На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Форми страхування кредитів. Страхування товарних кредитів

Реферати > Страхування > Форми страхування кредитів. Страхування товарних кредитів

Страхова практика, спираючись на спільні засади кредитного страхування та враховуючи особливості обслуговування ризиків, які виникають при здійсненні різних видів кредитних відносин, виробила ряд організаційних форм страхування кредитів. Назве­мо їх у порядку економічної значущості.

1) Страхування товарних кредитів;

2) страхування кредитів під інвестиції;

3) страхування споживчих кредитів;

4) страхування кредитів, виданих під заставу;

5) страхування кредитів довіри.

Страхування товарних кредитів є операцією делькредерного типу, що передбачає відшкодування втрат, які настали внаслі­док невиконання короткотермінових кредитних вимог з товарно­го постачання та надання послуг. Сфера застосування товарних кредитів у високорозвинених ринкових системах є майже необ­меженою. Понад 80 % світової торгівлі здійснюється наданням кредитів. Воно охоплює всі галузі господарства. Поряд із класи­чними сферами виробництва й торгівлі останніми роками таке страхування дедалі більше проникає у сферу послуг. Проте роз­виток кредитних відносин є лише передумовою виникнення страхування кредитів. Головна його причина — масові випадки неплатоспроможності покупців-позичальників, зумовлені різни­ми чинниками: невигідною кон'юнктурною ситуацією як в окре­мих галузях, так і в усьому економічному секторі, брак власних обігових коштів; спадаюча відсоткова ставка; помилки в управ­лінні через складність сучасного менеджменту; зростаюча внут­рішньогалузева та міжгалузева конкуренція, стагнація потреб і споживання.

При страхуванні товарних кредитів об'єктом страхування стає, як правило, весь товарний обіг протягом року.

Продаж товарів може здійснюватися не лише безпосередньо — продавцем покупцеві, а й посередньо — на умовах факторингу, тобто з участю посередника — фактора чи факторного банку. Гос­подарська практика знає багато видів факторингу. З огляду на по­рядок врахування ризику неплатоспроможності боржника найісто­тнішого значення набуває факторинг повний і неповний. Голов­ною ознакою повного факторингу є те, що ризик неплатоспромож­ності боржника тяжіє на факторі. У разі застосування неповного факторингу ризик неплатоспроможності лягає на продавця. З по­гляду продавця-кредитора найбажанішим видом факторингу є по­вний факторинг з переданням ризику торговельної операції на фа­ктора. Цей ризик може бути охоплений страхуванням.

Відповідальність страхового закладу при страхуванні в умовах факторингу дорівнює повній вартості контракту, тобто сумі за­боргованості, яка має бути сплачена боржником факторові. Дого­вори страхування можуть укладатися на кожну окрему операцію або (як у разі регулярних торговельних відносин) на підставі ге­неральної угоди.

Рис. 12.4. Механізм функціонування страхової угоди в умовах факторингу

Страхування кредитів під інвестиції здійснюється на базі опе­рації з придбання інвестиційних засобів за рахунок наданих поста­чальниками кредитів. Кредити під інвестиції можуть надаватися не лише в товарній, а й у грошовій (готівковій чи безготівковій) формі. У першому випадку кредиторами є виробники і продавці Інвести­ційних засобів, а в другому — кредитні установи, однаково зацікав­лені у своєчасному і повному поверненні заборгованості. З метою забезпечення її повернення застосовується відповідна форма страхо­вого захисту. Більш популярним є страхування матеріальних креди­тів, виданих для інвестиційної діяльності. Цільовий характер вико­ристання таких кредитів є очевидним. На відміну від них фінансові (банківські) кредити оцінюються як нестрахувальні (через меншу певність щодо їх цільового використання).

Важливим методом кредитування інвестиційної діяльності є надання лізингового кредиту. Таке кредитування може здійс­нюватися як безпосередньою переданням виробникам і власни­кам основних засобів у довгострокову оренду, так і за посеред­ництвом спеціальних лізингових закладів. У вітчизняній господарській практиці роль лізингодавців-посередників мо­жуть виконувати комерційні банки. Вони, застосовуючи фінан­совий лізинг, мають змогу купувати основні засоби і передавати їх в оренду за відповідну плату. Як важливий елемент цієї плати передбачається ризикова надбавка, призначена на покриття збитків, які можуть виникнути в лізингодавця в разі несвоєчасного внесення орендної плати або ж неповернення об'єктів лізингу. Проте більшу ефективність у справі захисту інтересів лізинго­давця може мати застосування страхування умов виконання лі­зингових операцій. Типова схема взаємовідносин між сторона­ми, які беруть участь у лізинговій операції та її страхуванні, набирає такого вигляду (рис. 1):

Рис. 1. Взаємовідносини сторін при страхуванні лізингових операцій

Обсяг страхової премії, як і ризикова надбавка, обчислюється з урахуванням платоспроможності орендаря. З огляду на труд­ність довготермінового прогнозування фінансового стану орен­дарів страхові заклади виявляють помірну стриманість при укла­данні договорів страхування лізингових операцій.

Страхування споживчих кредитів здійснюється на випадок настання неплатоспроможності тих позичальників, які отримали банківські чи товарні кредити на споживчі потреби, тобто для невиробничого споживання. Оскільки користувачами споживчих кредитів є фізичні особи, то основні причини виникнення їхньої неплатоспроможності або неплатоспроможності їхніх сімей мо­жуть бути такі: випадки смерті позичальників чи позбавлення їх можливостей отримувати повноцінний, регулярний дохід через повну або часткову втрату ними працездатності чи джерела постійного заробітку.

При страхуванні споживчих кредитів страхувальником є, як правило, позичальник — фізична особа. Він же безпосередньо вступає у відносини зі страховиком. Наявність страхового забез­печення є необхідною умовою здійснення кредитної угоди. Оскільки основними ризиками неплатоспроможності є ризики фізичного, біологічного та соціального функціонування особи, то технічно страхування споживчих кредитів будується на тих са­мих засадах, що й особисте страхування. У разі настання страхо­вого випадку обов'язок повернення кредиту лягає на страховика.

В умовах продажу товарів «у розстрочку» споживчі кредити мо­жуть мати «амортизаційний» характер, який передбачає почастинну сплату отриманого кредиту. Страхування такого кредиту (його залишкової частини) набуває вигляду «термінового» стра­хування зі змінною (спадною) страховою сумою. Умови надання та повернення такого кредиту є однаково вигідними як для кре­дитора, так і для позичальника, а тому цей кредит стає вельми популярним на кредитному ринку.

У сучасній практиці кредитно-страхових відносин ініціатора­ми та безпосередніми учасниками договорів страхування можуть бути банки у випадку надання ними банківських кредитів (на умовах почастинного їх погашення) для придбання споживчих товарів. Схему взаємозв'язків між учасниками таких кредитно-страхових відносин унаочнює рис. 2.

Рис. 2. Схема відносин у разі страхування споживчих кредитів

Страхові тарифи формуються із врахуванням величини першої виплати покупцем, кількості визначених періодичних, почастинних погашень кредиту (термін його надання) і, безперечно, на­дійності позичальника, яка може бути досить мінливою. Це спону­кає страхові заклади до страхування, а банки — до надання кредитів лише на якомога коротший термін і в невеликих сумах. Бажаної надійності такі кредитні відносини між кредитором і по­зичальником можуть досягти за умови застосування спеціального способу забезпечення зобов'язань — застави.

Страхування кредитів, виданих під заставу, може здійсню­ватися тоді, коли позичальник забезпечує повернення кредиту переданим у заставу належним йому нерухомим чи рухомим майном. Очевидно, Ідо майно, передане у заставу, піддається не­безпеці знищення або пошкодження, що загрожує платоспромо­жності позичальника і може призвести до втрати ним можливості повернення боргу. Отже, предмети застави потребують страхового захисту. Закон України «Про заставу» визначає механізм стра­хування заставлених предметів. Він, зокрема, покладає на заста­водавця обов'язок страхування нерухомих об'єктів та предметів іпотеки, переданих ним у заставу. Таке страхування має здійсню­ватися за рахунок коштів заставодавця (страхувальника) у повній вартості заставленого майна, але на користь заставодержателя.

У разі порушення заставодавцем обов'язків щодо страхування предмета іпотеки заставодержатель має право вимагати достро­кового повернення основного боргу або застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок, але в інтересах заставодавця із наступ­ним стягненням з нього витрат зі страхування.

У разі застави (закладу) рухомого майна заставодержатель, якщо інше не передбачено договором застави, зобов'язаний страхувати предмет закладу в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах заставодавця. Отже, в таких ситуаціях ідеться про без­посереднє страхування предметів застави майна, вартість якого становить гарантію платоспроможності позичальника і виконан­ня ним зобов'язань перед своїм кредитором від усіх ризиків. Та­ким чином, при страхуванні заставленого майна (іпотеки) страху­вальником і застрахованим є заставодавець, а заставодержатель є суб'єктом, на користь якого укладено страхову угоду, тобто бе­нефіціантом.

Згідно з характером взаємовідносин між сторонами страхово­го процесу в разі настання страхового випадку (втрати предме­том іпотеки своєї вартості через пошкодження або знищення) першочергове право на отримання суми належного страхового відшкодування має заставодержатель — кредитор. Виплата стра­хового відшкодування кредиторові є забезпеченням його лише перед удаваною явною (хоча й потенційно можливою) неплато­спроможністю позичальника. Водночас виплата страхового від­шкодування безпосередньо страхувальникові створює небезпеку його нецільового використання заставодавцем.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат