На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Форми забезпечення соціальних прав людини в системі соціальної політики

Реферати > Соціологія > Форми забезпечення соціальних прав людини в системі соціальної політики

Досягнення Україною статусу соціальної держави з необхідністю передбачає розробку та впровадження науково обгрунтованої соціальної політики. Під соціальною політикою розуміється така діяльність держави, що спрямована на здійснення системи заходів, завдяки яким в суспільстві створюються умови для реалізації громадянами своїх прав. Безпосереднім об’єктом соціальної політики є одна з підсистем суспільства – соціальна сфера.

Необхідно відрізняти поняття соціальної сфери і соціальної інфраструктури. Під соціальною інфраструктурою розуміється сукупність галузей, видів діяльності та організацій, що покликані задовольняти потреби людини на рівні, що визначається принципами і можливостями держави і суспільства. Соціальна сфера – це сфера відтворення особистості, сім’ї, трудових спільнот і інших соціальних груп на основі забезпечення сприятливих умов праці, освіти, охорони здоров”я, зростання мате­ріального добробуту.

Регулятивна роль держави у соціальній сфері полягає в тому, що вона впливає на стан і розвиток соціальних зв’язків між людьми, умови їх життєдіяльності і задоволення соціальних потреб.

Але при цьому виникає питання: що є основою визначення рівня задоволення цих потреб? Складність цього питання обумовлена тим, що суспільство стратифіковане, а значить, стратифіковані і потреби людей. Тим не менш, існують чітко визначені нормативи, завдяки яким стає можливим вимір так званої якості життя. Зазначемо, що, починаючи з середини 70-х рр. ХХ століття, це поняття набуло практичного статусу і широко використовуетсься в документах національних і міжнародних організацій (ООН, ЮНЕСКО, статистичні установи держав) [1, с.570-571].

В сучасній науковій літературі під якістю життя розуміється рівень відповідності життєвого процесу людини у всіх його проявах рівню її претензій, в тому числі обумовлених якісними характеристиками суспільства.

При визначенні якості життя виходять, по-перше, із врахування можливої невід­повідності умов життя особистості і суспільних вимог до них; по-друге, критерієм і мірою потреб постає стан людини у всьому різноманітті природних, економічних, соціальних і соціально-психологічних параметрів; по-третє, важливою особливістю поняття та феномену якості життя є оцінка умов життя самою особистістю.

В сучасних умовах України нагальною, з точки зору якості життя , є необхідність забезпечення оптимальної соціальної диференціації на основі радикального збільшення питомої ваги середнього класу. Це може попередити невиправдані і небезпечні для стабільності суспільства розриви в рівні життя різних груп населення. Але для цього необхідна певна система впливових форм організації соціального життя, які здатні на практиці нейтралізувати негативні процеси соціального розшарування.

Саме тому фундаментальною засадою системи реалізації соціальної політики є створення рівних можливостей для реалізації здібностей і задоволення життєвих потреб людей на основі співпадання розмірів одержаних матеріальних винагород та соціальних благ з тим внеском, який зробив індивід (соціальна група) в розвиток суспільства.

Але при цьому слід мати на увазі, що існують соціальні групи, життєдіяльність яких не може регулюватися цим принципом.

Це перш за все діти, підлітки та молодь, які не створюють матеріального чи соціального продукту, але потребують досить значних витрат суспільства на своє утримання. Ці витрати необхідні, оскільки саме вони забезпечують майбутнє сус­­пільства і гарантують його подальшу життєдіяльність.

Соціальною групою, що не створює цінностей для суспільства, але споживає їх, є також люди, які пішли на пенсію, бо закінчили свою трудову діяльність в силу різних об’єктивних обставин. При розподілі серед представників цієї спільноти матеріальних і соціальних благ принцип співпадіння трудового внеску з отримуваними благами може використовуватися, оскільки їх попередний внесок в розвиток суспільства може бути досить об’єктивно оцінений.

До соціальних груп, члени яких мають доступ до розподілу матеріальних і соціальних ресурсів і при цьому не беруть участі в їх створенні, також можуть бути віднесені індивіди, що в силу своїх фізичних та психічних обмежень не можуть займатися трудовою діяльністю. Не дивлячись на це, суспільство повинно створювати умови для утримання цих людей, керуючись перш за все принципом гуманності.

Крім того, існує ще одна дуже важлива категорія членів суспільства, наявність якої необхідно враховувати при розробці системи соціальної політики. Мова йде про людей цілком працездатних, але таких, що з тих або інших причин не змогли адаптуватись до суспільства. Ця категорія особливо зростає в період значних соціаль­них зрушень. Врахування в соціальній політиці адаптаційних можливостей цього прошарку набуває першочергового значення в транзитивному суспільстві, яке у більшості випадків знаходиться в кризовому становищі.

В цьому контексті особливої значущості набуває соціологічний підхід до визначення критерієв та показників, за якими ці групи населення можуть бути виокремлені. Зважаючи на ці обставини, обов’язковою умовою при розробці соціальної політики є встановлення соціальних пріоритетів, тобто соціальних завдань, які визнаються суспільством на певному етапі його розвитку як найбільш значущі, нагальні і невідкладні. Особливу вагу такий принцип має в суспільстві, що знаходиться в кризовому становищі. При наявності економічної кризи і кризи влади в суспільстві порушуються усталені критерії розподілу ресурсів. При цьому в першу чергу страждають ті верстви населення, які мають обмежений доступ до засобів виробництва і матеріальних благ. Тому перед державою постає завдання встановлення таких соціальних пріоритетів, реалізація яких, з одного боку, забезпечила б підтримку найбільш слабких, а з другого – зберегла б перспективно працеспроможні соціальні групи.

Але констатація необхідності певних соціальних пріоритетів ще не означає, що створені можливості їх реалізації. Для цього необхідна система впливових форм забезпечення соціальних прав людини. Ефективність такої системи може бути досягнена лише за умов розуміння сутності кожної із її ланок.

В масовій свідомості будь-яке забезпечення соціальних прав сприймається однозначно як захист або допомога . Насправді ж, в залежності від соціальної мети, серед організаційних форм, які використовуються для виведення із кризи певних соціальних прошарків, слід розрізняти соціальний захист, соціальну допомогу та соціальну підтримку. Як правило, вони у певному співвідношенні присутні в кожній соціальній програмі.

Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Соціальний захист – це система заходів, спрямованих на ліквідацію перешкод до реалізації громадянами своїх соціальних прав. Особливістю соціальних прав людини є те, що вони виникають із факту її належності до суспільства, тому соціальний захист – всезагальна вимога.

Отже державні механізми по забезпеченню соціального захисту спрямовані на кожну людину, незалежно від Ії майнового стану та матеріальної забезпеченості. Соціальний захист як явище соціальної політики стосується не лише найменш забезпечених категорій населення. Врешті решт усі громадяни воліють захисту від забруднення довкілля і пов’язаних з ним соціальних недугів.

Соціальна допомога – це система заходів, що передбачає покращення стану певних соціальних прошарків шляхом соціальних програм та забезпечення діяльності мережі відповідних соціальних закладів. Соціальна допомога спрямована на збереження якості життя людей, які потрапили в скрутне становище. Ця допомога залежить від економічного стану суспільства, управлінської спроможності держави та особистої відповідальності людини за своє життя.

Прикладом соціальної допомоги, в якому втілилися її характерні особливості, є введена з 3 травня 1995 року в Україні державна Програма житлових субсидій [3, с.27].

Принцип надання соціальної допомоги полягає в тому, що при прийнятті рішення про неї, перш за, все враховується матеріальний стан людей. Питання про надання допомоги розглядається індивідуально, згідно чинного законодавства і стосовно тих людей, що в силу різних обставин суттєво знизили свій рівень життя. Здійснення соціальної допомоги неможливе без спеціальних умов : створення служб, структур, закладів соціального захисту, підготовки фахівців з конкретних питань, відпрацювання механізмів надання різних видів державних допомог. Передумовами ефективної соціальної допомоги є динамізм її законодавчої бази, постійний моніторинг матеріального і соціального стану громадян, оперативне прийняття рішень про розміри та види допомоги.

В умовах розвитку демократичних процесів і формування громадянського суспільства в Україні надзвичайно великого значення набув інститут соціальної підтримки. Соціальна підтримка являє собою діяльність органів держави і місцевого самоврядування, громадських фондів та організацій, що спрямована на конкретну людину чи групу людей, що потребують невідкладної соціальної допомоги в реалізації конкретної мети. Соціальна підтримка , таким чином, існує стосовно таких потреб, які люди можуть задовольнити самостійно, але для цього необхідно створити належні умови, які дозволили б їм вирішувати свої проблеми.

Об’єктом соціальної підтримки може бути окремий громадянин або спільнота, які вже стали предметом соціальних зусиль суспільства, але ці зусилля не вирішують існуючих у них проблем. Таким об’єктом є, наприклад, фермер, що за допомогою держави отримав землю і після розпаювання колективного майна веде господарство, але в конкретній ситуації, щоб не збанкрутити, потребує короткострокового кредиту. Ним може бути і студент, що отримав грант чи освітянський кредит для завершення навчання тощо.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат