На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Тероризм


Коли терорист підриває бомбу у багатолюдному торговельному центрі, або коли група озброєних осіб, увірвавшись до мирного міста, вбиває беззбройних мешканців, або коли працівники каральних органів держави катують і розстрілюють арештованих ними людей, насильство, яке здійснюються в усіх цих випадках, залишається без відповіді, цебто таким, що має однобічну спрямованість. Це його головна відзначна особливість.

Насильство подібної форми є неможливим, наприклад, при протистоянні двох армій, коли кожна з протиборчих сторін здійснює насильство і зазнає його водночас, суб'єктом, і об'єктом насильства. (Втім, це не стосується мирних мешканців та військовополонених, які незрідка стають жертвами терористичних акцій воюючих армій).

Таким чином, лише за використання тих форм насильства, які властиві терору чи тероризмові, суб'єкт насильства не може стати об'єктом (і навпаки) в момент здійснення теракту, цебто у даному разі відбувається чітка диференціація на суб'єкт і об'єкт насильства.

Необхідно також враховувати, що терор і тероризм — це методи впливу, способи боротьби, які складаються з окремих елементів, що визначають їх, - терористичних актів. Неможливо сформулювати поняття терору і тероризму, не давши дефініції терактові.

Терористичний акт – це дія, що набуває різноманітних форм насильства (або загрози його застосування), відзначною особливістю яких є те, що об’єкт насильства не може стати суб’єктом в момент здійснення теракту.[23]

Також необхідно акцентувати увагу на тому, що при здійсненні терактів терористи можуть переслідувати як цілі, пов’язані з жертвами теракту, так і цілі, що з ними не пов’язані. Грунтуючись на даній дихотомії цілепокладання, можна сформулювати два основних поняття – «терор» і «тероризм».

Терор – це метод впливу шляхом здійснення теракту (терактів) для досягнення певних цілей, за якого жертва теракту є об’єктом даного методу впливу.

Тероризм — це метод впливу шляхом здійснення теракту задля досягнення певних цілей, за якого жертва теракту не є об'єктом даного методу впливу.[2]

Терор, як і тероризм, має трьох суб’єктів (своїх носіїв): окремого індивіда, групу (від малої до великої) і державний апарат. При цьому для кожного суб’єкта існує своя міра використання терору або тероризму.

Тероризм

Терор

Індивід

використовується вкрай рідко

використовується вкрай рідко

Група

притаманний повною мірою

використовується вкрай рідко

Держава

притаманний повною мірою

притаманний повною мірою

Еволюція терору в минулому;

Протягом першої половини XX ст. тероризм був розчиненим у кривавому хаосі революцій, громадянських і світових війн. Він став обов'язковим компонентом будь-якого соціально-політичного та/або воєнного протистояння. У своєму ж рафінованому вигляді тероризм знову виникає наприкінці 60-х. Більше того, від цього часу терористичні організації набувають значного впливу і ваги в політиці окремих країн і цілих регіонів.[4]

Особливістю новопосталої ситуації є те, що терористичні групи тісно взаємодіють і навіть мають спеціальні центри для координації дій і навчання терористичної діяльності. Таким чином, до нових якісних параметрів тероризму необхідно внести зростання співробітництва, фінансова та технічна взаємодопомога терористичних організацій.

На підтвердження цього можна навести той факт, що в палестинських таборах по підготовці терористів, які розташовані у Лівані, Сирії, Лівії, проходили підготовку бойовики з Західної Європи, Африки, Латинської Америки, Азії і навіть Північної Америки — члени таких організацій, як: «Чорні пантери», ІRА, «Японська Червона Армія», RАF тощо.

Значна частина терологів вважає, що у 70-ті рр. принаймні двічі відбулися міжнародні зустрічі лідерів тероризму: в Лівані 1972 р. і в Ларнаку на Кіпрі 1977 р., у яких брали участь лідери терористичних груп з ФРН, Японії, Ірану, Туреччини, Північної Ірландії.[20]

Англійський теролог Пол Вілкінсон виділяє 4 типи сучасних терористичних рухів: а) рухи націоналістичних, автономістських чи етнічних меншин; б) ідеологічні групи або таємні товариства, що прагнуть до різних форм «революційної справедливості або соціального визволення»; в) групи емігрантів або вигнанців з сепаратистськими або революційними прагненнями відносно своєї батьківщини; г) транснаціональні банди, що користуються підтримкою деяких країн і діють в ім'я «світової революції».

Сучасний тероризм не має якогось одного джерела. Він не є чимось штучно витвореним. Він — об'єктивація однієї зі сторін духу нашої доби. Сучасний тероризм - це певним чином усталена ситуація (політична, соціальна, психологічна, технологічна тощо), накладена на певні ідеї та ідеологеми. Сучасний тероризм — це одна з іпостасей духу нашої доби у формі особливого різновиду насильства. Він - точка перетину ситуації та ідеї.[3]

Особливістю сучасного тероризму є те, що він був би неможливим без принципово нових диверсійно-терористичних методів ведення війни, здійснюваних з 1939 по 1945 рр. «Рухом Опору» і тактики виниклих в перебігу другої світової війни спеціальних підрозділів командос.

Якщо ж врахувати особливості форм неоколоніальних війн 1946-1990 рр. в Малайзії, Індокитаї та Південно-Східній Азії, то можна з цілковитою впевністю констатувати: стратегія й тактика малих, ізольованих бойових груп, що завдають точечно-вибіркові удари та уникають прямого зіткнення з сильнішим противником, який спирається на великі армійські угруповання, були в повному обсязі взяті на озброєння екстремістами різних політичних відтінків.

Політичний радикалізм та диверсійно-терористичні методи ведення війни створили передумови виникнення сучасного тероризму. Від цього моменту будь-яка політична сила за сприятливої ситуації і великого бажання могла протистояти насильству з боку таких репресивних державних структур, як армія і поліція.

Вищенаведені методи боротьби перенесені у сферу політичних відносин. знаходять і своїх теоретиків. Одним з них став Хуан Карлос Марігела, який сформулював основні принципи т. зв. міської герильї (від есп. guerrilla — війна), що охопила цілу низку латиноамериканських країн. На його думку, основним завданням герильї є підрив сили й авторитету «злочинного» (з його точки зору) режиму шляхом:

нападів на установи та осіб, що символізують державну владу;

знищення керівництва органів репресивного апарату;

залякування і знищення представників іноземних та транснаціональних фінансових структур.

Марігела відкидав надмірну централізацію та ієрархізацію терористичних організацій, вважаючи, що окремі групи можуть самі планувати й здійснювати операції. Він вважав, що бойова організація повинна складатися з автономних груп, які пов'язані між собою і з центром не так організаційно, як ідеологічно. На його думку, безпосередньо бойовій активності повинен передувати період підготовки: тренування бойовиків і самозабезпечення організації. Останнє передбачало транспортні засоби, зброю, боєприпаси та вибухівку.[2]

Головними передумовами успіху міської герильї Марігела вважав: несподіваність, рішучість, мобільність і повну поінформованість про особливості місця операції та противника, що буквально дослівно відтворює головні принципи діяльності командос. Окрім того, тактика ґерильї, на думку Марігели, може бути лише наступальною, з’єднуючи в собі несподіваність нападу та стрімкість відступу (що знов таки є одним з найголовніших тактичних правил командос).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат