На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Міжгалузеві та галузеві принципи трудового права

Реферати > Трудове право України > Міжгалузеві та галузеві принципи трудового права

Правові принципи поділяються між собою не тільки за змістом, але й за глибиною, ступенем охоплення правової матерії.

Залежно від того, що в одній, декількох чи у всіх галузях права діють відповідні принципи, їх можна поділити на основні (загальні), міжгалузеві і галузеві.

До основних (загальних) принципів належать ті, що діють у рамках всієї системи права, наприклад, принцип законності.

Міжгалузеві принципи - це ті, що розповсюджуються на декілька галузей права. До міжгалузевих принципів відносяться, наприклад, принцип свободи праці, що втілюється в тих галузях права, які певним чином пов’язані за працею (цивільне, адміністративне).

Трудове право регулює відносини, що виникають не з примусової праці, а характеризуються свободою праці.[1] За кого нормами працівник може вільно укладати і в будь-який час розривати трудовий договір; він не обмежений у виборі підприємства, під час дій даного договору працедавець не може вимагати виконання роботи не передбаченої останнім.

Першим серед радянських вчених вийти за рамки свободи праці проявляється не тільки у свободі трудового договору, а й охоплює важливі трудові права робітників та службовців, які закріплено законом. Сьогодні переважна більшість вчених в галузі трудового права відносять свободу праці до принципу всього трудового права.

Принцип свободи праці знаходить свій прояв в таких положеннях:

- людина володіє невід’ємним та виключним правом вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, яка забезпечується державою;

- людина не може залучатися до примусової або обов’язкової праці за винятком підстав, передбачених з законами України, що відповідають міжнародним положенням з цього питання;

- людина може вільно обрати види та форму діяльності (робота за трудовим договором, підприємницька діяльність, робота у власному господарстві);

- законодавством забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу;

- у період виконання роботи за трудовим договором власник не має права вимагати роботи, не передбаченої трудовим договором.

- розірвання трудового договору як з боку працівника, так за згодою сторін не може обмежуватись;

- для захисту порушеного права на свободу праці чи свободу трудового договору і працівник і власник підприємства наділяється правом звертатися до компетентних органів влади (судової та адміністративної).

Міжгалузеві принципи пов'язані з працею називаються принципами правового регулювання праці.

Галузеві принципи трудового права являють собою конкретизацію цих міжгалузевих принципів трудових відносин і норм, що їх регулюють.

Варто звернути увагу й на те, що в Конституції України можуть закріплюватись тільки міжгалузеві принципи, а можуть і міжгалузеві, і галузеві одночасно.

Конституція України закріплює наступні принципи правового регулювання праці:

1. Свобода праці і можливість вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці і заборона примусової праці.

2. Право на охорону здоров'я.

3. Право на освіту.

4. Право на об'єднання.

5. Право на захист прав і свобод всіма способами не забороненими законом.

6. Право на винагороду за працю без будь-якої дискримінації.

7. Право на відпочинок.

Усі вказані принципи об'єднує те, що вони розповсюджуються на всіх громадян і проявляються у всіх галузях права, які певною мірою регулюють відносини, пов'язані з працею.

Згідно з Конституцією 1978 року всі громадяни були зобов’язані дотримуватись дисципліни праці. Конституція 1996 року такого принципу не містить. Однак спільна праця з необхідністю передбачає узгодженість, вимагає і дисципліни[2] у діючій Конституції України перелік обов'язків сформульований крізь призму можливості реалізації наданих громадянам прав та свобод. При цьому зазначається, що здійснення прав і свобод інших осіб.

Аналіз правових положень КЗпП та інших законодавчих актів України дозволяє визначити такі принципи трудового права: принцип свободи праці, принцип рівноправності в галузі праці; принцип договірного характеру праці; принцип визначеності трудових функцій; принцип стабільності трудових відносин; принцип матеріальної зацікавленості в результатах праці; принцип безпеки праці; принцип участі трудових колективів і профспілок у вирішенні питань встановлення умов праці і здійснення контролю за додержанням законодавства про працю; принцип свободи об'єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод: принцип матеріального забезпечення у разі непрацездатності, настання старості, при хворобі і у зв'язку з материнством.

Названі принципи лежать в основі правового регулювання усіх видів трудових відносин. Вони пронизують усе трудове право, є керівними положеннями чинного трудового законодавства.

Висновок: Єдність принципів трудового права не виключає диференціацію у правовому регулюванні як окремих видів трудових відносин. Така диференціація обумовлюється особливостями застосування праці в різних галузях народного господарства в організації праці або в характері виробництва. Саме диференціація при єдності принципів є однією з істотних рис правового регулювання праці в Україні.


Зміст і конкретизація галузевих принципів трудового права.

Принцип свободи праці. Свобода завжди полягає у можливості вибору поведінки. Свобода праці проявляється в добровільному свідомому обранні конкретних форм застосування праці. При цьому повинні враховуватися особисті якості людини: покликання, здатність, професійна підготовленість, освіта, а також суспільна потреба.

Право на працю реалізується шляхом укладення трудового договору. Сутність цього договору полягає в тому, що це угода, яка укладається працівником про трудову діяльність, виконання ним роботи за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою.[3]

Для працівника свобода укладення трудового договору означає повну можливість обирати собі місце і вид роботи з урахуванням власних інтересів, знань і намірів.

Принцип рівноправності в галузі праці. В системі принципів, закріплених Конституцією України, важливе місце належить рівності громадян. Рівноправність, що грунтується на суспільній рівності всіх людей означає, що кожному члену суспільства надаються рівні з іншими його членами юридичні можливості.

Важливим чинником рівності є надання жінкам однакової з чоловіками можливості брати участь в економічному і соціальному житті, усунення дискримінації в усіх аспектах трудової діяльності.

Принцип договірного характеру праці. Законодавство про працю визначає, що трудові відносини виникають за взаємною згодою сторін. Трудовий договір, за допомогою якого оформлюються трудові відносини, одночасно є і регулятором цих відносин, оскільки договором визначаються умови застосовування праці, взаємні права і обов'язки.

Відповідно до ст. 21 КЗпП трудовим договором визнається угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, а друга сторона - виплачувати йому заробітну плату і забезпечувати необхідні умови праці.

Абсолютної свободи при виборі конкретного робочого місця немає. Лише в окремих випадках, визначених законом, власники підприємств зобов'язані укласти трудовий договір з працівником, а відмова в цьому може бути оскаржена в суді.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурентній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою, чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах, або через національні культурні товариства.

Відповідно до статті 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права Конституція визнає право на освіту за кожною людиною, незалежно від її статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, стану здоров'я та інших обставин.

Згідно з ст.44 Конституції України, ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Закріплення Конституцією України права працівників на страйк є відтворенням в ній положень статті 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Право на страйк належить лише тим, хто працює, і може бути використане ними для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, що порушуються роботодавцем, у тому числі і державою. Страйк є кращим засобом вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк не допускається, якщо він створює загрозу життю і здоров'ю людей, а також на підприємствах і в організаціях залізничного і міського громадського транспорту (включаючи метро).

Конституція не передбачає можливості страйку працюючих з політичними вимогами. Тому такий страйк буде незаконним і не може бути допущений. Конституція встановлює основи порядку здійснення права на законний страйк, вимагаючи урахування страйкуючим необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод громадян.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат