На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Структура особистості і поведінкові типи

Реферати > Соціологія > Структура особистості і поведінкові типи

В даний час існують дві основні концепції особистості: особистість як функціональна (рольова) характеристика людини й особистість як його сутнісна характеристика. Перша концепція спирається на поняття соціальної функції людини, а точніше сказати, на поняття соціальної ролі. При всій значимості цього аспекту розуміння особистості (він має велике значення в сучасній прикладній соціології) він не дозволяє нам розкрити внутрішній, глибинний світ людини, фіксуючи тільки зовнішнє поводження його, що у цьому випадку не завжди і не обов'язково виражає дійсну сутність людини. Більш глибока інтерпретація поняття особистості розкриває останню вже не у функціональному, а в сутнісному плані: вона тут — згусток її регулятивно - духовних потенцій. центр самосвідомості, джерело волі і ядро характеру, суб'єкт вільних дій і верховної влади у внутрішнім житті людини. Особистість — індивідуальний осередок і вираження суспільних відносин і функцій людей, суб'єкт пізнання і перетворення світу, прав і обов'язків,, етичних, эстетических і всіх інших соціальних норм. Особистісні якості людини в такому випадку є похідне від його соціального способу життя і розуму, що самоусвідомить. Особистість тому є завжди суспільно розвита людина. Особистість є сукупність трьох її основних складових: біогенетичних задатків, впливу соціальних факторів (середовище, умови, норми, регулятивы) і її психосоциального ядра — «я». Воно являє собою як би внутрішнє соціальне особистості, що стало феноменом психіки, що визначає її характер, сферу мотивації, що виявляється у визначеній спрямованості, спосіб співвіднесення своїх інтересів із суспільними, рівень домагань, основу формування переконань, ціннісних ориентаций, світогляду. Людина як особистість не є деяка закінчена даність. "Він — процес, що вимагає безустанної щиросердечної роботи. Головним результуючим властивістю особистості виступає світогляд. Воно виявляє собою привілей людини, що поднялись до високого рівня духовності. Одночасно з формуванням світогляду складається і характер особистості — психологічний стрижень людини, що стабілізує його соціальні форми активності. «Тільки в характері індивідуум здобуває свою постійну визначеність». Визнається, що великим характером володіє той, хто своїми вчинками домагається великих цілей, відповідаючи вимогам об'єктивних, розумно обґрунтованих і соціально значимих ідеалів, служачи маяком для інших. Якщо ж характер людини утрачає свою об'єктивність, роздрібнюючи у випадкових, дрібних, порожніх цілях, то він переходить в упертість, стає деформовано суб'єктивним. Упертість — це вже не характер, а пародія на нього. Перешкоджаючи спілкуванню людини з іншими, воно має відразливу силу. Особливим компонентом особистості є її моральність. Тільки високоморальні і глибоко інтелектуальні особистості випробують гостре почуття трагізму від свідомості своєї «не - особистості», тобто нездатності робити те, що диктує таємний зміст «я». Таким чином, особистість — це міра цілісності людини, без внутрішньої цілісності немає особистості. В особистості важливо бачити не тільки єдине і загальне, але й унікальне, своєрідне. Заглиблене збагнення сутності особистості припускає розгляд її не тільки як соціального, але й індивідуально-самобутньої істоти. Але разом з тим особистість є щось унікальне, що зв'язано, по-перше, з її спадкоємними особливостями і, по-друге, з неповторними умовами мікросередовища, у яких вона вирощується. Таким чином, поняття людської унікальності має істотне значення в соціальному пізнанні, у збагненні соціальних явищ, подій, у з'ясуванні механізму функціонування і розвитку суспільства, ефективного керування ім. Однак особистість не розчиняється в суспільстві: зберігаючи значення неповторної і самостійної індивідуальності, вона вносить свою лепту в життя суспільного цілого.


Поведінкові типи

Соціальне поводження

C терміном «поводження» у науці зв'язується активність, система дій, що складається в адаптації, у пристосуванні до вже наявного наявного середовища, притім у тварин тільки до природного, а в людини — і до соціального. Ця адаптація здійснюється на основі визначених чи біологічно соціально заданих програм, вихідні підстави яких не піддаються чи перегляду перебудові. Типовим прикладом соціального поводження є, скажемо, адаптація, пристосування до навколишнього соціальному середовищу шляхом проходження прийнятим у цьому середовищі звичаям, правилам і нормам. Адаптивне поводження являє собою «закриту» систему відносини до дійсності, межі якого обмежені даним соціальним чи природним середовищем і заданим "набором можливих дій у цьому середовищі, визначеними життєвими стереотипами і програмами. Властивій тільки людині формою відносини до дійсності є діяльність, що, на відміну від поводження, не обмежується пристосуванням до існуючого умовам — природним чи соціальної,— а перебудовує, перетворить їх. Відповідно така діяльність припускає здатність до постійного перегляду й удосконалювання лежачих у її підставі програм. Люди виступають при цьому не просто виконавцями заданої програми поводження — хоча б і активними, що знаходять нові оригінальні рішення в рамках її здійснення,— а творцями, творцями принципово нових програм дій. У випадку адаптивного поводження при всій його можливій активності й оригінальності мети дій у кінцевому рахунку задані, визначені; активність же зв'язана з пошуком можливих засобів досягнення цих цілей. Іншими словами, пристосувальне поводження цілеспрямоване, доцільно. Воля означає подолання тиску заданих людині умов — будь те зовнішня природа, соціальні норми, оточуючі чи люди внутрішня обмеженість,— як факторів, що детермінують його поводження, припускає здатність будувати власну програму дій, що дозволяла б вийти за рамки наказува наявною ситуацією, розширити обрій свого відношення до світу, вписатися в більш широкий контекст буття. Взаємодія індивіда і суспільства з погляду соціального контролю виявляє його внутрішню суперечливість. Так, з одного боку, людина не може знайти свою індивідуальність, придбати соціальні якості і властивості поза чи крім суспільства. Якщо індивіда не можна вважати продуктом соціального і соціально-культурного середовища, то його не можна вважати і людиною. З іншого боку, особистість не може знайти, розвити свою індивідуальність, якщо буде сліпо, автоматично пристосовуватися до зразків культури. Якщо людини вважати простим зліпком социокультурной середовища, то його не можна визнати особистістю. Індивідуальна і соціальна дії співвідносяться як контрольоване і контролююче. Акт соціального (групового) дії, виступаючи в системі соціального контролю у виді реакції на індивідуальне поводження, сам виконує функцію соціального стимулу (позитивного чи негативного), що визначає характер наступних індивідуальних актів, у силу чого ці акти є реакцією на соціальні дії. Ці акти закріплюються в чи поводженні усуваються з нього в залежності від реакції соціального середовища (групи, класу, суспільства в цілому). У свою чергу реакція соціального середовища на індивідуальну дію залежить від об'єктивно існуючої (у моралі, у праві, в ідеології і т.д.) соціальної шкали оцінок, похідної від системи цінностей, ідеалів, життєвих інтересів і устремлінь соціальної групи, класу, суспільства в цілому. Індивідуальна дія, вступаючи в соціальний світ, одержує своє визначення ззовні, його сутність, соціальний зміст і значення визначаються соціальними цілями. Соціальна оцінка індивідуальних дій визначається об'єктивно існуючим набором їхніх стереотипів, включених у систему норм, цінностей, ідеалів і т.д. Подібні, хоча і не формалізованих шкалах оцінок існують у моралі, професійній етиці і т.д., утворити нормативну структуру відповідних соціальних груп.

Рольова концепція особистості

Кожна людина, що живе в суспільстві, включений у безліч різних соціальних груп (родина, навчальна група, дружня компанія і т.д.). У кожній з цих груп він займає визначене положення, має деякий статус, до нього пред'являються визначені вимоги. Таким чином, той самий людина повинна поводитися в одній ситуації як батько, в іншій — як друг, у третьої — як начальник, тобто виступати в різних ролях.

Соціальна роль — відповідний прийнятим нормам спосіб поводження людей у залежності від їхнього чи статусу позиції в суспільстві, у системі міжособистісних відносин. Освоєння соціальних ролей — частина процесу соціалізації особистості, неодмінна умова «вростання» людини в суспільство собі подібних. Соціалізацією називається процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду, здійснюваний у спілкуванні і діяльності. Засвоюючи соціальні ролі, людина засвоює соціальні стандарти поводження, учиться оцінювати себе з боку і здійснювати самоконтроль. Таким чином, розвита особистість може використовувати рольове поводження як інструмент адаптації до визначених соціальних ситуацій, у теж час не зливаючи, не ідентифікуючи з роллю. Рольова концепція особистості виникла в американській соціальній психології в 30-х роках XX в. (Ч. Лантухи, Дж. Мид) і одержала поширення в різних соціологічних плинах, насамперед у структурно-функціональному аналіз.

Соціальне поводження в представленні психологів і соціологів

Чарлз Лантухи вважав, що особистість формується на основі безлічі взаємодій людей з навколишнім світом. У процесі цих интеракций люди створюють своє «дзеркальне Я», що складається складається з трьох елементів:

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат