На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Філософський аналіз суспільства

Реферати > Філософія > Філософський аналіз суспільства

У процесі спілкування люди як фізично, так і духовно творять одне одного, тобто формують і відтворюють якісну своєрідність свого життя як суспільного. У спілкуванні і через нього відбувається взаємовплив і взаємодія індивідів, виявляється і формується спільність поглядів, думок, настроїв, досягається взаєморозуміння, здійснюється передача і засвоєння манер, звичок, стилю поведінки, створюються згуртованість і солідарність, відтворюється спосіб життя.

Діяльність і спілкування взаємообумовлюють, детермінують якісну своєрідність одне одного. Спілкування людей завжди має діяльний характер, і навпаки, — людська діяльність можлива лише на засадах спілкування. В яких би умовах і формах не відбувалася діяльність людини, якої б структури вона не набувала, її слід розглядати в єдності з суспільними відносинами, із життям суспільства. При всій своєрідності діяльність людини — це система, що входить до системи суспільних відносин. Поза цими відносинами людської діяльності взагалі не існує.

Діяльність і спілкування — всезагальні необхідні умови соціального. І хоч його осягнення потребує проникнення в таємницю низки своєрідних людських феноменів — культури, соціальних інститутів, вибору, чуттєвості тощо — його початок коріниться саме в діяльності і спілкуванні; саме вони постають тими наріжними каменями, на яких зводиться будівля соціального, базується суспільство як особливий феномен дійсності, як підсистема об'єктивної реальності.

Підкреслюючи специфіку людського способу життя як принципово відмінного від тваринного існування, слід наголосити на його соціально-спадкоємному і тому історичному характері. Тварина не набуває досвіду спадково, а здобуває його самостійно. Вона успадковує лише інстинкт. Людина ж багата досвідом поколінь. Кожне нове покоління стоїть на плечах попереднього, спадкоємне переймаючи в нього історичний досвід; соціальність має історичний характер. Тваринне ж життя — позаісторичне. Історія життя тварини зникає разом з її фізичною смертю. Людське життя продовжується в наступних поколіннях.

Таким чином, соціум як історія постає у вигляді творчості людей в усіх галузях суспільного життя — створення матеріальних і духовних цінностей, перетворення природи, формування нових якостей у людині. Історія характеризується просторово-часовими вимірами, підлягає визначеності в системі категорій прогресу, постає як суспільно-природний процес взаємодії людини з природою, предметним світом культури, з іншими людьми.

У науковому осягненні соціум розглядався насамперед як історія людської життєдіяльності. Перші історичні вчення (Геродот, Фукідід, Полібій) одночасно з описом подій, фіксацією фактів намагалися виявити і проаналізувати їх чинники. Проте переважна більшість древніх історичних вчень мали описовий характер. Таке ж саме спостерігається й далі, практично аж до середини XIX ст. Незважаючи на окремі спроби осягнути історичний процес як цілісність (Августин Блаженний, Кондорсе, Гердер, Руссо, Гегель та ін.), вчення про соціум у межах історичних досліджень мали аморфний характер. Перша спроба виходу за вузькі рамки історичного аналізу (зі збереженням його переваг і надбань), осмислення соціуму не лише в контексті історії, а й у більш широких межах діяльності та спілкування була зроблена К.Марксом, у вченні якого суспільство постало у вигляді суспільно-економічної формації.

Матеріальне в суспільстві — це, звичайно, люди, природні умови їхнього життя, способи виробництва матеріальних благ, продуктивні сили й виробничі відносини. До матеріальних утворень відносять велику групу соціальних (суспільних) відносин, державу, деякі соціальні інститути. І хоч матеріальне є завжди об'єктивним, зв'язок між ними в суспільстві більш складний, ніж здається на перший погляд.

Наприклад, куди віднести людину? Звичайно ж, до матеріального. Але як бути з її свідомістю, почуттями, пристрастями, прагненнями? Хіба вони завжди є об'єктивними. Те ж стосується феномена свідомості. У відбитті дійсності вона — ідеальний продукт, це загальновідомо. І оскільки свідомість притамана людині, то є всі підстави вважати її суб'єктивним утворенням. Ідея завжди суб'єктивна, бо її творцем і носієм виступає людина, суб'єкт суспільного розвитку. Якщо є людина, то є й ідея, і навпаки. Але ж ідеї існують і незалежно від людей, наприклад, коли ідея опредметнена. Предмет виступає носієм ідеї, яка — стосовно мене і суспільства — існує як незалежна, самостійна, тобто як об'єктивна.

Ці роздуми, а їх, звичайно, можна було б продовжити, наводять на думку про досить вузькі рамки евристичності головного питання філософії щодо проблем суспільного розвитку. В суспільстві не можна раз і назавжди "відфільтрувати" матеріальне від ідеального, а об'єктивне від суб'єктивного. Вони часто міняються місцями, що вимагає ширшого підходу до соціальної проблематики.

Проаналізувавши основні теоретичні моделі соціуму, з повним правом можна зробити висновок, що суспільство — це надзвичайно складний, багатоманітний і суперечливий предмет пізнання. Визначити суспільство так само важко, як матерію, природу, буття тощо. Суспільство охоплює різноманітні процеси, стосунки між людьми і складається з певних соціальних інститутів. У суспільстві реалізуються різноманітні види матеріальної та духовної діяльності людей. І головне, суспільство — це реальні люди, які об'єднуються в соціальні групи, нації, взаємодіють і конфліктують між собою, створюють і споживають матеріальні та духовні блага, виховують дітей, винаходять нові форми об'єднання та злагоди.

Таким чином, суспільство — це реальний процес життєдіяльності людей, що має історичний характер, існує об'єктивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей, хоч вони як носії свідомості й волі є головними дійовими особами суспільно-історичного процесу.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат