На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Демографічні проблеми людства

Реферати > Розміщення продуктивних сил > Демографічні проблеми людства

Зміст.

ВСТУП …………………………..………………………………..…………3-4 ст.

ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА. ……………………………………………5 ст.

ДЕМОГРАФІЧНА КРИЗА Й ДЕМОГРАФІЧНИЙ ВИБУХ……………6 ст.

РОЗМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ………………………………………...……7 ст.

ДЕМОГРАФІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ………………………………………………..…………………………8-15 ст.

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТЄДІЯЛЬНОСТІ ТА ЯКОСТІ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ. …………………………………………16-18 ст.

7.1. МІЖНАРОДНІ СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ. ……………………….…19 ст.

7.2. ПРОБДЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ МИРУ НА ЗЕМЛІ. …………….…20-21 ст.

7.3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОСТУПАЛЬНОГО І ПРОПОРЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСТВА СВІТУ. ……………………………22-23 ст.

8. ВИСНОВОК …………………………………………………………………24 ст.

9. ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………………25 ст.


1. ВСТУП

Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найваж­ливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негатив­ними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демогра­фічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народо­населення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в краї­нах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених краї­нах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює по­літичні відносини між державами.

Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супрово­джується інтенсивним процесом перерозподілу світового населен­ня між ними. Частка населення економічно розвинених регіонів не­ухильно знижується (33,1% 1950 p., 27% 1975 p.) і, згідно з прогно­зами ООН, зменшиться до 2000 р. до 20,5% , тоді як частка регіонів Азії, Африки та Латинської Америки,'що розвиваються, відповідно зростає (1950 p. — 66,9%, 1975 p. — 72,9% і за оцінкою до 2000 p. — 79,5%). Важливість даної проблеми полягає в тому, що такий розви­ток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолан­ня економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства в цілому.

У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в 70 — на початку 90-х pp. посилилася тенденція до різкого падіння наро­джуваності — значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтво­рення населення. В майбутньому це загрожує депопуляцією насе­лення з її негативними соціальними наслідками.

Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латин­ської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чи­сельності кожні 20—ЗО років і ускладнює вирішення соціально-еко­номічних проблем. У сучасному світі спостерігається ціла низка «парадоксів відсталості».

1. Внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між роз­виненими і тими країнами, що розвиваються, збільшився з 1:10 в 50-х pp. до 1:13 наприкінці 70-х pp. і може досягнути 1:15 до 2000 p.

2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються (млрд осіб): 1950 p. — 1,4; 1980 p. — 2,2 і, за прогнозами ООН, — 2,8 у 2000 р.

3. Поряд із значним збільшенням зайнятості, особливо в про­мисловості, росте потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. До кінця 80-х pp. число безробітних, а також осіб, що не знаходять постійного заробітку, в країнах, що розвиваються, переви­щило 500 млн.

4. Попри значне збільшення частки письменного населення в світі — з 61% 1960 р. до 71% 1980 p. і, за прогнозом ЮНЕСКО, до 85% до кінця XX ст., кількість неписьменних на земній кулі (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно ви­росла з 700 млн до 800 млн душ і може досягнути 950 млн у 2000 p. Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної си­туації полягає в тому, що населення земної кулі, чисельність якого до 2000 p. перевищить 6 млрд осіб (а в 2025 p. — 8 млрд), входить у XXI ст. з 1 млрд голодуючих, 1 млрд неписьменних, 1 млрд безробіт­них, 1,5 млрд знедолених, які знаходяться за межею бідності.

Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2000 p. або 2025—2050 pp. завдяки скорочен­ню народжуваності в країнах, що розвиваються. Прихильники цієї концепції твердять, що технологічними засобами контролю над на­роджуваністю можна регулювати демографічну ситуацію. На їхню думку, країни, що розвиваються, здатні проводити ефективну демо­графічну політику, залишаючись порівняно відсталими в економічно­му, соціальному й культурному відношеннях. Із критикою концеп­ції нульового приросту виступило чимало вчених (А. Сові, К. Кларк, П. Куусі, Дж. Саймон та ін.), які відзначають, що стабілізація чисель­ності світового населення, як одна з умов вирішення проблем наро­донаселення, являє собою природно-історичний процес: нульовий ріст населення є не причиною, а наслідком його поступового переходу до стаціонарного стану. При цьому країни, що розвиваються, можуть здійснити перехід від демографічного вибуху до простого відтворен­ня населення або його помірного зростання тільки в процесі одно­часного економічного, соціального та культурного розвитку.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народона­селення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — сере­дина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розви­ваються.

Незначне зниження темпів приросту народонаселення в деяких країнах, що розвиваються, стало помітним із другої половини 80-х pp. Уряди 125 країн заявили про схвалення програм плануван­ня сім'ї, хоча 14 країн (Болівія, Бутан, Габон, Джібуті, Ірак, Камбоджа, . Катар, Кенія, Кувейт, Лаос, Ліван, ОАЕ, Оман, Екваторіальна Гвінея) не погодилися на такі кроки.

Історичний досвід свідчить про можливість вирішення проблем народонаселення в розвиненому індустріальному і постіндустріаль-ному суспільствах.


2. ДЕМОГРАФІЧНА ПОЛІТИКА.

Демографічна політика — цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання про­цесів відтворення населення. Об'єктами демографічної політики може бути населення країни в цілому або окремих регіонів, соціально-де­мографічні групи населення, сім'ї певних типів або стадій життєво­го циклу. Вона являє собою комплекс заходів економічних (оплачу­вані відпустки і різні види допомоги при народженні дітей, допомога на дітей залежно від їх кількості, віку, типу сім'ї тощо), адміністра­тивно-правових (законодавчі акти, які регламентують шлюби, розлу­чення, положення дітей у сім'ях, аліментні обов'язки і т. ін.), а та­кож виховних і пропагандистських, покликаних формувати суспіль­ну думку, норми і стандарти демографічної поведінки.

Залежно від напрямів демографічної політики визначають три групи країн: 1) країни, які проводять політику обмеження росту населення; 2) країни, демографічна політика яких спрямована на підтримування існуючих темпів приросту населення; 3) країни, які здійснюють політику стимулювання росту населення. До першої групи належать країни з багаточисленним населенням або його високою щільністю, які мають високі показники природного приро­сту (Китай, Бангладеш, Індонезія, Пакистан, Малайзія, Непал, Кенія, Нігерія, Мексика та ін.). На початку 90-х XX ст. років загальнонац­іональні програми планування сім'ї здійснювались у 128 країнах. Друга група включає країни як з багаточисленним населенням (на­приклад, Бразилія), так і малочисленним (Намібія), які мають висо кий приріст населення (Йорданія, Мозамбік) і низький (Данія, Япо нія). До третьої групи належать країни з низьким (Болгарія, Чехія Німеччина, Греція, Угорщина, Франція та ін.) і з високим прирос том населення (Камбоджа, Малі, Лаос, Ірак та ін.).

Особливості сучасної демографічної політики: зміна її пріори тетів з регулювання кількісного росту на удосконалення якісни:

характеристик населення; її головним об'єктом стає сім'я; адресно вибірковий характер, врахування специфічних інтересів окреми:

соціально-демографічних груп населення (молодь, особи похилого віку жінки), а також етнічних, релігійних і т.д.


3. ДЕМОГРАФІЧНА КРИЗА Й ДЕМОГРАФІЧНИЙ ВИБУХ.

Демографічна криза — глибоке порушення відтворення населен­ня, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографіч­ної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обез­люднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної пове­дінки в деяких промислове розвинених країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для просто­го відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.

Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростан­ня світового населення. Почався він у 1950-х pp. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це при­водить до прискореного збільшення чисельності населення, неузго-дженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвит­ку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чи­сельності населення земної кулі значною мірою визначаються тем­пами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення переви­щує 1,8—2,0% . Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвит­ком демографічного переходу порушена узгодженість типів наро­джуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворен­ня населення поступається місцем основному, і демографічний ви­бух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що роз­виваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подо­лання перехідного характеру відтворення населення. Процес демо­графічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до ста­ну, характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, — не раніше середини XXI ст.


Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат