На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Еволюційні і революційні форми суспільного розвитку

Реферати > Соціологія > Еволюційні і революційні форми суспільного розвитку

Жодна свідома регулятивно-саморегулятивна діяльність не може бути ефективною, якщо
вона протистоятиме розвитку внутрішніх тенденцій, процесів об'єктивної саморегуляції
етносуспільного буття як саморегульованої системи, нав'язуватиме їм шлях розвитку.
Оптимі-зація такої діяльності можлива лише за умов, коли суб'єкти максимально глибоко
проникнуть у сутність тенденцій, процесів об'єктивної саморегуляції етносуспільного буття, що зумовлюють саморозвиток етносуспільного потенціалу і на цій основі сприяють повноцінному та багатогранному власному їхньому розвитку як саморегульованої системи.

Таким чином, об'єктивна саморегуляція, її складові містять в собі як конструктивні, творчі,
так і руйнівні моменти. Через це будь-яка абсолютизація ролі неупорядкованих, стихійних,
нестійких механізмів процесу об'єктивної суморегуляції етносуспільного буття пов'язана з
недооцінкою свідомих факторів регулятивно-саморегулятивної діяльності, що неминуче
призведе до гальмування саморозвитку, само-підтримки етносуспільного потенціалу
особистості і суспільства. Все це передбачає органічну взаємодію, взаємозбагачення
упорядкованих і неупорядкованих, організованих і неорганізованих процесів у саморозвитку
етносуспільного буття. Механізми, чинники об'єктивної саморегуляції та свідомого
саморегулювання в даному процесі діалектич-но взаємопов'язані і мають "сполучатися",
доповнювати один одного.

Оптимізація регулювання процесу розвитку етносуспільного буття, посилення свідомо
саморегульованих засад у цьому процесі на базі розширення кола альтернатив,
можливостей етнічної індивідуальності, вибору нею варіантів освоєння цінностей такого
буття, самодетермінації — об'єктивна закономірність його розвитку, національних і
міжнаціональних відносин, суспільства в цілому. Але сама по собі дія цієї закономірності ще
не забезпечує повною мірою оптимальне функціонування процесу розвитку
етносуспільного буття як саморегульованої системи. Невід'ємним елементом успішного і
ефективного функціонування такої системи є постійне пізнання суб'єктом етносуспільного
буття, його об'єктивних законів, суспільного розвитку в цілому, зокрема суперечливого
характеру розвитку національних та міжнаціональних відносин. Свідоме регулювання
національних, міжнаціональних відносин, природно, не заперечує об'єктивного характеру
функціонування законів у всіх сферах суспільного життя. Навпаки, за умов надзвичайно
складного і суперечливого процесу розвитку етносуспільного буття, яким є наш час,
особливо зростає значення свідомого та цілеспрямованого використання об'єктивних
законів, суспільного розвитку в оптимізації процесу його функціонування, гармонізації
національних та міжнаціональних відносин. Важлива риса сучасного етносуспільного,
духовного розвитку полягає в утвердженні ідеалів національної свободи, ідейно-моральному
розкріпаченні, пробудженні національної самосвідомості, що суттєво розширює об'єктивні і
суб'єктивні можливості пізнання усієї багатогранності розвитку національного та
загальнолюдського, суспільних процесів у цілому. Все це значно збагачує можливості більш
повного врахування та використання реальних об'єктивних умов у демократизації процесу
управління, перетворення їх на суб'єкт свідомого регулювання та саморегулювання, на об'єктивні фактори цілеспрямованого розвитку етносуспільного потенціалу особистостей і суспільства.

Отже, система суспільних (передусім національних та міжнаціональних) відносин виступає
як об'єктивний, саморегульований фактор, що здійснює важливий регулятивний вплив на
процес формування етносуспільного буття. Водночас останнє являє собою об'єкт
наукового регулювання і свідомого саморегулювання, постійно "відчуває" на собі
перетворюючий вплив системи суб'єктивних факторів. Разом з тим абсолютизація
об'єктивних умов як процесу саморегуляції розвитку етносуспільного буття применшує
роль свідомих факторів регулювання та саморегулювання, спрямованої перетворюючої
діяльності людей, соціальних груп, націй та народностей як суб'єктів цієї діяльності.
Переоцінка значення об'єктивних умов применшує роль свідомих засад, що може призвести
до посилення неупорядкова-ності, стихійності, забуття важливості соціальної регулятивної
діяльності, особливо внутрішніх механізмів свідомого саморегулювання. Об'єктивні умови
(як і суб'єктивні фактори) можуть або сприяти формуванню етносуспільного буття, або
гальмувати його. Тому було б марним чекати позитивного результату у справі становлення
та розвитку його цінностей від самого лише факту залучення людини в систему суспільних
відносин.

Процес розвитку і функціонування етносуспільного буття відбувається на трьох основних
рівнях. Перший рівень — це процес об'єктивної саморегуляції, що відбувається на основі
функціонування суспільних відносин, свободи взаємовідносин, спілкування суб'єктів
етносуспільного буття, свободи вибору етносом, етнічною індивідуальністю свого власного
розвитку, зокрема організації в економічній, соціально-політичній і духовній сферах
життєдіяльності суспільства, форм реалізації свого внутрішнього етносоціального
потенціалу. Другий рівень — регулювання процесів ризвитку етносуспільного буття
інститутами і засобами громадянського суспільства, його основними структурами. До
цього рівня належить державне регулювання процесів розвитку етносуспільного буття, що
безпосередньо чи опосередковано впливають на розвиток етнонаціональних відносин,
суб'єктом якого виступають усі складові влади — законодавча, виконавча, судова. І,
нарешті, третій рівень регулювання здійснюється на основі свідомого, внутрішнього
саморегулювання особистістю свого етносоціального потенціалу, його самореалізації.

Усі три рівні функціонування розвитку етносуспільного буття не перебувають в ієрархічній
залежності один від одного, а мають реалізувати себе в діалектичній єдності. Їхній
оптимальний вплив на етно-суспільне буття, регулювання і саморегулювання його розвитку
відбувається не завдяки ієрархії цих рівнів, а в результаті багатогранного і всебічного
розвитку кожного рівня, різноманітності їх проявів.

Оптимізація різноманітних процесів, пов'язаних із функціонуванням етносуспільного буття,
передбачає діалектичну єдність універсальних об'єктивних природно-історичних регуляторів
його розвитку та свідомих, смисложиттєвих і цілісних форм його самоствердження, що
грунтуються на багатогранній цілеспрямованій етносоціальній діяльності щодо
самореалізації особистості, а також на взаємозв'язку нормативної системи регуляції і
ціннісних саморегулюючих орієнтацій. Така єдність і взаємозв'язок — неодмінна умова
постійного прогресу в освоєнні і відтворенні етносуспільного буття у життєздійсненні
особистості загалом, багатоваріантності етнічно індивідуальної самореалізації, основа
вільної творчої самодіяльності людей різних національностей. Щодо ефективності діяльності
суб'єктів такої системи, то вона залежить насамперед від того, наскільки елементи, що
утворюють її, самостійні у процесі свого життєздійснення і орієнтовані на
прогресивно-гуманістичний розвиток етносуспільного буття, соціуму в цілому.

Важливий аспект відтворення цінностей етносуспільного буття, його творчого коригування
з урахуванням динаміки етнонаціональних реалій — свідомо організований процес
життєздійснення особистості і суспільства. Неодмінною умовою його оптимізації є
удосконалення організаційних і самоорганізаційних індивідуально-особистісних свідомих
форм реалізації, самовираження, етносоціального потенціалу, через який реалізуються
стихійні, невпорядковані процеси, що забезпечують підтримку життєдіяльності системи
"національне — міжнаціональне". Оптимізація процесу розвитку етносуспільного буття
передбачає безперервне збагачення внутрішнього світу особистості, етнічної
індивідуальності щодо зовнішніх впливів як важливої умови єдності невпорядкованих
взаємодій і впорядкованих зв'язків у становленні етнотворчого потенціалу людини, її
індивідуального самовираження, самореалізації.

Ефективний процес розвитку етносуспільного буття можливий шляхом утвердження
свободи як неодмінної умови самоорганізації життя народів, їхньої співтворчості, а також
таких форм національних і міжнаціональних відносин, які постійно самовідновлюються,
самонастроюються і взаємозбагачуються. Він передбачає перетворення соціально-етнічних
спільностей, етнічних індивідуальностей із стану етносоціальних об'єктів у справді вільні,
творчі суб'єкти розвитку. В той же час цілеспрямована діяльність на формування багатого
комунікативного потенціалу народів, їхніх культур — важливий шлях утвердження їхньої
свободи й етнічної свободи особистості. Така діяльність спрямована на створення
діалектичного поєднання потреб у національному самоутвердженні та багатоманітності
форм самовираження соціально-етнічних спільностей, що прогресують, шляхом
багатогранності їхніх національних і міжнаціональних відносин, спілкування, розкриття етносоціального потенціалу. Його збагачення — процес, спрямований
на формування гармонійної єдності індивідуального, особистісного, національного
самовираження і самоствердження як умови становлення своєї особистої свободи та
природної потреби особистості в солідарності, контактуванні, в об'єднанні, що повною
мірою можуть бути самовтілені лише в багатонаціональному людському середовищі.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат