу», «Про пам'ять», «Про сновидіння» він виклав систему психологічних понять на основі об'єктивного і генетичного методів. За Арістотелем, душа є невід'ємним началом лише органічного жит­тя, а не всього матеріального світу в цілому.

Відомий філософ стародавнього Риму Лукрецій Кар (бл. 99 — 55 до н. е.) ввів нове поняття «анімус» (дух) для позначення «тонкої безіменної матерії», яку досліджував його вчитель Епікур, — замість терміна «аніма» (душа). За Лукрецієм, дух е активним діяльним началом, здатним під­корити тіло, що зроблене з грубої матерії.

Видатний римський лікар Гален (129 — 199) використо­вував при тлумаченні душі поняття «пневма». Периферічна пневма поєднується з центральною, внаслідок чого душа стає здатною розпізнавати тілесні зміни.

У середньовічній Європі найбільший поштовх розвит­кові психологічних поглядів дала система Фоми Аквінського (1225 — 1274) — томізм, що була канонізована католицькою церквою. Томізм захищав положення про безсмер­тя індивідуальної душі, догмат про гріхопадіння, залежність кожної людини від Божої милості та особисту відповідаль­ність перед Богом.

Видатний учений І. М. Сєченов (1829—1905) у праці «Рефлекси головного мозку» стверджував, що «всі акти сві­домого та несвідомого життя за способом походження є рефлекси». Мозкову ланку рефлексу неправомірно відокремлювати від його природно­го початку (дії на органи чуття) і кінця (рух у відповідь). Породжене у цілісному рефлекторному акті психічне явище виступає як фактор, що випереджає дію, рух.

Рефлекторна лінія розуміння психіки була продовжена вже у XX ст. /. П. Павловим (1849 — 1936), який експери­ментально обгрунтував й розробив учення про дві сигнальні системи. На його думку, тварини керуються у своїй пове­дінці зоровими, слуховими, нюховими образами, що слугу­ють для них сигналами певних безумовних подразників. Уся психічна діяльність тварин, формування в них умовних реф­лексів здійснюються на рівні першої сигнальної системи («перші сигнали»).

4. У психології наприкінці XIX — на початку XX ст. починають використовуватися поняття самосвідомості та осо­бистості, які поступово витісняють поняття свідомості та поведінки (вони не зникають, а набувають нового значення, посідають певне місце у новій системі понять про психіку). Представник американського функціоналізму В. Джемс (1842 — 1910) увів у науковий обіг поняття емпіричного «Я», або власне особистості, самооцінки, самоповаги, чистого «Я» тощо, спираючись на головне для нього понят­тя «потоку свідомості».

За принципом детермінізму психіка визначається спосо­бом життя і змінюється зі зміною способу життя. Психіка, свідомість людини детерміновані суспільним буттям, рівнем розвитку виробництва, матеріальних умов життя та куль­тури.

За принципом єдності свідомості та діяльності свідомість становить внутрішній план діяльності, модель дійсності, за допомогою яких регулюється взаємодія людини з навко­лишнім світом.

Психологія як наука вивчає факти, закономірності, меха­нізми психічного життя людей і тварин. Взаємовідносини жи­вих істот з навколишнім світом реалізуються за допомогою психіки як складної сигнальної системи, до якої входять по­чуття та образи, настанови й мотиви, процеси спілкування та ідеальні предметні дії, емоційні стани та інші психічні властивості. Різноманітні психічні якості утворюють сис­тему регуляції, що надає поведінці й діяльності стійкості та ефективності. У людини ця система виступає як психічний склад особистості, який утворюється її комунікативними здіб­ностями, ціннісними орієнтаціями, рисами характеру, само­свідомістю, інтелектуальними здібностями, темпераментом тощо.

Велике значення для розуміння природи психіки має висвітлення закономірностей її становлення в процесі ево­люції живого світу та суспільно-історичного розвитку люд­ства.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат