На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Трудові спори


Інтереси роботодавця і найманого працівника не завж­ди збігаються, і, природно, можливе зіткнення цих інтересів на будь-якій стадії трудових правовідносин, що в свою чергу призводить до виникнення розбіжностей. За останні роки збільшилася кількість трудових спорів, в тому числі тих, що розглядаються судами. Так, тільки в 1997 p. кількість справ, що виникають з трудових правовідносин, збільшилась, по­рівняно з 1996 р., на 96%. Найчастіше працівники зверталися до суду з позовами про погашення заборгованості з випла­ти заробітної плати. У 1997 p. судами різних рівнів 84,3% таких позовів було задоволене; у 1998 p. із 247 519 позовів позитивно для найманих працівників було вирішено 89,2% позовів; така сама тенденція спостерігалася і в 1999 p. (Пра­ця і зарплата. — 2000. — №11. — Березень).

Як уже зазначалось, останнім часом зросла кількість по­рушень трудових прав громадян. Найбільш чисельними є порушення законодавства про оплату праці. На 10 січня 2000р. заборгованість із виплати заробітної плати станови­ла 6 395 млн грн. Лише третина (35,8%) загальної суми бор­гу припадає на підприємства, установи та організації дер­жавної форми власності. Решта боргу утворилася на недержавних підприємствах, зокрема 27,7% — в акціонерних то­вариствах та 29,8% — в колективних сільськогосподарських підприємствах (Соціально-економічне становище України за 1999 рік // Урядовий кур'єр. - 2000. - 29 березня). За останні два роки загальна сума заборгованості збільшилась удвоє. Заборгованість на одного працюючого становила май­же 700 грн. Своєчасно не одержують заробітну плату 2/ працюючих. Відсутність коштів на оплату праці призводить до виплати заробітної плати не у грошовій формі. Примусо­ве запровадження неповної зайнятості; надання відпусток без збереження заробітної плати або з частковим її збере­женням, невиплати допомоги в разі тимчасової непраце­здатності, порушення строків розрахунку в разі звільнення;

недотримання державного гарантування мінімального роз­міру заробітної плати; порушення порядку виплати, нараху­вання та перерахунку розмірів відшкодування втраченого заробітку, сум одноразової допомоги, компенсації витрат на медичну й соціально-побутову допомогу потерпілим на ви­робництві. Несвоєчасна виплата заробітної плати працівникам бюджетної сфери, а також вилучення з Державного фонду зайнятості населення коштів стали однією з причин колек­тивного трудового спору між Федерацією профспілок і Ка­бінетом Міністрів України у 1998 p.

Чимало спорів виникає у зв'язку з порушеннями веден­ня трудових книжок. Лише на кожному 5—6 із перевірених у 1998 p. Державною інспекцією праці підприємств у повно­му обсязі виконуються вимоги Інструкції про порядок ве­дення трудових книжок. Порушуються норми трудового за­конодавства щодо укладення, зміни та припинення трудово­го договору. Нерідко, особливо на підприємствах недержав­ної форми власності, застосовується контрактна форма тру­дового договору, укладаються строкові договори у випад­ках, не передбачених чинним законодавством.

Порушення мають місце при укладенні та виконанні ко­лективних договорів і угод. Так, нерідко в колективних дого­ворах не забезпечується державна гарантія мінімального розміру заробітної плати, не передбачається її виплата нату­рою, відсутні норми про порядок надання відпусток без збе­реження заробітної плати або з частковим її збереженням за згодою сторін з ініціативи власника.

Гострою залишається проблема порушення законодавства про працю неповнолітніх, а також молоді, інвалідів.

Ці та інші порушення законодавства про працю є сьогодні основною причиною виникнення як індивідуальних, так і колек­тивних трудових спорів. Слід розрізняти причини трудових спорів (конфліктів) та умови їх виникнення. Останні сприяють більшій кількості трудових спорів. Як вже зазначалося, при­чинами трудових спорів є численні порушення законодав­ства про працю, що мають місце на практиці, а також відсутність знань або низький рівень знань трудового законодавства.

Умови виникнення трудових спорів поділяються на два види: організаційно-виробничого характеру та правового. До першого виду належать: недоліки в організації виробництва і праці, зокрема, простої; залучення до надурочних робіт, ро­боти у вихідні дні тощо; недоліки в нормуванні праці, органі­зації оплати праці на підприємстві; погані умови праці;

недоліки в організації охорони праці та ін.

Серед умов правового характеру слід виділити недоско­налість чинного законодавства про працю (наявність прогалин у праві, нечітких формулювань, що дають підстави для різного їх тлумачення), а також невідповідність чинних норм трудово­го законодавства новим суспільним і економічним відносинам.

Трудові спори — це неврегульовані шляхом безпосередніх переговорів розбіжності між працівником (колективом пра­цівників) і власником підприємства (уповноваженим ним органом) з приводу застосування норм трудового законо­давства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці. Моментом виникнення індивідуального трудового спору є звернення із заявою до відповідного органу, що роз­глядає трудові спори. Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від власни­ка або уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову в задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника або упов­новаженого ним органу (представника), або коли строки розгляду вимог, передбачених Законом закінчилися, а відповіді від власника не надійшло (ст. 6 Закону України "Про вирі­шення колективних трудових спорів (конфліктів)").

Класифікувати трудові спори по видах можна за наступ­ними підставами: за суб'єктами; змістом; характером і поряд­ком розгляду (підвідомчості). За суб'єктами розрізняють індивідуальні та колективні трудові спори. Якщо суб'єктами індивідуальних трудових спорів є працівник і власник під­приємства (уповноважений ним орган), то суб'єктами колек­тивних трудових спорів є:

— на виробничому рівні — наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, орга­нізації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства або уповноважений ним орган чи пред­ставник;

— на галузевому, територіальних рівнях — наймані пра­цівники підприємств, установ, організацій однієї або декіль­кох галузей (професій), або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання або інші уповнова­жені цими найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники;

— на національному рівні — наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єд­нання чи інші уповноважені найманими працівниками орга­ни та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністра­тивно-територіальних одиниць України.

За характером індивідуальні трудові спори поділяються на спори про застосування норм трудового законодавства, а також спори про встановлення нових або зміну існуючих умов праці. Наприклад, спори про поновлення на роботі, про зняття накладеного дисциплінарного стягнення, про стягнен­ня заробітної плати належать до спорів про застосування чинного законодавства про працю. Спори про встановлення нових або про зміну існуючих умов праці, як правило, носять колективний характер і тому є колективними трудовими спорами. Разом з тим мають місце й індивідуальні спори про встановлення нових або зміну існуючих умов праці, наприклад про присвоєння кваліфікаційного розряду робітникові.

Залежно від виду трудового спору та його характеру визначається порядок його вирішення. Для індивідуальних трудових спорів про застосування законодавства про працю передбачено два способи вирішення: 1) загальний порядок, коли спір спочатку розглядається в комісії з трудових спорів, а у разі незгоди працівника або власника з рішенням КТС — у судовому порядку; 2) безпосередньо в районному (міському) суді. На Заході загальноприйнятим є розподіл трудових спорів за суб'єктним складом та предметом спору на чотири голов­них види: колективні та індивідуальні, конфлікти інтересів (економічні) та конфлікти права (юридичні). Конфлікти інтересів виникають у зв'язку з вимогами встановлення нових або зміни існуючих умов праці; конфлікти права сто­суються тлумачення чи застосування норм, що встановлені законами, колективними договорами або іншими правови­ми актами (Киселев И.Я. Цит. раб. — С. 165). Способів ви­рішення трудових конфліктів тільки два: розгляд спору в судових чи адміністративних органах та примирно-третей­ський розгляд. Причому в кожній країні є свої особливості. Разом з тим існує єдине загальне правило: колективні еко­номічні спори звичайно розглядаються в рамках примирно-третейської процедури, оскільки такі спори пов'язані, як правило, зі створенням нових правових норм. Наприклад, у США для вирішення колективних економічних конфліктів та індивідуально-юридичних конфліктів застосовується при­мирно-третейський метод, а для колективних юридичних конфліктів — судово-адміністративний розгляд; у Велико­британії примирно-третейський метод та судовий розгляд за­стосовується для всіх видів трудових конфліктів; у Франції колективні економічні та юридичні конфлікти вирішуються за допомогою примирно-третейського методу, а для вирішен­ня індивідуальних юридичних конфліктів передбачено су­дове розбирання.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат