На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Пам’ятки архітектури Київської Русі

Реферати > Архітектура > Пам’ятки архітектури Київської Русі

Софійські фрески і мозаїки.

Ще в 1848р. в Софії були відкриті фрески часів Ярослава, що їх при могилянській основі забілили. Тут же знайшовся “старець Іринарх”, узявся їх грунтовно “оновити”. Дивом урятувалися від “обнови” фрески, котрі були тоді під іконостасом та в Михайлівському приділі. В 1885р. були відкриті мозаїки головної бані та на стовпах “переможної арки”. Мозаїки були прикрашені головні частини кафедри: головна баня, переможна арка і пресвітерія, тоді як решту стін укривали фрески.

Та малярська декорація Софії цінна ще однією, дуже характеристичною подробицею: крім мозаїк і фресок із біблійним зображенням, є там фрески з побутовими сценами, ба навіть спроби портретного малярства. Внутрішні стіни наріжних кафедри вкриті циклом картин (понад 130 фігур), які передають сцени з життя княжого двору.

У головній наві кафедри, де тепер бачимо Софію-мученицю з дочками, пишався колись збірний портрет родини кн. Ярослава. сам факт його існування свідчить про зацікавлення тогочасного нашого малярства реальними постатями, яке, крім того, знайшло свій вираз і в ілюмінації рукописів.

Ярослава домовина. В пресвітерії Володимирського приділу Софійської кафедри стоїть величава мармурова гробниця, відома з давніх-давен під назвою “домовина Ярослава”. Це величезна скриня з мармурового блоку, перекрита двоспадним віком з акротеріями, виконаними теж із суцільного блоку. Стіни гробниці прикрашені плоскорізьбою символічних розувілих хрестів (т.зв “дерево життя”), кипарисів, пальм, риб, птахів та Христових монограм (хризм), введених у дусі і стилі старохристиянського мистецтва. На зразок античних гробниць Ярослава домовина має форму дому (яка, до речі кажучи, збереглася як незрозумілий пережиток у скринях наших гуцулів). У цілому й подробицях, виконаних рукою першорядного майстра, пробивається глибока старовина, й тому, на думку з дослідників нашої різьбив княжу добу, Ярослава домовина є не української, а малоазіатського походження, й постала вона не в ХІ в., коли помер Ярослав, а куди раніше, - може в VІ, найпізніше – VІІ ст. “Зроблено її на замовлення інших осіб, аніж ті, про які ми думали, а потрапила вона до Києва через кількасот літ по своєму народженню. Тут їй удруге довелося відіграти свою роль, приймаючи в своє тіло великого князя Ярослава”.

Золоті ворота. З мурованих укріплень, якими князь Ярослав оточив Київ, залишилися всього-на-всього румовища з двох 15-17 метрових довгих стін, сполучених між собою “комарами” (склепіннями), розвішаними на ширині 7 м. Над брамою була церковиця Благовіщення, від золоченої покрівлі якої й самі ворота прозвано "золотими”.

З історії Золотих воріт знаємо, що в 1320 р. їх було грунтовно перебудовано. В 1649 р. через них до Києва в’їздив Богдан Хмельницький. До приєднанні України до Московщини Золоті ворота підперлими дерев’яними підпорами, але коли вони погнили, ворота в 1783 р. засипали й над ними будували нові. Воно простояли до 1799 р., в якому було розібрано, а матеріал використано в іншому місці. Коли в 1832 р. руйнували старі київські вали, в них відкривали румовища старих Золотих воріт. Останків церкви і склепінь тоді вже не було. Архітектор Міхович зв’язав із середини рештки двох вцілілих стін залізними прутами, в ззовні підпер полукруглими цегляними контрфорсами.

Те, що з Золотих воріт збереглося донині, це вже тільки два фрагменти стіни котрі, не даючи нам ніякого уявлення про первісну форму будівлі, все ж таки становлять для нас цінний документ будівельної техніки ХІ ст.

Велика церква Печерської лаври. За словами Патерика, Успенську церкву Печерської лаври в Києві будували (1073-1078 р.р.) грецькі майстри, багатий “варяг Шимон”, що мав прийти до Києва не сам, а з цілим родом, - “до 3000 душ і з священиками своїми”. Поміж дорогоцінностями, що їх він привіз із Скандинавії, мав бути й золотий пояс, кий його батько колись повісив у Скандинавії “на хресті, шановному “латинянами”. Цим поясом мали вимірювати площу під Успенську церкву.

В перехрещенні з автономічними прагненнями української церкви (в 1051р. київським митрополитом було обрано першого українця) вони створили підложжя під цей центр культурно-національного життя, що ним увесь час була печерська лавра в Києві. Можна припускати, що Успенська церква Лаври й за формою була викладником цього перехрещення візантійсько-романських елементів з місцевими українськими.

На жаль, стан збереження церковної будівлі настільки оплаканий, що перевірити слушність таких припущень неможливо. З мурів старої Успенської церкви виділили тільки дві вівтарні апсиди (середня і північна) та західна стіна, прислонена пізнішими добудовами.

При кінці ХІ чи на пос. ХІІ ст. при церкві збудували мініатюрну тринавну й однобанну каплицю Іоана Предтечі, яка потім увійшла до поширеного прибудовами корпусу власне церкви. Свій нинішній вигляд, включно до перекриття й настінних декорацій в дусі українського бароко, церква завдячує обнові ХVІІІ ст.

Два Михайлівські монастирі. У 1088 р. у Києві постав над дніпровою кручею славний Видубицький монастир із церквою св. Михайла, а в 1108р. князь Святополк –Михайло Ізяславович збудував Михайлівський Золотоверхний монастир (насупроти Софійської кафедри). Рівночасне постання тих двох Михайлівських монастирів у Києві історики зв’язують із поширенням у нас діалістичної науки болгарських “богумилів” (боротьба добра й духа зі злом і матерією, героєм якої є архістритиг Михаїл) та послабленням впливу Царгорода у нас за Ярослава Мудрого.

Центром нових впливів уже в ХІІ ст. стає Афон, я через Балкани, тобто Болгарію й Македонію в українську образотворчість уже тоді починають проникати найраніші впливи західноєвропейської романщини.

Подібно як Софія, церква Михайлівського Золотоверхого монастиря була вся вкрита фресками й мозаїками. Стиль Михайлівського стінопису має афонські й західноєвропейські, романські впливи.

“Мистецтво тих мозаїк, - говорить академік Кондаков, - як і в київській Софії, було візантійське, але виконання було вже українське, а й саму мозаїку, мабуть, виконали українські учні греків”. Сичов висловив переконання, що михайлівські мозаїки – це вислід мистецьких досягнень македонської школи – як у своїх архаїзуючих формах, так і в нових формах романізованого македонського мистецтва, виявлених у композиції Євхаристії.

Спас на Берестові й Кирилівська церква. “сію церков созда великій і всея Руси князь і самодержавець, святий Воладимір. По літах же многих і по разоренії от безбодних татар, обновися сиренним Петром АЛХМГ (1643) года”.

Такий напис над дверима старого притвору Преображенської церкви на Берестові під Києвом змусив декого з дослідників визнати Спас на Берестові пам’яткою українського будівництва часів Володимира Великого. Тільки пильніші досліди (П.Покришкіна в 1909-1910 р.р.) над кладкою стін і технікою дерев’яних підвалин пересунули час постання церкви на ХІ і навіть ХІІ ст.

Щоправда, Спас на Берестові мав своїх попередників, уже за Ярослава Мудрого на його місці стояла Петропавлівська церква, а під 1072р. літопис згадує “монастир германич”, прозваний так від свого ігумена Германа. Коли ж у 1096р. він був зруйнований половецьким ханом Буляком, за його відбудови взявся князь Володимир Мономах, який примістив у ньому гробниці для свого сина, дочки й онука. Крім цього Мономах збудував собі на Берестові “новий двір”. Більш-менш у той час постала Спаська церква на Берестові, котру Могила приписав фандації Володимира Великого. Як і більшість церков княжої доби, Спас на Берестові не вцілів до нас без змін.

Єдиною з церков великокняжного Києва, яка зберегла свій первісний корпус незабудованим прибудовами, є заложена коло 1140 р князем Всеволодом ІІ Олеговичем “отня” (родова) церква св. Кирила в Дорожичах під Києвом. Її зовнішнє барокове оформлення, надане їй за реставрації гетьмана Мазепи й митрополита Ясинського (п’ять барокових бань і трукутна барокова фасада від чола), не порушило українсько-візантійського поземлення, й тому вона краще, аніж інші церкви ХІ-ХІІ ст., надається до студій над нашим тогочасним будівництвом.

У 1860р. в цій церкві були відкриті фрески, в 1881-1883 р.р. оновлені під доглядом проф. Прахова. Очевидно, вони не вціліли до нас в ідеальному стані, але дають доволі приблизне явлення про їхній первісний стиль і характер. Найкраще збереглися фрески південної апсиди (н-д, “Кирилівського приділу”), котрі ілюструють “діяння” св.Кирила й Афанасія Олександрійського.

Як у Михайлівському Золотоверхому монастирі, так і тут є слов’янські написи, що наводять нас на думку місцевої провенієнції фресок. Стильово вони належать до тієї доби візантійського стінопису, в якій змагалися два напрями – мозаїчний, тобто монументальний, з простотою композиції, фронтальністю постатей, єритичністю драпері, і малярський, тобто реальний, живий. Кирилівські фрески належать саме до того другого напрямку.

Будівництво Чернігова. У порівнянні з київськими пам’ятками чернігівські церкви виявляють доволі окреслені самобутні ціхи. Тмутаракань, як первіснок Мстислава Сміливого і східно- та малоазіатські впливи в його культурі, не могли не відбитися на будівництві Чернігова. Крім того, чернігівські пам’ятки виразніше, ніж київські, відбивають на собі впливи західноєвропейської романщини.

Князь Мстислав заснував у Чернігові закінчену вже по його смерті Преображенську кафедру, прозвану популярно Чернігівським Спасом.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат