На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Лекції по трудовому праву України

Реферати > Трудове право України > Лекції по трудовому праву України

Існуюча па сьогодні основна міра тривалості робочого часу на підприємствах, в установах, організаціях — це робочий тиждень: тривалість робочого часу в годинах про­тягом 7-денного календарного тижня.

Законодавством встановлена нормальна тривалість ро­бочого часу і скорочена.

Стаття 50 КЗпП визначає. Ідо нормальна тривалість ро­бочого часу для працюючих не повинна перевищувати 40 голий на тиждень. Виходячи з нього, встановлюються два види робочого тижня: 5-дснпий з двома вихідними дня­ми і тривалістю робочого дня 8 годин (40:5) і 6-дснпий — з одним вихідним днем і тривалістю робочого дня, розрахованою так, що напередодні вихідного дня робо­чий день не повинен бути довший 5-ти годин.

Рішення про тривалість робочого тижня (5-ти чи 6-ден-ний) приймає власник або уповноважений ним орган спільно з профспілковим органом, враховуючи думку пра­цівників трудового колективу, а також узгодивши це пи­тання з місцевими органами влади.

Стаття 51 КЗпП передбачає скорочений робочий час для певних категорій працівників.

Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років тривалість робочого часу становить 36 годин на тиждень; для не­повнолітніх віком від 15 до 16 років, учням віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул, встановлена тривалість робочого часу складає не більше 24 годин на тиждень. Якщо неповнолітні вказаного вище віку працю­ють протягом навчального року у вільний від занять час. то тривалість їх робочого часу становить відповідно 18 і 12 годин на тиждень, тобто не повинна перевищувати половини встановленої законодавством норми робочого часу для відповідних вікових категорій працюючих.

Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами прані, тривалість робочого часу встановлена за­конодавством на рівні 36 годин на тиждень. Перелік цих робіт визначається Списком виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, затвердженим по­становою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25.10.74 р. Інструкція щодо застосування вказаного списку затвер­джена постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 21.11.75 р. Право на скорочений робочий день мають пра­цівники, які працюють в шкідливих умовах не менше половини робочого дня, незалежно від галузі народного господарства.

Скорочений робочий тиждень тривалістю 36 годин вста­новлений законодавством для педагогічних, медичних працівників, інвалідів І та II груп.

Для всіх категорій працівників відповідно до законо­давства (ст. 53 КЗпП) робочий день напередодні неробо­чих святкових днів скорочується на одну годину, крім тих. для яких скорочений робочий час встановлено на інших підставах. Відповідно до ст. 54 КЗпП робочий час скорочується на одну годину при роботі в нічну зміну (з 22 години вечора до 6 години ранку). Така норма не по­ширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу.

Деякими пільгами щодо встановлення скороченого ро­бочого часу відповідно до законодавства користуються працівники, які навчаються в загальноосвітніх шкодах, професійних навчально-виховних закладах, на останніх курсах вищих навчальних закладів, в аспірантурі без відри­ву від виробництва.

Скорочення робочого часу у всіх вище перерахованих випадках чітко регламентовано законодавством. Крім та­кого виду скорочена тривалість робочого часу може бути визначена угодою між працівником і власником або упов­новаженим ним органом на умовах неповного робочого дня, неповного робочого тижня або поєднання першого й другого.

На відміну від скороченого робочого часу, встановле­ною законодавством і оплачуваного в повному розмірі, робота на умовах неповного робочого часу, встановле­ного угодою сторін на прохання працівника, оплачуєть­ся пропорційно відпрацьованому часові або залежно від виробітку.

У певних випадках закон зобов'язує власника або упов­новажений ним орган укласти трудовий договір або по­годитись на зміну його умов за бажанням працівника щодо неповного робочого часу. До таких випадків ст. 56 КЗІІП відносить надання роботи на умовах неповного робочого дня чи тижня вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, дітей-інвалідів, особам, що здійснюють догляд хворих членів сім'ї відповідно до медичного висновку, інвалідам війни, інвалідам інших категорій.

Встановлення неповного робочого часу, як правило, передбачає тривалість робочого дня не менше 4-х го­дин, а робочого тижня — не менше 20—24 годин. Осо­би, які працюють на умовах неповного робочого часу, користуються тими ж трудовими правами, що і всі інші працівники, і на них повністю поширюється трудове законодавство, їм на загальних підставах надається відпу­стка, зараховується трудовий стаж, виплачується допомога в разі тимчасової непрацездатності, виплачуються премії.

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищу­вати чотирьох годин па день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісницт­вом протягом місяця не повинна перевищувати полови­ни місячної норми робочого часу.

2. Надурочні роботи і ненормований робочий день

Відповідно до законодавства про працю надурочними вважаються роботи, які проводяться понад встановлену норму тривалості робочого часу. Дозволяється їх прове­дення лише у визначених законом випадках, перелік яких, наведений у статті 62 КЗпП, є вичерпним. Він включає наступне: а) проведення надурочних робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського чи стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; б) проведення необхід­них для суспільства робіт по водо-, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'яз­ку — для усунення виняткових або несподіваних об­ставин, що порушують їх правильне функціонування; в) проведення надурочних робіт за необхідності закін­чити роботу, яка внаслідок не передбачуваних обставин або випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена протягом нормальної трива­лості робочого часу, коли припинення такої роботи може призвести до псування чи загибелі державного або гро­мадського майна; г) у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів та іншого устаткування, коли несправність його може призвести до зупинки роботи значної кількості працівників; л) необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення чи усунення простою поїздів або скупчення вантажів в пунктах призначення і відправлення; є) продовження роботи в разі неявки працівника, який заступає на зміну, якщо робота не допускає перерви, до прийняття власником або уповноваженим ним органом заходів щодо негайної заміни працівника, який відпрацював свою зміну, іншим працівником.

Законодавство забороняє залучення до надурочних робіт вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, жінок, які мають дітей віком від трьох до чотир­надцяти років або дитину-інваліда, та інвалідів без їх згоди (останніх ще й всупереч медичним рекомендаціям). Всі інші категорії працівників можуть залучатись до вико­нання надурочних робіт.

Для проведення надурочних робіт власник або уповно­важений ним орган повинен отримати дозвіл профспілко­вого органу. Такий дозвіл видається лише після перевірки підстав і підтвердження нагальної потреби в проведенні надурочних робіт.

Відповідно до законодавства тривалість надурочних робіт не повинна перевищувати чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік для кожного працівника.

Від надурочних робіт необхідно відрізняти роботу за не­нормованим робочим днем. Остання встановлюється для працівників переважно керівного складу та державних службовців, характер роботи яких або їх трудові функції вимагають від них особливого режиму робочого часу, не завжди обмеженого нормальною тривалістю.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат