На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Матеріальна відповідальність власника за шкоду, заподіяну працівникові

Реферати > Трудове право України > Матеріальна відповідальність власника за шкоду, заподіяну працівникові

Власник зобов'язаний відшкодувати майнову шкоду, за­подіяну працівникові при виконанні ним трудових обов'язків. Така відповідальність наступає:

— при порушенні права працівника на працю (у випад­ках порушення правил прийому на роботу, законодавства про переведення на іншу роботу, незаконного відсторонення від роботи, при порушенні законодавства про підстави і поря­док звільнення працівника);

— за незабезпечення власником здорових і безпечних умов праці (у випадку ушкодження здоров'я працівника при вико­нанні трудових обов'язків, каліцтва, у разі смерті працівника);

— при порушенні обов'язків власника або уповноваже­ного ним органу щодо видачі документів про його працю і заробітну плату (у разі неправильного заповнення, оформ­лення і затримки видачі трудової книжки, документів про працю і заробітну плату);

— при незабезпеченні збереження особистих речей пра­цівника під час роботи (у випадках їх зіпсуття, знищення, крадіжки).

Трудове законодавство закріплює ряд юридичних гарантій, які забезпечують здійснення громадянами свого права на працю. Серед них — передбачений ст. 5-1 КЗпП правовий захист від необгрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи. У літературі було висловлену думку, що в законодавстві повинна бути передбачена матеріальна відповідальність влас­ника в зв'язку з незаконною відмовою в прийомі на роботу в тих випадках, коли прийом на роботу є обов'язковим для підприємства внаслідок вказівки закону, відповідного акта або угоди сторін (наприклад, при прийомі на роботу вагіт­ної жінки, жінки, що має дитину у віці до 3 років, при при­бутті молодого фахівця за направленням, при переведенні тощо). У цих випадках відмова в прийомі на роботу є пору­шенням суб'єктивного права громадянина, яке він може оскар­жити до суду. Ненадання у таких випадках роботи поро­джує вимушений прогул і втрату заробітку. Ця обставина створює в свою чергу підставу при незаконності дій власни­ка або уповноваженого ним органу для стягнення на користь працівника заробітку за час вимушеного прогулу, тобто для залучення підприємства до матеріальної відповідальності. Враховуючи ту обставину, що визначити середній заробіток працівника на даному підприємстві за час вимушеного про­гулу неможливо, на користь працівника, на думку П.Р. Стави-ського, доцільно стягнути тарифну ставку або оклад за тією роботою (посадою), на яку він направлений або повинен був бути прийнятий (див. Стависский П.Р. Материальная ответ­ственность предприятия в трудовых отношениях. — Киев-Одесса: Вища школа, 1987. — С. 26).

Слід враховувати, що в сучасних умовах підходи, вислов­лені професором П.Р. Ставиським, можуть бути суттєво роз­ширені. Створено цілу низку правових гарантій щодо забез­печення права людини на працю в Україні, зокрема, ст. 43 Конституції України встановлено, що держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також можливість звернутися до суду за захистом прав і свобод громадян, ст. 22 КЗпП передбачено заборону необ­грунтованої відмови в прийнятті на роботу, а ст. 5-1 КЗпП правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Таким чином, необгрунтована відмова роботодавця у прийнятті на роботу не тільки осіб, зазначених у ст. 232 КЗпП, а будь-якої особи, яка має трудову праводієздатність, і якщо така відмова спричинила майнову шкоду особі, є підста­ви порушувати питання про притягнення винного в цьому роботодавця до матеріальної відповідальності перед такою особою. Щоправда, залишається дискусійним питання, про який саме вид майнової відповідальності у такому випадку може йти мова: про матеріальну за трудовим правом чи майнову за цивільним правом, адже трудові відносини ще не виникли? В усякому випадку це питання заслуговує на при­скіпливе наукове обговорення.

Матеріальна відповідальність власника або уповнова­женого ним органу за незабезпечення здорових і безпечних умов праці

Значна кількість трудових спорів виникає з приводу відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва на підприємстві. Матеріальна відповідальність власника у цьо­му випадку регулюється Законом України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р., ст. 173 КЗпП, а також Правила­ми відшкодування власником підприємства, установи, органі­зації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної пра­цівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 p. №472 (із змін. і доп.).

Власник зобов'язаний відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, а також моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного або психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його провини, а умови праці не були причи­ною матеріальної шкоди.

Доказом вини власника можуть бути: акт про нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання; ви­сновок посадової особи (органу), яка здійснює контроль і нагляд за охороною праці, відносно причин пошкодження здоро­в'я; медичний висновок про професійне захворювання; вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів попереднього слідства; рішення про залучення винних до адмі­ністративної або дисциплінарної відповідальності, рішення органів соціального захисту про відшкодування власником витрат на допомогу працівнику в разі тимчасової непрацездат­ності в зв'язку з ушкодженням здоров'я; свідчення свідків та інші докази.

Відшкодування шкоди потерпілому складається з ви­плати втраченого заробітку (або його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; ви­плати в установлених випадках одноразової допомоги по­терпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшко­довується також і моральна шкода.

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соці-альною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професій­ної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здо­ров'я. МСЕК встановлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, причину, час настання та групу інвалідності в зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди (отримання частини втраченого заробітку) мають особи, які знаходилися на утриманні потерпілого або мали до дня його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до чинного законодавства утриманцями є: діти, котрі не досяглії 18 років, і діти-вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти — до закінчення навчання, але не більш ніж до досягнення ними 23 років; дружина — старша за 55 років, чоловік — старший за 60 років; члени сім'ї — інваліди на час інвалідності; один з батьків або дружина (чоловік) померлого або інший член сім'ї, якщо він не пра­цює і доглядає за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого, які не досягли віку 18 років.

Розмір відшкодування втраченого заробітку встанов­люється у відповідності до ступеня втрати професійної пра­цездатності й середньомісячного заробітку, який працівник мав до ушкодження здоров'я. Розмір середнього заробітку визначається за 12 місяців, що передували ушкодженню здо­ров'я. До заробітку для обчислення розміру відшкодування включаються всі види заробітної плати, на яку нарахову­ються внески на соціальне страхування.

Утрачений заробіток (або відповідна його частина) від­шкодовується працівникові власником у повному розмірі незалежно від одержуваної потерпілим пенсії та інших дохо­дів, якщо відшкодування провадиться за період після введення в дію Закону України "Про охорону праці" (з 24 листопада 1992 p.), а за попередній період — відповідно до чинного на той час законодавства — з урахуванням розміру пенсії та інших доходів (її. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (із змінами і доповненнями, внесеними постанова­ми від 8 липня 1994 p. №7; від ЗО вересня 1994 p. №11; від 25 травня 1998 p. №15 (Відшкодування матеріальної і мо­ральної шкоди та компенсаційні виплати; нормативні акти, роз'яснення, коментарі. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 317— 334; Вісник Верховного Суду України. — 1998. — №3). Об­числений розмір .втраченого заробітку або відповідна його частина залежно від ступеня втрати потерпілим професій­ної працездатності корегуванню в бік зменшення не підлягає.

Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюєть­ся колективним договором (угодою, трудовим договором). При стійкій втраті працездатності, яка визначається МСЕК, розмір допомоги повинен бути не меншим суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим 5-річного заробітку і, крім того, не меншим 1-річного заробітку на кожного утри­манця, померлого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.

Якщо комісією з розслідування нещасного випадку вста­новлений факт невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшений у порядку, який визначається трудовим ко­лективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на 50%. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією з розслідування.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат