На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Правовий статус профспілок у сфері трудових відносин

Реферати > Трудове право України > Правовий статус профспілок у сфері трудових відносин

Згідно з Конституцією України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх тру­дових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, які об'єднують гро­мадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх про­фесійної діяльності. Профспілки створюються без поперед­нього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі профе­сійні спілки мають рівні права (ст. 36 Конституції України).

Повноваження профспілок регламентуються Законом Украї­ни "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності", прий­нятим Верховною Радою України 15 вересня 1999 p. Усі інші законодавчі акти у цій сфері застосовуються у частині, що не суперечить цьому Законові. Це — КЗпП (статті 43, 45, 52, 61, 64, 66, 67, 69, 71, 79,80,86,96,97,160, 161,193,226;глава II"Колек­тивний договір"), Закони України "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", "Про оплату праці".

Згідно із Законом "Про професійні спілки, їх права і гаран­тії діяльності" професійна спілка визначається як добровільна, неприбуткова громадська організація, яка об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) (ст. 1).

Метою діяльності профспілок є представництво, здійснення та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (ст. 2). Забороняється будь-яке обмежен­ня прав чи встановлення переваг при укладанні, зміні або припиненні трудового договору в зв'язку з належністю або неналежністю до профспілок чи певної профспілки, вступом до неї або виходом із неї.

Профспілки у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, ро­ботодавців, інших громадянських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Приналежність або неприналежність до профспілок не спричиняє яких-небудь обмежень трудових, соціально-еконо­мічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гаран­тованих Конституцією України й іншими нормативно-пра­вовими актами України.

Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів, які приймаються з'їздами, конференціями, установ­чими або загальними зборами членів профспілки відповід­ного рівня і не повинні суперечити законодавству України.

Легалізація (офіційне визнання) профспілок, їх об'єднань є обов'язковою та здійснюється шляхом їх реєстрації.

Заслуговує бути виділеним принципове положення про те, що у питаннях колективних інтересів працівників проф­спілки здійснюють представництво та захист інтересів праців­ників незалежно від їх членства у профспілках.

Забороняється обумовлювати прийняття громадян на роботу або службу, просування по роботі, оплату праці, а також звільнення з роботи або служби залежністю від член­ства в профспілках.

Це положення виявляється, зокрема, в тому, що умови колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами проф­спілки, і є обов'язковими як для власника, так і для праців­ників підприємства (ст. 9 Закону України "Про колективні договори і угоди").

У питаннях індивідуальних прав й інтересів профспілки здійснюють представництво і захист своїх членів у порядку, передбаченому законодавством. Наприклад, ст. 43-1 КЗпП дозволяє здійснити звільнення з ініціативи власника без попередньої згоди профспілкового органу працівника, який не є членом профспілки, діючої на підприємстві.

Основним завданням профспілок є представництво і за­хист інтересів працівників перед власником. Виходячи з цих задач, основними функціями діяльності профспілок висту­пають захисна і представницька, які доповнюються кон­трольними повноваженнями за додержанням законодавства про працю, які було збережено у новому законі.

Права профспілок класифікуються за наступними гру­пами: права щодо встановлення на виробничому, регіональ­ному, галузевому, державному рівнях колективних умов праці;

права в галузі застосування чинного законодавства про пра­цю; права щодо контролю за додержанням трудового законо­давства. Так, профспілкові органи виступають від імені тру­дового колективу при укладенні колективного договору на підприємстві; об'єднання профспілок є стороною Генераль­ної, регіональної, галузевої угоди, має право на ведення колек­тивних переговорів з роботодавцями та їхніми об'єднаннями;

здійснюють контроль за дотриманням колективного догово­ру; дають згоду на звільнення працівників з ініціативи влас­ника. Роботодавець зобов'язаний узгодити з профкомом пра­вила внутрішнього трудового розпорядку, який у подальшо­му підлягає затвердженню трудовим колективом. З профко­мом підприємства мають бути також узгоджені графіки змінності, відпусток, введення підсумованого обліку робочо­го часу. Для залучення працівників до надурочної роботи, роботи у вихідні дні власник зобов'язаний отримати згоду профкому; умови оплати праці на підприємствах, де не укла­дається колективний договір, власник зобов'язаний погоди­ти з профспілковим органом; заходи заохочення застосову­ються власником спільно або за погодженням з профкомом. Законодавство містить й інші права профспілок у сфері тру­дових відносин, а також додаткові гарантії для виборних профспілкових працівників (ст. 252 КЗпП). Ці гарантії мо­жуть бути конкретизовані й доповнені на рівні конкретного підприємства.

Заслуговує на увагу така проблема. Традиційно з радян­ських часів мова йшла лише про права профспілок. Це зро­зуміло, адже профспілки пройшли складний шлях від ство­рення перших організацій до визнання їх прав міжнародним співтовариством. Не все було гладко на цьому шляху. З ро­ками профспілки втратили свій авторитет, захисна функція багато в чому перетворилася на декларацію про наміри, проф­спілки не сміли суперечити партійним органам, закривали очі на порушення прав працівників, профспілкові функціо­нери зросталися з адміністрацією підприємств і по суті здійснювали вже іншу, не властиву профспілкам, функцію — виробничу. Недосконале трудове законодавство багато в чому створювало для цього правову основу. "Приручали" профспілкових лідерів, зокрема, преміюванням залежно від виконання виробничого плану тощо. Історію знецінення ра­дянських профспілок прослідкував один з корифеїв науки трудового права професор Р.З. Лівшиць (див. Лившиц Р.З. Трудовое законодательство: настоящее и будущее. — М.: Наука, 1989. - 192с.).

За роки незалежності в Україні та інших країнах СНД відбулося відродження профспілок. Сьогодні профспілкові лідери і вчені уважно вивчають світовий досвід профспілко­вого руху. Профспілки значно активізували свою захисну функцію і впливають дійовим чином на законотворчу діяль­ність щодо реалізації економічних реформ (див. Вплив проф­спілок на соціальну спрямованість економічних реформ в Україні // Україна: аспекти праці. — 1998. — №1. — С. 29-37).

У той же час залишається ряд питань, що вимагають ви­рішення у напрямі закріплення такого правового статусу профспілок, який відповідав би ринковим відносинам.

До таких належать закріплення на законодавчому рівні не тільки прав, а й обов'язків профспілкових органів; розв'я­зання питання про майнову відповідальність профспілок за невиконання своїх обов'язків, визначення фінансових дже­рел для такої відповідальності. У Законі України "Про ко­лективні договори і угоди" передбачається індивідуальна відповідальність осіб, котрі представляють трудовий колек­тив. Мабуть, цього недостатньо. Але і ця норма не застосо­вується. Цікаво дізнатися, що за кордоном, у законодавстві країн Європи, США, де профспілковий рух набув визнання, передбачаються обов'язки профспілок, а також майнова відповідальність за рахунок коштів профспілкових органів. Крім цього, передбачається також адміністративна і кримі­нальна відповідальність профспілкових функціонерів.

Необхідно передбачити правові засоби, які забезпечують незалежність профспілок від підприємців. Очевидно, корис­ним може виявитися досвід США, Данії, законодавством яких заборонено включати до складу профспілки, що складаєть­ся з найманих працівників, осіб, котрі належать до адміністрації, навіть найнижчої ланки (див. Киселев И.Я. Цит. раб. — С. 132). Іншими словами, повинна бути додержана чисто­та представництва сторін, в іншому випадку профспілкова діяльність втрачає свою сутнісну спрямованість і знову-таки перетворюється на декларацію.

В умовах демократії, плюралізму актуальним є питання недопущення монополізації профспілок, закріплення за ними права бути єдиними представниками інтересів працівників. Тут необхідно поставити крапки над "і", все ж потрібно визнати, що якими б важливими не були профспілки, вони лише — посередники. Головними фігурами в економіці, у виробничих відносинах залишаються власники (роботодавці, підприємці) і наймані працівники (трудовий колектив). Прагнення визнати профспілковий орган стороною колек­тивного договору не тільки неправильне по суті, але і, зреш­тою, суперечить правам профспілок. Адже укладення колек­тивних угод — це не просто кампанія з ознаками демократії, головною метою є їх реальне виконання і повна відпові­дальність сторін за таке виконання. Ясно, що саме трудовий колектив є головним виконавцем умов колективного договору і повинен нести повну відповідальність за таке виконання.

З викладеного випливає висновок про необхідність не­гайного прийняття Закону про трудові колективи і визна­чення правового статусу цього важливого колективного суб­'єкта соціально-трудових відносин.