На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Стабільний фінансовий сектор – базова умова побудови економіки ринкового типу

Реферати > Розміщення продуктивних сил > Стабільний фінансовий сектор – базова умова побудови економіки ринкового типу

Вступ

Кінець двадцятого століття ознаменувався появою на політичній карті світу цілої низки нових держав, економіки яких дуже скоро отримали назви перехідних. “Перехід” відображався зазвичай в трансформації економічної системи від командно-планової до ринкової.

Перехід супроводжувався появою цілком нових, невідомих критеріїв існування “ринку”. Зокрема, централізована планова економіка розглядала роль грошей тільки як інструменту перерахунку і контролю, тоді як роль грошей в умовах ринку має центральне значення. Гроші з їх різними функціями, як загальний еквівалент обміну, одиниця виміру, а також як засіб для передачі й збереження вартості, - це кров економіки.

Інша характерна риса сучасного розвитку перехідних економік – зростання фінансового сектору та його впливу на різні сторони суспільного буття. Поява грошей започатковує формування фінансового сектора, а відтак і ринкової економіки. Виникнення грошей, а потім і інших фінансових інструментів були викликані потребами розвитку продуктивних сил. Вони раціонували господарське життя, сприяли підвищенню продуктивної діяльності реального сектора економіки.

Завдання будь-якої ринкової економіки – ефективний розподіл ресурсів, підвищення ефективності виробництва. Усі суб’єкти такої системи сполучаються за допомогою засобу обміну – грошей. Саме фінансова система повинна вдосконалити, оптимізувати рух грошей між економічними агентами.

Фінансова система пронизує всю національну економічну систему, починаючи від домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств і закінчуючи державою. Досягнення фінансової стабілізації сприяє розв’язанню багатьох проблем реформування перехідних економік. Відповідно створення міцного фінансового сектору стає необхідним елементом процесу ринкової трансформації у перехідних економіках.


Фінанси. Фінансова система.

В економічній літературі визначення слова “фінанси” досить неоднозначне. В радянській літературі найтиповішим було їх трактування як сукупності економічних відносин, які утворюються між державою, підприємствами та організаціями, галузями та регіонами, окремими громадянами у зв’язку з рухом коштів.

Поняття “фінанси” у країнах з розвинутою ринковою економікою все більше ускладнюється і все більше пов’язується з розширеним відтворенням суспільного продукту.

Фінанси – це економічні відносини, пов’язані із формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових засобів в цілях виконання функцій, завдань держави і забезпечення умов розширеного відтворення.

Під централізованими фінансами розуміють економічні грошові відносини, пов’язані із формуванням і використанням фондів державних грошових засобів, які акумулюються в державній бюджетній системі.

Децентралізовані фонди – грошові відносини, які формують грошовий оборот підприємства.

Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за виконаними функціями. До основних функцій фінансів відносять розподільчу, контрольну і функцію формування грошових доходів. Розподільча і контрольна функції здійснюються фінансами одночасно, але контрольна функція виступає окремо. Розподільча функція проявляється при розподілі національного доходу.

Слід відрізняти поняття “грошово-кредитні кошти” і “фінансові ресурси”. Перше поняття є ширшим і місткішим за друге. Фінансові ресурси, хоч і виступають завжди у грошовій формі, стають ними тоді, коли накопичуються у відповідних фондах. На відміну від грошово-кредитних коштів, вони виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат відтворювального процесу.

У ширшому розумінні фінансова система охоплює не лише фінансові потоки, а також відповідну інфраструктуру і включає всі фінансово-кредитні аспекти економічного розвитку через розвинуту мережу фінансово-банківських установ. Фінансова система – це не просто сукупність, а певним чином впорядковані, скоординовані і субординовані явища економічного життя. Система – це комплекс взаємопов’язаних елементів на різних рівнях: народногосподарському, країни в цілому, структурних частин народного господарства – територій, підприємств, інших виробничих структур. Ознаки системи – цілісність, складність економічного об’єкта, можливість його поділу на складові частини. Саме в системі окремі елементи виконують функції, орієнтовані на досягнення узагальнених цілей. Різна складові можуть об’єднуватись в ціле, але ще не можуть бути системою, поки не буде сформований механізм їхнього взаємозв’язку.

Фінансова система включає три основні складові: державні фінанси, фі­нанси підприємств і фінанси домашніх господарств. Державні фінанси — це сукупність грошових фондів, сконцентрованих у державних фінансових уста­новах і призначених для здійснення властивих державі функцій, а також форм і методів, за допомогою, яких ці функції реалізуються. Фінанси підприємств — це сукупність грошових, фондів, що використовуються для орга­нізації виробничого і відтворювального процесу, в межах даного об'єкта під­приємницької діяльності, та сукупність форм і методів їхнього формування і витрачання. Фінанси домашніх господарств — це кошти населення, що складаються з коштів громадян, отриманих на підставі трудової, господарсь­кої та іншої діяльності, або спадщини. Для глибшого аналізу фінансової сис­теми необхідно розглядати її складові з позицій структурного підходу.

Економічні структури є не тільки цілісними, а динамічними утвореннями, що розвиваються під впливом різних за своїми значенням і впливом факторів, умов зовнішнього середовища, ступеня зрілості всього суспільного ладу. Системно-структурний підхід до аналізу соціально-економічних процесів передбачає застосування системного аналізу, який ґрунтується на таких провідних принципах, як цілісність. Комплексність, динамічність взаємодії, взаємозалежності та взаємозв’язку елементів.

Системно-структурний аналіз передбачає цілу ієрархію систем різного порядку. Кожна система, будучи цілісним утворенням, може бути підсисте­мою іншої системи вищого порядку. Так, зокрема, фінансова система є під­системою системи функціонування продуктивних сил і виробничих відно­син, виробництва і споживання на всіх етапах економічного обігу.

Як вже зазначалося, фінансові відносини за своїм змістом мають виконувати регулюючу, стимулюючу, контролюючу і фіскальну функції. Однак великі функціональні можливості фінансових відносин сьогодні використовуються мінімально і за­лишаються нерозкритими. Тому як ланка загальноекономічної системи вони значною мірою випадають із макроекономічного регулювання, що і є однією з основних причин наростання фінансової кризи. Курс на регулювання еко­номічних відносин лише фіскально-монетарними методами не на кожному етапі себе виправдовує і часто призводить до зіткнення економічних інтере­сів держави і суб'єктів господарювання. Для того щоб мінімізувати опір ла­нок системи, необхідно дотримуватись в економічній політиці узгодження різних функцій фінансових відносин у процесі суспільного відтворення на всіх його стадіях, враховуючи головне завдання фінансів – сприяння підвищенню ефективності виробництва, стимулювання його розвитку, економії витрат уречевленої та живої праці. Фінанси мають впливати на весь процес кругообігу капіталу, сприяти його прискоренню, стимулювати ефективне використання матеріальних, трудових і грошово-кредитних ресурсів.

Загалом фінансовий сектор економіки включає фінансові операції, адек­ватні економічному обігу в секторі підприємств, держави і домашніх госпо­дарств. Державний фінансовий сектор включає фінансові операції центральних і місцевих органів виконав­чої влади з виконання функцій державного управління, соціального забезпе­чення, розвитку невиробничої сфери, забезпечення незалежності та захисту державності.

Поняття “державний сектор” означає сектор економіки, яким керують органи державного управління і який забезпечує досягнення цілей держави щодо надання неринкових послуг і здійснення перерозподілу доходу, фінан­сованого податками, на інші сектори економіки. Фінансові інститути, що контролюються державою, не входять до органів державного управління, але розглядаються як державні фінансові інститути. Нефінансові державні під­приємства, що виробляють та продають товари і послуги (націоналізовані або засновані урядом підприємства), входять до визначення “державний сектор”. В адміністративній економіці ці підприємства є основною складовою про­дуктивного сектора економіки, і бюджет відіграє роль основного мобілізуючого і розподільного фінансового інструменту. Це призводило до значного перерозподілу ресурсів через державний бюджет (на 20—25% вище, ніж у країнах з ринковою економікою), а також визначало структуру державних доходів і видатків. Більша частина доходів держави забезпечувалася за раху­нок податкових надходжень корпоративного сектора економіки. Надходжен­ня від індивідуальних доходів громадян залишалися низькими порівняно з міжнародними стандартами. Оподаткування особистих доходів громадян об­межувалося низьким рівнем заробітної плати соціалізованого сектора і уста­новкою, що первинний розподіл трудових доходів є достатнім і не погребує додаткової корекції.

В умовах ринкової економіки, коли основну роль у забезпеченні еконо­мічного зростання відіграє приватний сектор економіки, а державний сектор відіграє роль підтримуючого середовища, бюджетна політика концентрується на досягненні макроекономічної стабільності та ефективності розподілу фі­нансових ресурсів. Фінанси виконують контролюючу і стимулюючу роль: во­ни спрямовуються на формування ефективної структури виробництва, сти­мулювання науково-технічного прогресу, ресурсозбереження та підвищення ефективності праці. При цьому бюджетна політика органічно пов'язана з функціонуванням інших фінансових інструментів і відіграє роль їхнього ко­ординатора на макроекономічному (загальнодержавному) рівні.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат