На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Чи може бути в Україні якісна безплатна освіта

Реферати > Різне > Чи може бути в Україні якісна безплатна освіта

Якість і безоплатність? Чи можуть бути ці явища стояти поруч? Чи можна говорити про якісну безплатну освіту в Україні?

Якщо говорити про недалеке минуле України, коли радянська освіта, медицина, юриспруденція були безкоштовними і доступними, то можна відзначити досить якісними ці сфери суспільного розвитку. Однак починаючи з періоду становлення ринкових відносин в незалежній Україні, все починає кардинально змінюватися. Більшість стосунків переходить на грошовий вимір і може якісно відбуватися тільки за умов нормального фінансування та відповідного матеріального віддячення.

Якщо говорити сьогодні про безплатний сектор освіти в Україні, то на превеликий жаль державного фінансування в цій сфері катастрофічно не вистачає. Матеріально-технічна база суттєво відстає від сучасних вимог, більшість вчителів вкрай незадоволені своєю платнею. І цього вже достатньо, щоб говорити про погіршення якості освіти в Україні за останні роки.

На мою думку, не обов’язково повністю зводити “комерціалізацію” середніх шкіл та інших закладів, які на сьогодні відносяться до безкоштовних. Потрібно встановити посильну помісячну оплату, яка не буде обузою для батьків, але яка зможе в певній мірі вийти школам з кризового стану.

Повне самофінансування тут, я гадаю, не можливе. Підтримка з боку держави буде і на далі залишатися досить потрібною і вагомою, але підвищення заробітної платні серед вчителів середніх шкіл, покращення спортзалів, розширення класів, облаштування спортивних майданчиків – це тільки на користь дітям.

На сьогоднішній день чимало робиться для того, щоб українська середня освіта залишалася безкоштовною і якісно-новаторською, мобільною і високопрофесійною. Не так давно у Міносвіти й науки України відбулося обговорення проекту Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті.

Власне, вищезгаданий документ на час обговорення був не більш ніж чернеткою проекту — четвертою (але далеко не останньою) і ще досить «сирим» варіантом доктрини. Повноцінний проект має викристалізуватися після численних семінарів, нарад, обговорень у пресі і т.д. і т.п. «Шліфування» триватиме орієнтовно до листопада-грудня 2001-го, оскільки наприкінці року керівництво міністерства планує подати проект доктрини на розгляд уряду.

Сама собою доктрина стане стратегічним документом, який діятиме, щонайменше, двадцять років. Розробники проекту дуже сподіваються, що доктрина не лише дасть вичерпну відповідь на запитання: «У якому напрямі слід рухатися нашій освіті?». Доповідачі під час обговорення постійно підкреслювали: документ у жодному разі не має бути суто декларативним, потрібно передбачити реальні механізми втілення проекту в життя. Про те, якими повинні бути ці механізми, трохи нижче, а зараз коротенько зупинимося на основних розділах розглянутого варіанта проекту доктрини.

«Цілі, пріоритети і принципи розвитку освіти». Розділ під такою ємною назвою — своєрідна квінтесенція всього, до чого, власне, слід прагнути. А це — створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості, формування покоління, здатного вчитися все життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства. Природно, освіта України має яскраво виражений національний характер, що, втім, жодною мірою не перешкоджає нашим співвітчизникам прилучатися до багатств світової культури, культивувати повагу до народів світу (розділ «Національний характер освіти»).

Якщо в майбутньому документи на кшталт розроблюваної доктрини незаперечно виконуватимуться, потенційним школярам і студентам можна лише позаздрити. Якісна освіта має стати доступною, незалежно від того, де міститься навчальний заклад — у великому місті чи малесенькому сільці, незалежно від статусу школи, технікуму чи вузу і товщини гаманця батьків учня. У всій Україні запанує ера якісної, на рівні кращих світових зразків, освіти. Звісно, сьогодні в це повірити важко, але не погодитися з міністром освіти й науки України В.Кременем, що «саме до такої освіти слід прагнути», не можна. Мета, як і мрія, має бути світлою і життєствердною.

Дослідники переконані: які б реформи не відбувалися в освіті, які б не пропонувалися ідеї щодо її змісту та найновіших технологій, вони завжди будуть недостатніми. Оскільки найважливішою ланкою поліпшення якості освіти був і залишається вчитель. Разом з тим якість підготовки педагога за останні роки погіршилась. До того ж за цей час зі школи пішли найкращі вчителі. Чимало з тих, хто залишився, не відповідають вимогам, які ставить перед школою сучасна вища освіта і високотехнологічне виробництво.

У зв‘язку з низьким соціальним статусом учителя, цю професію обирає не найталановитіша частина молоді. За даними досліджень, 25-40% випускників педагогічних навчальних закладів не мають позитивної мотивації до своєї професії. В системі української освіти працюють лише 8% педагогів-новаторів, негативно ставляться до інновацій майже чверть учителів.

Загалом сьогодні українських педагогів готують 62 вищі педагогічні навчальні заклади, 19 структурних підрозділів вузів III-IV рівнів акредитації та 15 класичних університетів. На думку фахівців, мережа вищих навчальних закладів, що забезпечують підготовку працівників освіти, задовольняє потреби країни у педагогічних кадрах. Та, незважаючи на це, кадрова проблема в системі освіти залишається гострою. Школи залишають учителі, причому переважно молоді, констатують дослідники. За 2000-2001-й навчальний рік тільки в столиці України звільнилося близько двох тисяч педагогів. Прожити на 170 гривень (саме така сьогодні середня зарплата вчителя), за прожиткового мінімуму в 311 гривень, неможливо. Сьогодні, на думку дослідників, дві причини зумовлюють відплив учителів зі школи — матеріальна і моральна. Суспільство перестало шанувати вчителя. Викладання у школі стало непрестижним. Класи переповнені, внаслідок чого погіршується дисципліна, у дітей зникає інтерес до навчання.

Особливо серйозна проблема — фемінізація школи, що зайшла вже надто далеко. 83% працівників освіти — жінки. Щоправда, останнім часом у педагогічні вузи стало більше вступати юнаків. Однак чи всі вони підуть працювати до школи після навчання, це ще питання.

Дослідження показали: близько третини вчителів мають низький професійний рівень, понад половина — середній і лише 10-15 відсотків — високий. Отже, резюмують дослідники, сьогоднішня система педагогічної освіти, як і освіта України загалом, не має ефективних механізмів реагування на ситуацію, що змінюється. Тому педагогічна освіта не може залишатися в тому стані, в якому вона перебуває нині.

Тільки комплексний підхід може допомогти реалізувати головні завдання реформування освіти.

В основному законі нашої держави – Конституції України – зазначено право на одержання безоплатної освіти, гарантоване державою. Проте не секрет, що навчання в багатьох випадках є оплачуваним – чи то офіційно, чи то хабарями ( “особливість національної освіти“ – змога купувати диплом). Звичайно, ринок освітніх послуг досить місткий і наповнити його повністю державним коштом за рахунок бюджетних видатків неможливо. Можливим варіантом може бути навчання в кредит.

В умовах ринкової економіки та жорсткої конкуренції важливо не лише надавати “солідний багаж“ знань, а й готувати учнів до життя, формувати ринкову ментальність. Важлива якість отриманих знань, яка має забезпечуватись відповідністю навчального закладу виробленим державою стандартам. Це дозволить зорієнтуватись серед великої кількості нещодавно створених освітніх установ. Окрім того реформування освітньої системи України має на меті наблизити її до європейських стандартів, зробити наш диплом “ліквідним“.

Освіта в Україні має складну структуру європейського типу і включає дошкільну і середню освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну. Відповідно до реформування соціально-економічної системи країни в цілому, змінюється і пропозиція в сфері освіти. Поряд з удосконаленими навчальними закладами на базі колишніх державних, з’являються приватні пропозиції. Активно організовуються профільні дитсадки з пріоритетним розвитком певного напряму, запроваджуються авторські програми (сьогодні їх в Україні функціонує 17.2 тис). Значно зросла кількість навчальних закладів, які пропонують отримання середньої освіти певного спрямування, з поглибленим вивченням певних дисциплін (всього існує21.6 тис. навчальних закладів, у т. ч. 273 гімназії,232 ліцеї, 25 колегіумів). В галузі вищої освіти чи ненайбільший ступінь конкуренції: мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664 , ІІІ-ІV - 315 закладів, серед них 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Новою пропозицією на українському ринку освіти є бізнес-освіта, різноманітні тренінгові та консультаційні послуги.

Якщо розглядати видаткову структуру бюджета в галузі освіти, то маємо таку структуру видатків на 2000 рік у відсотках: дошкільна освіта 2.9% загальних витрат на освіту, середня та позашкільна освіта – 2.8%, професійно-технічна освіта – 21.03%, вища освіта – 67.6%, післядипломна – 17.22%. Тобто, найбільші відрахування спрямовані на сфери, де готують майбутніх фахівців.

Слід зазначити, що ці відсотки в реальному грошовому еквіваленті все ж таки не є достатніми для забезпечення належної матеріально-технічної бази освітніх закладів, залучення до викладання фахівців та забезпечення належної кількості посібників та підручників. Саме тому останнім часом створюються освітні заклади приватної форми власності, котрі самі акумулюють кошти для власного функціонування.

Я вважаю, що розпочинати певні вдосконалення, звичайно, потрібно на ентузіазмі, проте підкріпленому матеріально. Важливим джерелом забезпечення галузі є організація економічної діяльності закладів освіти.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат