На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поет Віктор Забіла

Реферати > Література українська > Поет Віктор Забіла

К

Доцент кафедри українознавства ЛАДУ

ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ

СИРОТЕНКО(ВЕРБИЦЬКИЙ)

ПОЕТ ЄДИНОЇ ЛЮБОВІ І АВТОР ТИСЯЧІ ГОРІЛОК

Вcтуп

Ось вже майже тридцять років, як я у Львові. Але місто так і не стало рідним, та і місцева мова все ще ріже вухо. До цих пір сприймаю Львів, як місце заслання. До Львова я переїхав у 1974, поступивши в аспірантуру комерційної академії, тоді торговельно-економічного інституту. Оскільки я технолог від Бога, а товарознавець нікудишній, замість того, щоб проводити товарознавчі дослідження і давати товарознавчу оцінку спочатку маргаринів, а потім консервованих шинок, став розробляти нові види цих маргаринів і консервів, технології їх виготовлення. Якщо з маргаринами не знайшов розуміння у верхах ( мої маргарини типу нинішніх Фіннєї або Рами потрібно було робити на маслозаводах /з свіжовідсепарованого молочного перегону і композиції жирів робилися штучні вершки, оброблювані надалі за стандартними технологіями виробництва масла, що назвали фальсифікацією масла, тим паче, що колеги-товарознавці не змогли розробити методики визначення відмінностей мого ерзацу від натурального масла/),то мої консервовані шинки дозволили упроваджувати на експериментальному заводі ВНДІМПА( там робили консерви для космонавтів) та на Раменському мясопереробному підприємстві Кремлівської райспоживспілки. Ось за передачу на захід своїх технологічних розробок, по яких робили шинкові консерви для Політбюро ЦК КПРС, і заслали мене назад у Львів. Заслали молодшим науковим співробітником НДЛ продтоварів, без надії на підвищення і на захист давно написаної дисертації. Десять років тулився з сім'єю в студентському гуртожитку з регулярними відвідинами дільничного, який з’ясовував, чому немає прописки. Тільки в розпал перебудови перевели на кафедру, дозволили захистити дисертацію. Після величезної статті про мне Айлінки Мухиной у всесоюзному „Пошуку”, дозволили впроваджувати свої розробки не тільки в Україні, а і у всьому СРСР. Об’їздив-облетів тоді Союз від Калінінграду до Петропавловська-на-Камчатці і від Ташкенту до Норильська. Був запрошений головним спеціалістом до Павлоградської філії Дніпропетровського консорціуму „Синтез”. Керував створенням безвідходних сільгосппереробних комплексів у Криму та Марій-Ел, залишаючись при цьому ст.н.с.Львівського вузу. У 1992 року одержав останню в інституті державну квартиру, що дало змогу не триматись за місце в інституті. У зв’язку з передислокацією Павлоградської філії до Москви, організував агроконсорціум КАТЕТ при місцевому сільгоспінституті. Ставив безвідходні та маловідходні сільгосппереробні цехи по колгоспах Галичини та Волині. Коли в 1996 колгоспи ліквідовували, консорціум збанкрутів і довелося створювати власний неприбутковий аграрно-інжиніринговий центр, обслуговуючий фермерів і нові агроформування. Роботи виконував в штаті Замовників. За пів року перед тим, як виповнилося 60, повернувся в сільгоспінститут і у встановлений термін вийшов на пенсію. На жаль, шахраї з Пенсійного фонду два роки заявляли, що не маю права на наукову пенсію, а коли довів фальсифікацію ними документів, заявили, що моя наукова пенсія менше за трудову у 145 гр.І нічого не доведеш, після численних перевірок їхніми службовцями інституту і мого „КАТЕТу” зникла половина платіжек.Остались цілими тільки документи за час заслання з мізерною зарплатою. Куди не звертавсяся- від ВРУ до Генпрокуратури, відповідали ті ж шахраї, на яких жалівся. Нема у мене більше майбутнього в Україні. Залишилося тільки минуле. Ось і надам Вам дещицю з того минулого.

Дитинство моє проходило в обов'язкових щовечірніх розповідях бабусі-мами Євгенії Львівни Кулішової-Вербицької та її невісток, сестер Вербицького, про Предків, про їх найближчих друзів, про друзів Шевченка. Різними були ці предки і їх друзі в розповідях моїх бабусь, останніх представниць колись могутніх Родів Белозерськіх - Вербицьких-Антіохів – Голіциних - Дорошенок – Кулішів – Марковичів – Рашевських. На жаль, я навіть не маю права вважатися членом їх Роду - Рід передається по батькові! Мій батько - доктор історичних наук Василь Трофимович Сиротенко (вчений медієвіст зі світовим ім'ям, той самий майор червоної Армії, який врятував колись св. Карела Войтиллу від заслання до Сибіру), далі свого діда Опанаса, підрядчика-архітектора, що помер на 108 році життя після падіння з даху чергової церкви, що будував, нікого не знає. Та і про свого діда Опанаса знає тільки те, що за своє довге життя той поставив більше сотні дерев'яних церков по всій Україні, а коли загинув, то касир і бухгалтер втекли, вкравши всі гроші, залишивши його сім'ю без копійки. Отже я і справді Сирота-Сиротенко без Роду і племені…

Звичайно, я напишу і про батька, але не він мене ростив, не він мене виховував. Отже в першу чергу віддаю борг моїй бабусі – Євгенії Львівні Вербицькій-Кулішевій, що замінила мені і матір, і батька. І таким же самотнім бабусям – Марії Вербицькій-Раковій і Вірі Вербицькій-Вороній. Мого діда, колишнього білогвардійського офіцера, учасника Льодового походу Лавра Корнилова, Миколу Вербицького-Антіоха, розстріляли разом із заручниками, у 1922 після вбивства студентом-євреєм якогось великого жида з ВЧК. Чоловіка бабусі Віри, першого перекладача «Інтернаціоналу» Миколи Вороного і її сина поета Марка Вороного розстріляли в прокляті тридцяті. Бабуся Марія Вербицька на Колимі вийшла за такого ж зека, відомого художника Ракова. Там вона народила йому 5 дітей. Але з Колими до Чернігова вернулася вона без нього…

Всі вони в молодості здобули прекрасну освіту – після гімназії вчилися на Бестужевських курсах. Бабуся, наприклад, була улюбленкою в знаменитого Михайла Івановича Туган-Барановського, що викладав там.(Потім він був першим Міністром промисловості і торгівлі України) Але все прекрасне у них скінчилось разом з молодістю, яку обірвав жовтневий переворот...

У роки мого дитинства бабуся Віра працювала десь секретарем-друкаркою. Ночами, щоб заробити на численних племінників, передруковувала на машинці розповіді місцевим літераторам. Розповідала їм, як до неї залицялися Винниченко і Маяковській, як її ревнувала сама Ганна Ахматова...

Бабуся Марія, наймолодша з Вербицьких, сиділа з дітьми. У ті часи допомога на 5 дітей були на порядок вище нинішньої, та все ж жили небагато...

Моя бабуся знімала кімнату в своїй зовиці у великому будинку на Лісковиці, який збудував колись Пантелеймон Куліш для свого племінника-пасинка. Як і заведено на Україні, відносини у нас з найближчими родичами - Кулішами були натягнутими. Вечори проводили ми у Вербицьких. Збиралися ми всі за величезним ще прадідівським столом в центрі, якого стояв пузатий мідний самовар з медалями, пили чай з блюдця у прикуску-приглядку блакитним колотим цукром. До цих пір згадую ці іскристі блакитні конуси цукру, від яких бабусі спеціальними щипцями відколювали шматочки. Пам'ятаю п’янкий аромат цього, напоєного травами чаю. Пам'ятаю нескінченні розповіді бабусь про предків і їх друзів. Це смішно, своїх колег по службі 90-х років, своїх викладачів і товаришів по навчанню в інституті та аспірантурі – забув, а той величезний стіл з пузатим самоваром, ті блакитні конуси цукру, ті розповіді-сповіді - пам'ятаю, неначе це було вчора…

У кожній з бабусь був свій улюблений герой з тих Родів. Бабуся Віра була без розуму від Якова де Бальмена. Красеня, в якого були закохані всі дівчата вищого світу, але на коханій він так і не зміг одружується. Всіх інтригувала таємниця, через яку його хресна мати Волховська (до речі, це саме і є «Старенька мати», улюбленка Тараса Шевченко, яку він згадував в посиланні), під загрозою прокляття відмовила йому в одруженні на Сонечці Вишнєвській. Моя бабуся не любила де Бальменів, пам'ятаючи, що це Маня де Бальмен була першою, з кого почалися зради жінці Пантелеймона Куліша. Її улюбленцем був байкар Леонід Глібов, у якого в ранньому дитинстві вона сиділа на колінах, слухаючи казки «дідуся Кенаря» . А ось в тітки Муси улюбленчиком був співак єдиної любові і автор тисячі горілок – Віктор Забіла. Вона навіть у бабусі переписала рецепти його цілющих настоянок і горілок. Лікувалася сама, і лікувала дітей тими настоянками. Бабусі ті рецепти перейшли разом з трьома свитами рукописів Забіли від її бабусі, Мами-Саші Білозерської(для всіх - Ганни Барвінок).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат