На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Українські вчені у фізиці

Реферати > Фізика > Українські вчені у фізиці

Долі українських учених дуже подібні між собою: їхню творчість знають на чужині і мало або зовсім не знають на батьківщині. Українська зем­ля дуже багата на таланти. Цілу плеяду геніальних учених і винахідників, співаків і ком­позиторів, письменників і по­етів вона подарувала людству. Але через трагічну долю цієї багатостраждальної землі її синам і дочкам доводилося залишати свій рідний край, поневірятися на чужині і там збагачувати скарбницю знань нашої цивілізації, бо на отчій землі таланти їхні не завжди належно оцінювалися, а інко­ли привласнювалися іншими народами і видавалися за свої. Про це влучно сказав видатний російський учений князь М.С.Трубецькой: «...культура, яка з часів Пет­ра І живе і розвивається в Росії, являється органічним і безпосереднім продовжен­ням не московської, а київсь­кої української культури...». А відомий український критик І. Дзюба підкреслює, що «кон­че потрібно повернути Україні імена видатних діячів, митців та вчених, «привласнених» іншими культурами. Бо серед них є чимало таких, чиїми іменами пишається весь світ. Чого, наприклад, варті по­відомлення типу: «Володимир Коваленко — «Містер Лазер», або «Михайло Остроградський — батько російської ма­тематики», «Ігор Сікорський — американський учений— «Лю­дина-гелікоптер», «А. Йоффе — батько сучасної російської фізики». Вибачте, але всі ці «батьки» і «містери», ці гені­альні люди і сотні інших — сини України, нею народжені, виколисані і виховані.

Чомусь ніхто не називає Марію Склодовську-Кюрі французьким ученим, чи Енріко Фермі — американським ученим, хоча їхні наукові до­сягнення пов'язані з цими країнами.

Усім нам нарешті треба усвідомити, що культура і на­ука кожної нації належать людству. А наш святий обо­в'язок шанувати своїх світочів науки і культури, пишатися ними і популяризувати їх, інакше наше самоусвідом­лення як нації буде неможли­вим. Як свідчать енциклопе­дичні дані, в дорадянський період понад п'ятсот синів і дочок України здобули виз­нання за кордоном. Понад 70 учених-фізиків працюють на теренах західної науки, їм належить істотний доробок у науковому потенціалі. На жаль, мало хто з наших зем­ляків має можливість щось прочитати про них.

Однією з найяскравіших і найпопулярніших постатей і разом з тим найбільш замов­чуваним є наш геніальний учений-фізик, філософ і перекла­дач, громадський діяч і пуб­ліцист, великий патріот, про­фесор Іван Павлович Пулюй (1845—1919).

Одним із перших застосу­вав поняття квантової механі­ки для з'ясування механізмів взаємодії електромагнітного випромінювання з твердими тілами О. Смакула.

Людиною дивовижного обдарування, ученим з над­звичайним талантом новато­ра, в доробку якого десятки відкриттів і винаходів світово­го значення, був Микола Пильчиков (1857-1908). На­родився в М.Полтаві, в родині подвижника національного руху Дмитра Пильчикова. Його талант проявився дуже рано. Уже в гімназії він захоп­лено займався експеримен­тами в галузі фізики, хімії, техніки. Ще на II курсі фізико-хімічного відділення Хар­ківського університету винай­шов електричний фонограф, випередивши на кілька деся­тиріч зарубіжних учених. Зок­рема Т. Едісона, фонограф якого був механічним. За своє коротке життя він напи­сав 18 наукових праць, роз­робив 9 фізичних і фізико-хімічних приладів, з яких реф­лектометр для рідин був виз­наний у всьому світі, розро­бив ефективний оптично-гальванічний метод вивчення процесів електролізу. Буду­чи ординарним професором Харківського університету, Пильчиков створив метроло­гічну станцію, де проводив практичні заняття та власні дослідження. Там він започаткував ряд нових методів дослідження і створив ряд і цінних приладів світового значення (інклінатор, однонитковий сейсмограф та перший у світі викорис­тав Х-промені для просвічування й діагностики захворювань, відкрив явище фото-гальванографії винайшов спосіб керування різними механізмами і пристроями по радіо. У 1899 — 1900 рр. М.Пильчиков уперше здійс­нив експериментальні дослідження з радіоактивності, чим започаткував нову галузь науки — ядерну фізику. Пиль­чиков сконструював так зва­ний радіопротектор для захи­сту радіопередач від пере­хоплення. Під його керівництвом почалися дослідження в галузі радіофізики та кріоген­ної фізики.

М.Пильчиков завжди був непримиренним до націо­нального гніту, брав участь у визвольному русі в Полтаві, був членом таємного товари­ства «Унія». Все своє життя він боровся за піднесення рідної мови, рідної науки, за що заз­нав переслідувань і цькувань. Доведений до відчаю, 19.06.1908 р. пострілом у сер­це обірвав своє життя. Так видатний учений із світовим іменем виразив свій протест проти реакції, тьми, шибениць і сваволі московських шо­віністів.

Великий внесок у розвиток світової фізики зробив дирек­тор і засновник Інституту кри­сталофізики в Берліні, почес­ний член Наукового товари­ства імені Т.Шевченка, Україн­ського товариства інженерів, почесний член Німецького фотографічного товариства Остап Стасів. Народився він у с.Борщовичі, що біля Льво­ва. Після успішного закінчен­ня гімназії в Перемишлі на­вчався у Львівському універ­ситеті, потім у Берлінському, а згодом в інституті фізики Гессенського університету. В 1931 р. він став науковим співробітником Геттингенського університету. Опубліку­вав свою працю, в якій впер­ше у світі пояснив явище пе­реміщення центрів забарв­лення під впливом електрич­ного поля, чим було започат­ковано новий напрям у фізиці твердого тіла. Особливо важливе значення має цикл його досліджень механізмів утво­рення прихованого фотогра­фічного зображення. В 1947 р. став професором Дрезденського технічного університету, на базі якого заснував інсти­тут кристалофізики Німецької академії наук. Професор Стасів усе життя мріяв відвіда­ти Україну і лише один раз це йому вдалося (1969). Але до рідного села його так і не до­пустили. Побувавши в Києві, він із сумом згадував: «Київ справив на мене гарне вра­ження. Однак я не думав, що в Києві так мало людей говорять українською мовою. По-моєму, українську мову знай-I деш скоріше на селі, ніж в самому Києві».

Не можна не згадати видатного вченого і патріота України, чиїм ім'ям пишається і світ. Це Олекса Біланюк. Той Біланюк, який ще в 60-х роках насмілився зазіхнути на авторитет А. Ейнштейна та цілих поколінь учених, які вважали безсумнівним існування в природі межі максимальної швидкості. Олекса Біланюк, опублікувавши ряд праць із тахіонної проблематики, довів, що існують надсвітлові частинки — тахіони, які не можуть рухатися зі швидкістю, меншою від світлової або рівною їй. Тим самим він започаткував нову галузь теоретичної фізики. Народився О.Біланюк у 1926 р. на Лемківщині. Електротехніку вивчав у Бельгії, ступінь доктора наук здобув у Мічиганському університеті, а професора фізики — у Квартморському коледжі США. Основний напрямок його наукової діяльності —експериментальна ядерна фізика.

Багато українських учених – гігантів світової фізики, яких буремні вітри ХХст. занесли за межі України, зро­били вагомий внесок у світо­ву культуру і науку, що є час­ткою творчого потенціалу ук­раїнської нації. До таких уче­них треба віднести Юрія Кістяківського (1900—19821—директора інституту ім. Планка, наукового радника президен­та США Ейзенхауера, профе­сора Прінстонського і Гарвар­дського університетів, спеціа­ліста з молекулярної кінетики і спектроскопії, видатного вченого в галузі ядерної фізи­ки і співавтора водневої, а потім нейтронної бомб; Ми­хайла Яримовича — керівни­ка програм з фізики міжпла­нетного простору і систем космічних польотів: миколу Галоняка — професора елек­тричної інженери Ілінойського університету США; Володи­мира Романіва — дослідника напівпровідникової фізики і техніки; Петра Грицака—професора механіки, головного проектувальника теплової си­стеми супутників «Тельстар»; Ієна Шевчука, який зробив рідкісне відкриття — виявив зоряний спалах у Великій Магеллановій Хмарі; Джорджа Гамова — автора теорії пер­вісного вибуху (він з'ясував генетичний код ДНК); Рома­на Яцківа, Юрія Даревича, Марка Горбача, Романа Каню­ка. Є багато інших провідних учених-фізиків, серед яких чи­мало лауреатів, академіків, які займали і займають високі посади. Але, безперечно, більшість фізиків з українсь­ким корінням жили і живуть у Росії. Серед них такі світила, як М. Боголюбов — засновник школи теоретичної фізики, Дмитро Іваненко, що перед­бачив роль нейтронів у будові ядра, Г.Буккер — директор-інституту ядерної фізики в Новоросійську, Микола Леонтович — академік, працював у галузях електродинаміки, термодинаміки, оптики, кван­тової механіки, радіофізики тощо. Він розробив інерційну теорію плазми. Петро Капіца —директор інституту фізичних проблем Академії наук, лауре­ат Нобелівської премії, основні праці з ядерної фізики та фізики і техніки низьких температур, електроніки, відкрив явище надплинності, створив потужні НВЧ-генетори тощо. (На жаль, останні два вчені чомусь не захотіли залишитися українцями.)

Багато українських учених пережили тяжкі дні випробу­вань: це і погромні статті в пресі, й образливі допити і не­стерпні тортури з протореною дорогою на Колиму — «эту чудную планету, откуда возврата нету». Тисячі з них — відомих, маловідомих і невідо­мих — закатовано, деякі на віки вічні спочили в ко­лимській мерзлоті. І нині на­став благословенний час для повернення слави і честі вірних синів України, її ли­царів, що у часи найважчих лихоліть не зрадили своєї землі.