На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини

Реферати > Фінанси > Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини

ПЛАН

Фінансово-правові норми, їх види, особливості та зміст.

Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості.

Державні органи управління фінансами.

Відносини, що виникають у процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів державою та її органами, регулюються фінансово-правовими нормами. Норми фінансового права, є загальнообов’язковими правилами поведінки, що встановлені компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовою силою держави. Норми права мають специфічні ознаки, що існують у суспільстві.

Норми права всіх галузей – це обов’язкові правила поведінки загального характеру. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко визначені юридичні права і обов’язки.

Норма фінансового права безпосередньо визначає поведінку громадян. Підприємств, організацій і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.

Категоричність фінансово-правової норми проявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб’єктів фінансово-правових відносин, що регулюється цією нормо: в зобов’язуючих, забороняючи і уповноважуючих нормах.

Зобов’язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування, встановлюють обов’язковий порядок дотримання ставок заробітної плати.

Забороняючи фінансово-правові норми приписують не чинити дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну.

Зобов’язуючі і забороняючи норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

В уповноважуючи фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій.

Фінансово-правова норма – це загально-обов’язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені в категорійній формі й забезпечені примусовою силою держави.

Структура фінансово-правових норм, не відрізняється від структури норм інших галузей права. Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій юридичні права і обов’язки у галузі фінансової діяльності.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов’язки суб’єктів фінансових відносин.

Гіпотеза норми, визначає умову, за якої громадяни сплачують прибутковий податок: наявність джерела доходів. Диспозиція приписує суб’єктам сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки.

Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів у бюджет.

Примусове стягнення не внесених у строк платежів може застосовуватися як в адміністративному порядку, так і в судовому. До порушників фінансово-кредитної дисципліни застосовують кредитні установи. Вони можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості держання кредиту, оголошувати своїх клієнтів неплатоспроможними. Уповноважуючи норма дає можливість кредитним установам обирати умови надання позичок, але в певних межах.

2.У сфері впливу держави на відносини, що виникають в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу країни та утворення і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, виникають, змінюються і припиняються фінансові правовідносини. Учасники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов’язків, що встановлені фінансово-правовими нормами і забезпечені примусовою силою держави.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу виконують три основі функції.

вказують на коло осіб на яких розповсюджується дія фінансово-правової норми;

закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу і використання фондів коштів, якої вони повинні додержуватися;

є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав і правових обов’язків.

В фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансово-правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання фондів кошті, які містяться в фінансово-правових актах, є юридичною формою. Фінансові відносини існують тільки у формі правовідносин.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб’єктів, а юридичним – суб’єктивні юридичні права і обов’язки, що встановлені фінансово-правовими нормами.

Суб’єктивні права – це належна уповноваженій, особі для задоволення її інтересів міра дозволеної поведінки, забезпечена юридичними обов’язками другої сторони відносин.

Юридичний обов’язок – це приписана зобов’язаному суб’єкту і забезпечена можливість державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотримуватися цей суб’єкт.

Суб’єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин. Об’єкт фінансових правовідносин – це фонди коштів, які формуються. розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Фінансові правовідносини виникають у специфічній діяльності держави, тому вони мають і свої особливості.

По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер.

По-друге, однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особі органів державної влади, державного управління, які наділяються владними повноваженнями по відношенню до другого учасника відносин. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена право привести в дію юридичні засоби, що забезпечують фінансові приписи держави, бо вона виступає в інтересах держави.

По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення. Зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов’язані з фінансово-правовим актом.

Припинення фінансових правовідносин відбувається також у суворо встановлених нормативними актами випадках: наприклад, погашення фінансового обов’язку, вихід на пенсію.

Держава для її безперебійного функціонування повинна постійно керувати фінансовою діяльністю, мобілізовувати, розподіляти і використовувати кошти, які є частиною національного доходу країни.

3.У фінансовій діяльності беруть участь усі без винятку державні підприємства, установи, органи державної влади, підприємства усіх форм власності і видів діяльності. Фінансова політика держави розробляється і реалізується органами управління державними фінансами.

В країнах з розвиненою ринковою економікою більша частина фінансових відносин перебуває поза прямим управлінням з боку держави. Держава здійснює вплив на цю сферу суспільних відносин лише через податкову політику, регулювання фінансового ринку, тобто відбувається не управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси – реалізація фінансової політики.

В сферу державного управління входять лише державні фінанси. Управління цими фінансами здійснюється вищим органом законодавчої влади шляхом прийняття фінансового законодавства, затвердження граничного розміру державного боргу.

Державні органи законодавчої влади і державні органи виконавчої влади загальної компетенції управляють фінансовою діяльністю поряд із здійсненням інших функцій у відповідних територіальних масштабах: України в цілому, Автономної Республіки Крим, відповідної адміністративно-територіальної одиниці. В їх компетенцію входить вирішення загальних фінансових питань, що забезпечують економічний і соціальний розвиток, формування збалансованого ринкового господарства на відповідній території.

Великими повноваженнями в галузі керівництва фінансовою діяльністю в державі наділений Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі органів виконавчої влади.

Конституція України у ст. 116 відносить до повноважень Кабінету Міністрів в галузі керівництва фінансовою діяльністю наступне:

забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;

розробку проекту Закону про Державний бюджет України;

забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через спеціалізовані державні органи виконавчої влади, через її фінансовий апарат.

Органи виконавчої влади в Україні в залежності від міри їх участі у фінансовій діяльності можна поділити на дві групи:

органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво фінансами у зв’язку з виконанням своїх основних функцій та завдань;

органи виконавчої влади, для яких сама фінансова діяльність є основною.

Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами держави є: вироблення основних напрямів державної фінансової політики; складання та забезпечення виконання Державного бюджету України; створення державних фінансових резервів.

Міністерство фінансів України, реалізуючи державну фінансову політику:

бере участь у виробленні балансу фінансових ресурсів і платіжного балансу;

складає проект Державного бюджету України;

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат


загрузка...