На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Транзитивне суспільство як виклик сучасності

Реферати > Соціологія > Транзитивне суспільство як виклик сучасності

Процеси, які відбуваються в сучасному українському суспільстві, можна описати в термінах теорії модернізації. Як відомо, ця теорія виникла для опису явищ змін у соціально-економічних відносинах традиційних суспільств колишніх колоніальних країн, що одержали після війни політичну незалежність та прагнули мати риси сучасних розвинутих суспільств. У працях Е.Етціоні, П.Бергера, Ш.Айзенштадта й ін. авторів розкриваються закономірності процесу модернізації й узагальнюється досвід модернізації в різних країнах і регіонах. Модернізація є рисою транзитивного суспільства.

Модернізація розглядається як процес міжнародної соціалізації. Подібно тому, як дитина засвоює в процесі соціалізації основні норми і цінності суспільства, так країни з традиційним укладом життя прагнули у своєму розвитку засвоїти взірці західної цивілізації. І хоча такі прагнення зустрічали критику навіть у західних країнах, зокрема в концепціях “негритюда”, все-таки процеси міжнародної соціалізації в багатьох країнах розглядалися як програма розвитку.

Колишні соціалістичні держави, звичайно, не були традиційними, подібно деяким африканським й азіатським країнам, але і перед ними вставали і продовжують стояти проблеми засвоєння норм і цінностей західних країн. Тому й у відношенні колишніх соціалістичних країн також стали застосовувати концепції модернізації в її інтерпретації як міжнародної соціалізації.

У зв’язку з цим варто зробити деякі додаткові зауваження. Ми поділяємо точку зору, згідно з якою в закритих суспільствах потреби суспільства виникають у міру створення можливостей для їх задоволення. Це процеси економічного і соціального гомеостазу, що забезпечують стабільність і рівновагу в суспільстві. Доки СРСР було країною з закритим суспільством, проблеми розриву між виникаючими потребами і можливостями економіки і промисловості були не дуже гострі. Люди були бідні, але багато хто про це не знав. Значною частиною населення наша країна сприймалася кращою у світі, і люди відчували гордість за це. Після розриву залізної завіси не тільки в інформаційному, але й в економічному і політичному змісті, процеси гомеостазу були порушені. Приклади більш розвинутих країн породили проблему значного випередження росту потреб у порівнянні з можливостями економіки. Це у свою чергу викликало соціальну напруженість і масову незадоволеність країною, урядом, владою в цілому. Виник ефект “утрати майбутнього”, коли люди стали побоюватися за свою долю, за своє майбутнє. Утрата “культури самодостатності” викликала психологічну напругу, невдоволення і соціальну кризу. Перед країною встала проблема модернізації. Мова йде не просто про зростання економічних показників і обсягів виробництва товарів, а саме про засвоєння і задоволення політичних, споживчих і інших стандартів розвинутих європейських країн, тобто про проблеми міжнародної соціалізації.

Але процес модернізації потребує певного часу. Цей період можна назвати транзитивним, тобто періодом переходу, трансформації одного типу суспільства в інший. Стан межовості має властивість в один той же час набувати рис того стану, від якого процес відходить, й риси того стану, до якого процес переходить. Тобто транзитивне суспільство має змішану, не однорідну структуру.

Транзитивний характер елементам політичної системи і політичного режиму надає наявність у ньому різноманітних рис. Так, можна виділити п’ять рис політичного режиму України: 1) демократія (наявність парламенту, загальних виборів і т.п.); 2) олігархія (певна кількість особливо заможних людей, які контролюють деякі сектори влади, засоби масової інформації, які забезпечують лобі у парламенті і т.д.); 3) авторитарність, яка особливо виявляється на місцевому рівні, у деяких діях виконавчої влади; 4) мафіозно-кримінальні риси (наявність корупції, злочинності в структурах влади і т.п.); 5) номенклатурно-бюрократичний характер влади, який є частково спадщиною тоталітарного режиму, частково – придбаний вже в нових умовах. Добре відоме постійне зростання державно-адміністративного апарату, поширення сфери його впливу.

Транзитивними політичні явища сприймаються ще і тому, що суспільство живе одночасно згідно з різних парадигм. Тому кожна політична сила знаходить свої аргументи для свого бачення реальності. Кожна парадигма намагається переструктурувати ситуацію, нейтралізувати, знецінити, анулювати правомочність парадигм, що конкурують. Якщо подібна конкуренція відбувається між силами приблизно рівними, оцінка реальності в суспільстві набуває транзитивного характеру. Надаючи реальності різну сутність політичні сили позбавляють цю реальність усякої сутності. Визначення ситуації рівними силами, що конкурують, нейтралізує таке визначення, від цього явище позбавляється аутентичності. Виникає ситуація суспільної невизначеності, неусвідомленості стану. Люди перестають розуміти, в якому суспільстві вони живуть і що треба робити для виходу з кризи. І де той третейський суддя, який у змозі знайти істину, додати явищу справжній, усталений характер?

Цим суддею може виступити час. Але й історія нашої країні має властивості транзитивності: у ній також аутентичність розмита протилежними оцінками. Будь-яка характеристика як нашого часу, так і минулого викликає миттєву реакцію: а ти хто, чиї інтереси представляєш? Якби в суспільстві була домінуюча політична сила, то судження більшості (в умовах демократії) або тиранічної влади (в умовах тоталітаризму) мало би статус істинного. У стані же рівноваги умовно правих і умовно лівих істини бути не може. Люди розмовляють різними мовами і не чують один одного. В цих умовах політика залежить від випадкових ситуацій.

Сучасність вимагає сучасних методів її дослідження. Деякі суспільствознавці пропонують новий етап розвитку суспільства характеризувати як “постмодернізація”, або іншими близькими за значенням термінами. Чи притаманна Україні постмодернізація? Економічні та соціальні труднощі не вилучають нашу країну з кола сучасних країн. У соціокультурному значенні деякі риси постмодернізму мають прояв і в Україні. Сучасною нашу країну роблять люди, які створюють соціальний світ. Він багато в чому, з точки зору традиційного мислення, виглядає абсурдним, незрозумілим. Створення іншої парадигми суспільствознавства допоможе більш адекватно сприймати сучасність.

Класичність суспільствознавчого мислення за аналогією з природознавством В.Ільїн пропонує характеризувати такими ознаками як: монізм, фундаменталізм, редукціонізм, елементаризм, лінійність, динамічність [1]. Слідом за точними науками і під впливом їх у суспільних науках затвердилася нетрадиційна розумова культура.

Посткласичні альтернативи, на думку В.Ільїна, включають: інтегратизм, холізм, поліфундаментальність, доповненість, нестаціонарність, синергізм. Посткласичне може розглядатися як модерністське. Відомо, що останнім часом формується постмодерністська методологія.

Постмодерністське суспільствознавство підживлюється природнознавчими парадигмами некласичного мислення, а також запозичає в естетиці принципи постмодерністської художньої свідомості. Той же синергізм, як риса модерністської методології, припускає єдність стилю мислення в природничих, суспільних науках і в естетиці. Сьогоднішнє громадське життя для свого пояснення вже не може задовольнитися традиційними уявленнями, класичним стилем мислення. Абсурд, божевілля – от характеристики суспільства [2]. І якщо підійти до цих понять із мірками традиційних уявлень, то слідством буде розпач, безсилля, відмова від майбутнього. Безплідні спроби повернутися до звичної упорядкованості, через неможливість досягти цього, стимулюють прагнення до авторитарного насильства. Повернути цілковите самовладання і бажання до подальшого розвитку суспільства для забезпечення “життя майбутнього століття” можна шляхом зміни стилю мислення, надання статусу “виправданого, закономірного” і нарешті “нормального” усьому тому, що сприймається як абсурд, божевілля. У цьому можна вважати виправданість зусиль з формування постмодерніського суспільствознавства.

З цієї позиції більшість негативних явищ можуть бути охарактеризовані як функціональні. Наприклад, можна стверджувати, що корупція дозволяє перебороти саботаж державних чиновників у реалізації ринкових відносин. Деякі державні службовці негативно ставляться до нових економічних структур і саботують їхню діяльність. Тільки гроші можуть служити для них аргументом для вирішення проблем. Без корупції взагалі нічого б не було: вона дозволяє залишатися суспільству “на плаву”. Більшість явищ, що ми називаємо негативними, не можна оцінювати в поняттях “добрі-погані”, а краще застосовувати інші терміни: “функціональні або нефункціональні”, тобто визначити чи дозволяють ці явища суспільству вирішувати проблеми або ні. Так, протез – це не добре і не погано, а дозволяє жити, це необхідність для інваліда. Таким протезом у нашому суспільстві-інваліді є корупція .

Загальні риси постмодернізму стосовно попередніх парадигм полягають в сполученні класичних і модерних принципів.

Для класичних теорій властиві пошуки інваріантів, універсальних законів. На противагу цьому модернізм приділяє увагу унікальності, одиничним явищам. Постмодернізму властивий плюралізм основ, множинність ключових причинних зв’язків, детермінант. Суспільствознавчі теорії не просто різноманітні. Кожна з них стверджує свій тип універсальності. Постмодернізм не прагне спростовувати одну теорію на користь інший, а готовий розглядати різні підстави як рівнозначні. Художній принцип постмодернізму – полістилізм – у соціальних науках виявляє себе в множинності основ соціального мислення. Звідси соціалізм і капіталізм однаковою мірою розглядаються як підстави суспільного буття, що виявляється в моделі китайського ринкового соціалізму, у російських і українських реаліях, яким немає назви. Тоді як для класичної соціології капіталізм і соціалізм були альтернативами, а в посткласичному суспільствознавстві розглядалися унікальні моделі радянського соціалізму, арабського, африканського, що мало були схожі одна на одну.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат