На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поняття працевлаштування. Правові питання організації працевлаштування

Реферати > Трудове право України > Поняття працевлаштування. Правові питання організації працевлаштування

На другій стадії працевлаштування укладається трудо­вий чи учнівський договір згідно з направленням служби зайнятості.

Отже, діяльність державної служби зайнятості є посе­редницькою між громадянами, які звернулись до неї за допо­могою, та підприємствами, установами, організаціями. Її на­правлення є обов'язковими для підприємств лише щодо осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Ці категорії громадян зазна­чені у ст. 5 Закону України "Про зайнятість населення", а також інваліди. Щодо інших громадян, які мають направлен­ня служби зайнятості, то підприємства, установи, організації вправі відмовити їм у прийнятті на роботу. Але така відмова має бути обгрунтованою, оскільки ст. 22 КЗпП містить одну з найважливіших гарантій трудових прав працівників — за­борону необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу.

Законом України "Про зайнятість населення" передба­чено й можливість відмови підприємства, установи і органі­зації у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені. Закон не містить причин такої відмови. На практиці це можуть бути різні обставини: зміни в органі­зації виробництва і праці (реорганізація, перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників тощо), про­стої, скорочення обсягів виробництва та ін. Згідно із ч. З ст. 20 Закону підприємства, установи й організації в разі відмови у прийнятті на роботу спеціалістів, які були раніше ними заявлені, відшкодовують державній службі зайнятості всі витрати, пов'язані з працевлаштуванням, професійною підго­товкою, перепідготовкою, виплатою допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини Державного фонду спри­яння зайнятості населення.

Крім державної служби зайнятості посередницьку діяль­ність у працевлаштуванні здійснюють суб'єкти підприєм­ницької діяльності. Ст. 18 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що суб'єкти підприємницької діяль­ності можуть надавати платні послуги, пов'язані з профорієн­тацією населення, посередництвом у працевлаштуванні гро­мадян в Україні та за кордоном, лише на підставі дозволу (ліцензії), який видається Державним центром зайнятості. При наданні зазначених послуг без такого дозволу держав­на служба зайнятості стягує із суб'єктів підприємницької діяльності штраф у 50-кратному розмірі неоподатковувано­го мінімуму доходів громадян за кожну особу, якій надава­лися такі послуги, та припиняє цей вид їх діяльності. Одер­жані кошти спрямовуються до Державного фонду сприян­ня зайнятості населення.

Наказом Ліцензійної палати України, Державного цент­ру зайнятості від 22 лютого 1999 p. №19/15 затверджено Інструкцію про умови і правила провадження підприємниць­кої діяльності (ліцензійні умови) з посередництва у праце­влаштуванні на роботу за кордоном та контроль за їх дотри­манням (Праця і зарплата. - 1999. — №10. — Травень. — С. 8— 10). Інструкцією встановлено поняття посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном, під яким розумі­ється діяльність посередників, яка включає збір достовірної інформації про наявність вакансій у роботодавців, ведення обліку осіб, які бажають працювати за кордоном, з метою подальшого їх працевлаштування, надання інформаційно-кон­сультаційних послуг про наявність вакансій, умов та розміру оплати праці, найменування та місцезнаходження робото­давців. Посередник повинен пройти реєстрацію у місцевому центрі зайнятості за місцезнаходженням як платник зборів до Державного фонду сприяння зайнятості населення; уклас­ти зовнішньоекономічний договір (контракт) з іноземними суб'єктами господарської діяльності про працевлаштування громадян України; мати дозвіл компетентних органів іно­земної влади іноземним суб'єктам господарської діяльності на працевлаштування громадян України (крім випадків по­середництва у працевлаштуванні моряків на судна інозем­них власників), оформленого згідно із законодавством краї­ни, де офіційно зареєстровано головний орган управління (контора) іноземного суб'єкта господарської діяльності. До­говір про посередництво у працевлаштуванні укладається у письмовій формі, у якому зазначаються інформація про по­слуги, порядок оплати, строк дії договору, а також обов'язки і відповідальність сторін. Забороняється стягувати будь-які види попередніх оплат за посередництво до остаточного укла­дення громадянином трудового договору з роботодавцем;

продавати адреси іноземних роботодавців, посередницьких фірм, державних органів зайнятості інших країн, оприлюднен­ня у засобах масової інформації (зокрема, у мережі Internet) без їхньої на те згоди та якщо надані оголошення не спрямо­вані на використання праці громадян України; здійснювати посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном з роботодавцями за тими трудовими договорами, які не містять умов соціального захисту (зокрема, страхування) працівни­ка, передбачених законодавством країни перебування; про­понувати посередництво у працевлаштуванні громадян на роботу за видами діяльності, які заборонені або зайняття якими тягне за собою відповідальність згідно з чинним зако­нодавством України чи міжнародними нормами.

Підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, а також їх посадові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості. У число таких обов'язків входить організація професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, а також професійного перенавчання тих, хто підлягає вивільненню з виробництва; працевлаштування осіб, направлених службою зайнятості, на робочі місця в рахунок визначеної квоти (бро­ні); інформація працівників про наявність вакантних місць (посад), в тому числі з неповним робочим часом; створення додаткових робочих місць.

Усі підприємства зобов'язані зареєструватися в місцевих центрах зайнятості як платники зборів до Державного фон­ду сприяння зайнятості населення; щомісяця надавати інфор­мацію про наявність вільних робочих місць (вакантних по­сад), використання працівників з режимом неповного робо­чого часу, про простій підприємства, про всіх прийнятих пра­цівників відповідно до форм державної статистики (див. Інструкцію зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затверджену наказом Мін­стату України від 7 липня 1995 p. №171 // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюле­тень законодавства і юридичної практики України. — 1997. — №11-12. - С. 200-219).

Повинні подаватися дані про наступне вивільнення пра­цівників (за два місяці до вивільнення); про проведене ви­вільнення (в 10-денний строк після вивільнення). За непо­дання таких відомостей або порушення термінів стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивіль­неного працівника (ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення").

До державної служби зайнятості за сприянням у пра­цевлаштуванні мають право звертатися всі незайняті грома­дяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, працевлаштуватися за суміс­ництвом або у вільний від навчання час. Послуги служби зайнятості для громадян безкоштовні.

Незайняті громадяни (в тому числі особи, які здійсню­ють догляд за інвалідом І групи або дитиною — інвалідом у віці до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичної установи потребує стороннього догляду), інваліди і пенсіонери, які звертаються до державної служби зайня­тості за сприянням у працевлаштуванні, підлягають реєст­рації у цій службі.

Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підлягають обліку.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприян­ням у працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання (постійної або тимчасової прописки) за умови пред'явлення паспорта і тру­дової книжки, а у разі потреби — військового квитка, доку­мента про освіту або документів, які їх замінюють, а інозем­них громадян і осіб без громадянства, які постійно прожива­ють в Україні, — тільки за наявності постійної прописки. Окремі категорії громадян, вказані в п. 4 Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку грома­дян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги з безробіття, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, затвер­дженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 p. №578 (Праця і зарплата. - 1998. - №10. - Травень), зобов'язані пред'явити й інші документи. Наприклад, випуск­ники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійсню­валася за державним замовленням, яким відмовлено у прий­нятті на роботу за місцем призначення, подають направлен­ня на роботу і скріплену печаткою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне пра­цевлаштування; особи, які отримують пенсію відповідно до законодавства України, — пенсійне посвідчення або посвідчен­ня інваліда і т. ін.

Законодавством передбачений загальний і спеціальний порядок реєстрації осіб, які шукають роботу.

Загальний порядок передбачає реєстрацію громадян не­залежно від часу втрати роботи. Однак є категорії громадян, які втратили роботу вимушено, поза своїм бажанням. Для таких осіб передбачені особливі гарантії (п. 1 ст. 26 Закону України "Про зайнятість населення"), які надаються за умови своєчасної реєстрації в службі зайнятості (спеціальний по­рядок).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат