На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Деякі правові та соціально-економічні аспекти запровадження страхової медицини

Реферати > Страхування > Деякі правові та соціально-економічні аспекти запровадження страхової медицини

Від соціалістичного періоду своєї історії Україна успадкувала складну і малоефективну систему охорони здоров'я, розвиток якої базувався переважно на екстенсивних засадах.

Соціально-політична криза в Україні призвела і до кризи в системі охорони здоров'я та погіршення якості медичного обслуговування населення. Так, у складеному вперше за історію Всесвітньої організації охорони здоров'я рейтингу національних систем охорони здоров'я Україна посіла 79 місце з 191 країни світу. Слабою втіхою може бути те, що США займають 37 сходинку, а Росії відведено 130 місце.

За роки незалежності не відбулося кардинального реформування системи охорони здоров'я в Україні, проте відбулися певні зміни у функціонуванні медичної системи.

Найбільш суттєвими є такі:
- різке зменшення частки витрат на охорону здоров'я у структурі ВВП;
- скорочення кількості медичних закладів, перш за все в сільській місцевості;
- введення приватного медичного обслуговування;
- запровадження елементів страхової медицини;
- легалізація народної медицини (відбулася й активізація самозванців від народної медицини та різного роду екстрасенсів і "цілителів");
- стихійне розповсюдження принципів ринкової економіки на медичне обслуговування населення, збільшення різного роду легальних і нелегальних поборів з хворих;
- початок створення національної системи забезпечення країни фармацевтичною продукцією;
- прийняття ряду законодавчих актів щодо діяльності медичної галузі;
- започаткована інтеграція національної системи до світової та європейської моделей охорони здоров'я.

Зазначимо, що організація національної системи охорони здоров'я полинна спиратися на основні принципи, визначені ВООЗ з метою втілення в соціальну практику стратегії "Здоров'я для всіх" яке мас базуватися на принципах справедливості, солідарності, доступності. Метою політики та діяльності системи охорони здоров'я має бути "досягнення позитивного стану здоров'я", а не зниження захворюваності, інвалідності та смертності.

В Україні соціально-правовою базою для розвитку системи охорони здоров'я є 49 стаття Конституції, яка визначає право людини на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я має забезпечуватися державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, а медична допомога у державних і комунальних лікувальних закладах надається безоплатно. Своєрідною "медичною конституцією" є прийнятий у листопаді 1992 руку Верховною Радою України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", в яких визначені правові, професійні, економічні та організаційні засади охорони здоров'я.

У концепції розвитку охорони здоров'я населення України визначені основні стратегічні напрями реформування галузі, що покликані розв'язати дві головні і взаємопов'язані проблеми: як забезпечити ефективну використання наявних ресурсів та які додаткові джерела можна залучити до фінансування галузі,

Отже для ефективного І доступного для всіх громадян медичного обслуговування необхідно:
- втілення в соціальну практику політики пріоритетного розвитку медицини і охорони здоров'я;
- чітке визначення правового статусу громадянина о системі охорони здоров'я ;
- зміни принципів виділення коштів, що повинні розподілятися за нормативом на одного жителя;
- створення страхової системи фінансування охорони здоров'я;
- роздержавлення монопольне існуючої державної системи охорони здоров'я та створення медичних закладів різних форм власності;
- функціонування системи медичної допомоги на засадах вільного вибору громадянином форми та способів медичного забезпечення;
- забезпечення першочергової уваги проблемам організації первинної медико-
санітарної допомоги населенню та охороні навколишнього середовища;
- встановлення принципу залежності зарплати медпрацівників від кількості і
якості медичних послуг та створення системи правового, економічною та
громадського контролю за якістю медичної допомоги, а також введення
відповідних санкцій за її не якісне надання.

Медичне страхування має бути складовою частиною системи медичного обслуговування і функціонувати разом з платною і безоплатною медициною. Законодавчою базою розпитку медичного страхування має бути прийнятий у березні 1996 року Закон "Про страхування" та прийняті у січні 1998 року "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Саме поетапне впровадження страхової медицини має стати основою для подолання кризи у медичній галузі і забезпечити формування адаптованої до ринкової економіки принципово нової правової, соціально-економічної, фінансової та організаційної системи взаємовідносин між надавачами та отримувачами медичних послуг, яка побудована на взаємній відповідальності сторін» системі підтримки (в т.ч. і фінансової) та контролю з боку органів державної влади та місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що в Україні вже розпочате впровадження системи медичного страхування рядом страхових компаній, з 1997 року запроваджено обов'язкове медичне страхування громадян, які приїздять на відпочинок до Криму.

Спеціальними рішеннями уряду запроваджено лише два види добровільного медичного страхування - на залізницях та іноземних громадян. Крім того, Указом Президента України від 14 листопада 2000 року запроваджено проведення експерименту щодо обов'язкового соціального медичного страхування в місті Києві та Київській області.

Проте ефективне запровадження медичного страхування неможливе без створення відповідної законодавчої бази. Саме таким має стати розроблений і прийнятий Верховною Радою України 17 січня 2002 року законопроект "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування". Він, на нашу думку, в існуючому варіанті мас. значні концептуальні недоліки і не може бути прийнятий Верховною Радою України як закон.

Найбільш суттєві:
- запроваджується загальнообов'язковий характер медичного страхування;
суперечить праву людини на вільний вибір системи медичного обслуговування. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 травня 2002 року зафіксував, що Конституція України "закріплює право кожного на медичне страхування, тобто не обов'язкове, а добровільне медичне страхування громадян", а стягнення "платежів (внесків), з громадян у системі державного медичного страхування не відповідатиме конституційному положенню, що тлумачиться, оскільки буде однією з форм оплати за наданням їм допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я".
- Одержавлення системи медичного страхування, що призведе до монопольного малоефективного розподілу і використанню коштів. В законопроекті визначено, що страховиком в системі державного медичного страхування є Фонд медичного страхування. Управління Національним фондом здійснюватимуть правління та виконавча дирекція. Нагляд за діяльністю фонду покладається на Наглядову раду, а державний контроль за його діяльністю здійснюватимуть спеціально впроваджені центральні органи виконавчої влади. Отже, застраховані особи та їх представники (профспілки, об'єднання громадян і таке інше) фактично усунені від контролю за діяльністю фонду.
- Підвищення податкового тиску як на громадян, так і роботодавців, самозайнятих осіб, учбові заклади, місцеві бюджети, що па сучасному етапі розвитку економіки України призведе до подальшої тінізації економіки, зростання бюджетних видатків, численних зловживань у цій сфері. Введення соціального медичного страхування доцільне лише одночасно зі зниження чинних ставок оподаткування.
Наприклад, сплата платником страхових зборів компенсується зниженням податків па певну суму (наприклад на 50 відсотків). Крім того, згідно з п.3 ст34 законопроекту заборгованість із страхових внесків стягується із страхувальника у доход Фонду у безспірному порядку. Дана норма проекту суперечить вимогам пп.3.1.1. п.3.1 ст.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", згідно з яким примусове стягнення активів платників податків в рахунок погашення його податкових зобов'язань, може бути здійснено виключно за рішенням суду (арбітражного суду). Слід також зауважити, що не доцільним є закріплення цільового використання доходів бюджету від акцизу та податку на додану вартість при продажу алкогольних та тютюнових виробів на оплату страхових внесків (п.2 ст.24 проекту). Це не питання є предметом регулювання відповідних законів з оподаткування та закону про державний бюджет України.
- Відсутність ефективної системи взаємозв'язку між кількістю і якістю наданою медичної допомоги і оплатою праці медичного персоналу та фінансуванням медичних закладів та інституту незалежних експертів (медиків, юристів, менеджерів та інших спеціалістів), які б забезпечували прозорість і ефективність функціонування системи медичного страхування,

Отже, проект Закону потребує суттєвого концептуального удосконалення коригування відповідності до рішення Конституційного Суду України та узгодження з існуючою нормативною базою.

Висновки
- запровадження системи соціального медичного страхування для України слід вважати об'єктивно необхідним заходом;
- введення соціального медичного страхування дозволить зміцнити фінансову та матеріально-технічну базу медичної галузі, поетапно трансформувати правління охороною здоров'я і сприятиме розвитку економічних, методів управління;
- розбудова страхової медицини має здійснюватись на добровільній згоді всіх суб'єктів соціального медичного страхування і супроводжуватись політикою збільшення їх фінансових можливостей;
- сплата страхових зборів усіма фізичними і юридичними особами мас частково компенсуватись зниженням податків та інших обов'язкових платежів до бюджету;
- ринок страхових послуг має бути відкритим для юридичних осіб всіх форм власності;
- платники страхових зборів повинні мати ефективні засоби контролю за ефективністю використання коштів;
- оплата наданої медичної допомоги має бути тісно пов'язана з кількістю і якістю медичних послуг;
впровадження системи страхової медицини доцільно розпочати з регіонів, які мають більш високий рівень виробництва ВВП та життя, а також у відомствах, що мають відповідні матеріальні можливості;
- впровадження страхової медицини стане одним із важливих чинників введення у медицину принципів ринкової економіки і виходу значних коштів (близько 5-6 млрд. грн.,) з тіньового сектору обігу;
- необхідно подолати у населення негативні стереотипи до фондів, а також сприяти розвитку навичок щодо взаємовідносин зі страховими компаніями;
- незначна чисельність страхових організацій, що мають досвід впровадження медичного страхування.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат