На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Страхування депозитів

Реферати > Страхування > Страхування депозитів

Для успішної кредитної діяльності комерційним банкам по­трібні значні кредитні ресурси. З метою їх поповнення банки ши­роко залучають кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді до­бровільно зроблених ними вкладів. Кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їхніх іменних рахунках у банку на дого­вірних засадах на визначений строк зберігання і підлягають ви­платі вкладнику відповідно до законодавства України та умов до­говору, називаються депозитами. Кошти, отримані у формі депозитів, комерційні банки активно використовують у своїй кредитній діяльності. Ця діяльність, як відомо, пов'язана з ризи­ком неповернення коштів, наданих банкам у кредит. Тому за умови, що банк не подолає ризику неповернення йому кредиту, цей ризик передається клієнтам банку — власникам депозитів. Перед ними постає загроза втратити кошти, довірені банкові, через його загальну неплатоспроможність.

Депонування грошових коштів у комерційних банках часто розглядається їх вкладниками (депонентами) як форма прибутко­вої інвестиційної діяльності. Тоді співучасть депонентів у ризику неплатоспроможності банків, яка настала внаслідок неповернен­ня йому кредитів, певною мірою може вважатися доречною. Проте найбільш масова категорія депонентів, передусім фізичні особи, роблять вклади лише з огляду на потребу заощадження та надійного зберігання власних коштів. Крім того, і багато юриди­чних осіб іноді змушені зберігати власні кошти на депозитних рахунках у банках згідно з вимогами чинного законодавства. От­же, у цих випадках немає підстав для непогодженого перекла­дення ризику неплатоспроможності банку на його клієнтів. Ма­сове неповернення банкам депонованих коштів підносить зви­чайну негативну фінансово-банківську ситуацію до рангу вагомої соціально-економічної і навіть політичної проблеми. Саме тому постає гостра потреба створити на страховій основі ефективну систему захисту Інтересів вкладників від наслідків ризику неплато­спроможності їхніх банків.

Система страхового захисту депозитів, уперше застосована банками США, була заснована згідно з вимогами Банківського закону від 1933 року, який зобов'язав створити державну органі­зацію — Федеральну корпорацію страхування депозитів. Протя­гом багатьох десятиліть ця корпорація страхує всі види банківсь­ких депозитів за рахунок спеціального фонду страхування депозитів, створеного щорічними внесками комерційних банків. Страховий захист поширюється лише на 100 тис. доларів суми депозиту вкладника. У разі банкрутства банку Федеральна кор­порація покриває його зобов'язання перед вкладниками у визна­ченій квоті. Попри цілий ряд недоліків цієї системи, які виявили­ся протягом часу її функціонування, вона стала моделлю, яку наслідують у багатьох країнах світу.

Необхідність широко впроваджувати систему страхування банківських депозитів зумовлюється ось чим:

* загальним спадом довіри до банків;

* потребою надання допомоги тим банкам, які потрапили у скрутну фінансову ситуацію;

* потребою стабілізації фінансових ресурсів банків — усу­нення причин до передчасної ліквідації депозитів вкладниками, занепокоєними станом їх надійності;

* обов'язком захисту споживача-клієнта, який не завжди во­лодіє достатньою інформацією про фінансову кондицію банку, якому довіряє свої заощадження.

Беручи до уваги актуальність розглянутих щойно питань для всіх банківських систем, 30 травня 1994 року Європейський Со­юз ухвалив спеціальну Директиву 94/19/ЄС щодо впровадження програм страхування депозитів країнами — членами Європейсь­кого Союзу, а також країнами, які мають намір приєднатися в майбутньому до Європейського Союзу. Ця Директива побудова­на на включеному до Маастріхтського трактату принципі субсидіарності, згідно з яким рекомендації Союзу визначають лише необхідний мінімум вимог загального характеру, не заперечуючи права окремих країн застосовувати корисніші для них вирішення проблем страхування депозитів. А директивою встановлено такі вимоги до членів Союзу:

а) система депозитного страхування повинна мати національ­ний характер, тобто гарантувати безпеку депозитів не лише в межах своєї країни, а й на території інших країн, якщо там діють філії вітчизняних банків;

б) обов'язкова участь банків у системах страхування депозитів;

в) мінімальна квота повної страхової відповідальності має становити 20 тис. євро (для Іспанії та Португалії — 15 тисяч євро). Тепер ці квоти (страхові суми) є досить різновеликими навіть у тих країнах, які мають однаковий рівень економічного розвитку.

Отже, поза зазначеними рекомендаціями національні системи депозитного страхування можуть набувати різних рис. Проте, як показує міжнародний досвід, в основу побудови цих систем по­трібно покласти такі принципи:

* Інституційний характер організації депозитного страхуван­ня, тобто вона має базуватися на створенні самостійного міжбанківського страхового фонду за ретроспективним методом. Фонд має бути керований як товариство взаємного страхування зо­бов'язань банків перед вкладниками.

* Фонд страхування депозитів має формуватися суворо на стра­ховій основі, що передбачає вирівнювання ризиків окремих банків.

* Участь у депозитному страхуванні усіх банків та інших фі­нансових закладів, які приймають депозити, обов'язкова.

* Імперативність регуляційних норм діяльності систем депо­зитного страхування.

* Змішаний характер організації систем депозитного страху­вання, який передбачає організаційну та фінансову співучасть як недержавних, так і державних структур.

* Обмеженість страхової відповідальності банків установле­ною квотою відшкодування депозитів.

* Власна участь застрахованих у покритті ризиків неповер­нення депозитів. Може бути застосована регресивна шкала роз­рахунку страхового відшкодування.

* Диференціація страхових тарифів у межах банків-страхуваль-ників згідно зі ступенем їх загальної ризикогенності, яка постійно і докладно вивчається фондом депозитного страхування.

* Окремі підходи до страхування вкладів фізичних та юриди­чних осіб.

* Страхове відшкодування надається на одного вкладника, а не на один вклад.

Страховий захист депозитів в Україні здійснюється за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у порядку, передбаче­ному законодавством.

Страхування від втрат прибутку

В економічній, страховій літературі зміст поняття фінансового ризику не є однозначним. Здебільшого страхування фінансових ризиків розглядається у вузькому та широкому розумінні. У вузь­кому розумінні це страхування тлумачиться як страхування лише кредитних ризиків, а широке його розуміння охоплює також усі види страхового захисту тих ризиків, які виявляються в будь-якій сфері визначених фінансових відносин або безпосередньо спричи­нюють фінансові втрати.

Згідно з класифікацією ризиків, пропонованою Першою дире­ктивою ЄЕС від 24 липня 1973 року, до групи фінансово-кредитних ризиків віднесено як ризики, що виявляються у зв'язку із наданням кредитів, так і ризики, які призводять до інших фі­нансових збитків. Серед більш ніж десяти ризиків, об'єднаних у фінансову групу, найбільш загрозливим є ризик втрат прибутку. Прибуток є одним із найважливіших результативних показників фінансово-економічної діяльності будь-якого господарського суб'єкта. Отже, страхування від втрат прибутку є найбільш репре­зентативним видом страхування фінансових ризиків.

На відміну від багатьох видів страхування, предметом захисту яких є наявне майно, страхування від втрат прибутку є формою страхового захисту господарських суб'єктів від втрат майбутньої користі. Випадкова втрата майбутньої користі (у даному разі — очікуваного прибутку) може настати передусім з причин випад­кового спаду виробничого процесу або навіть його зупинки. Зби­тки, яких господарський суб'єкт може зазнати внаслідок цього випадку, не обмежуються лише втратою майбутньої користі. До них слід також додати кошти, витрачені на оплату так званих постійних потреб, зумовлених необхідністю постійно підтриму­вати життєдіяльність господарського суб'єкта, а також пов'язаних із процесом його повернення до попередньо визначе­ної виробничої програми. Крім того, якщо зниження чи призупи­нення виробничого процесу настало внаслідок непередбаченого випадку, то обсяг збитків може зрости за рахунок витрат, які здійснені з метою протистояння наслідкам цього випадку. Отже, втрата майбутньої користі, а відповідно і її страховий захист, ні­коли не виявляються самостійно.

Страхування від втрат прибутку є страхуванням комплемента­рним для багатьох так званих базових видів страхування. Най­поширенішою базою для приєднання до страхування від втрати прибутку є страхування від ризику вогню (див. підрозділ 11.1). Воно, як комплексний вид страхування, може при цьому здійс­нюватися у будь-якій формі, що передбачає різноманітну компо­зицію ризиків — чи то у формі «від усіх ризиків», чи й у формі FLEX, яка передбачає стандартне об'єднання кількох найпошире­ніших ризиків: Fire — вогню, Lighting — удару блискавки, Explosion — вибуху. Поява хоча б цих традиційних ризиків при­зведе не лише до кількісних втрат реально існуючого майна, а й до тимчасового призупинення чи сповільнення ходу виробничого процесу, а відповідно — і до втрати очікуваного прибутку.

З огляду на значну поширеність ризику вогню вогневе страху­вання користується найбільшою популярністю серед страховиків і страхувальників як базове для здійснення страхування від втрат прибутку. У світовій практиці страховий захист очікуваного при­бутку ґрунтується також на інших майнових видах страхування. Конкретними видами такого страхового захисту є MLOP (Machinery Loss of Profit Insurance — страхування від втрати при­бутку через аварію машин) та ALOP (Advance Loss Of Profits — страхування втрат прибутку, спричинених перенесенням насам­перед строків початку виробничого процесу, пов'язаного із модер­нізацією чи реконструкцією виробничого об'єкта).

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат