На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Правда про Марко Вовчок

Реферати > Література українська > Правда про Марко Вовчок

Загадка Марко Вовчок

До імені Марко Вовчок в нашій сім'ї відносилися з особливим пієтетом. Мого дядька Марка Вороного назвали в його честь, при цьому хрещеним батьком у нього був сам Іван Франко. Мій прадід Микола Андрійович Вербицький-Антіох (автор слів « Ше не вмерли України ні слава, ні воля») заповідав поховати його поряд з могилою друга на Болдіній горі. В дні свого повноліття, ми з сестрою приносили Присягу Роду саме у його могили, бо могили наших предків були знищені в проклятих двадцятих роках. Тоді, після замаху на великого бонзу з ВЧК в Чернігові, розстріляли десяток заручників, серед яких був і мій дід, учасник льодового походу Лавра Корнілова, Микола Миколайович Вербицький…

Слова тієї присяги дійшли до нас від Кирило-Мефодієвського братства. Але текст нашої присяги мало чим відрізнявся від присяги молодого будівника комунізму. Хіба тим, що ми присягалися служити не владі, а людям. Бути вірними не Державі, а Батьківщині…

І той, у чиєї могили ми приносили цю присягу півсторіччя тому, був одним з авторів її слів…

Я розповім Вам про Опанаса Марковича, про те, як він став Марком Вовчком і як потім Марко Вовчком стала інша людина. Опанас Маркович був стовбовим дворянином і походив із стародавнього, прославленого Роду Марковичів-Маркевичів, що дав країні знаменитих полководців, державних мужів, письменників. Так ось якщо придивитися уважніше до тих знаменитих українських дворянських родів, то серед їх засновників знайдуться українці хіба в родах Розумовських, Галаганів, Киселів, Березовськіх та Забіл. Серед більшості засновників знаменитих українських династій, українцями і не пахло. Були серед них литовці, поляки, татари, а то і євреї. Ось саме євреєм і був засновник роду Марковичів.

Першим увійшов до історії його батько - Абрам. От як це було…

У 1656/57 їхав з Швеції до Богдана Хмельницького посол Готгард Веллінг. Про цю подорож видав з часом свої записки член цього посольства К.Я.Гильдербрандт(1629-1679) . Він пише:

« Нехорошая история произошла с послом из-за мошенничества какого-то жида Абрахама. Он упросил захватить его с собой еще в Сороках, на что посол согласился, так как жид говорил на немецком и русском и в дороге мог быль переводчиком. Этот жиж, стоя все время в санях посла, долго и горестно рассказывал ему о большом погроме его народа гебраев на Украине, который допустили казаки. Так жид доехал с послом до самого Чигирина, где устроил послу такой фокус. Он предложил продать синезеленую ткань из Молдавии, принадлежащую послу, а вместо нее купить послу прекрасных соболей. Но вместо обещанных прекрасных, принес послу такую дрянь, что тот прогнал его вон. На другой день он вернул послу его ткани назад. Когда ее перемерили, оказалось, что жид отрезал себе половину. За этот фокус посол хорошенько его отругал и прогнал вон”. Це ж треба, примудритись обікрасти самого шведського посла. Скільки ж нахабства треба було мати для цього! Гроші, виручені від продажу цих тканин, Абрам використовував для лихварства, притому нещадно дер з нещасних такі відсотки, що його прозвали Вовком. До його дітей – Якову, Абраму і Марку, прилипло прізвисько «Вовчки» .Не відомо, що трапилося з тими Яковом і Абрамом, а ось Марко, завдяки дочці, став шляхтичем, родоначальником дворянського роду. Було у нього п'ятеро синів і сім дочок від дружини, дочки прилуцького старости Григорія Корнієнко, до речі, теж єврея, який став засновником славетного Роду Огановичів( після зміни простонародного прізвища).

Красунею була у Марка дружина. Дочки вдалися в неї красою. Пошлюбили їх козацькі сотники. Але шаблі є не тільки у сотників, а і у їх ворогів. Позлітали незабаром голови у всіх зятів. Але не довго горювали Маркови дочки вдовами. І року не проплакала за своїм генеральним бунчужним Костею Голубому дочка Марка Настя. Втратив через неї голову сам гетьман Іван Скоропадський. Впав під її каблучок, та так до кінця життя і не піднявся. Не Іван Ськоропадській правив відчайдушними козаками, а його дружина. Ми, українці, тільки-но дістанемося до корита, зразу ж забуваємо бідних друзів і родичів. У євреїв все інакше. Витягнула Настя до багатства всіх своїх п'ятеро братів, та і про сестер не забула, влаштувавши і їх чоловікам хороші синекури. Батькові ж, від імені гетьмана, подарувала два прекрасні прилуцькі села – Великі і Малі Дівичі. Ставши родичами гетьмана, ні Марко, ні його сини часу дарма не втрачали. Настя призначила брата Андрія похідним гетьманом в той час, коли козаків погнали будувати Петербург і воювати з шведами. Летіли під шведськими палашами козацькі голови, тонули козаки в петербурзькому болоті, а в Андрієві скрині летіли і тонули в них талери і коштовності, одержані за козачі життя…

Коли « світлійший» Меньшиков став тіснити гетьмана Мазепу та так, що той втік до Карла Х11, першим хто примчав доповісти Меньшикову про це, був Андрій, син Марка. Меньшиков крав по крупному, і своїм наближеним давав красти, а улюбленцям, серед яких був і Андрій, влаштовував такі пости, що вони могли золото гребти лопатою.

У Андрія теж були удосталь синів і дочок. Самий молодший син Яків рвався в науку, був улюбленцем самого Феофана Прокоповича. На жаль, не захотіла тітка, щоб племінник став ченцем. Молоденьким одружувала його на дочці самого Полуботька. Так ось тільки той Полуботько ненавидів і Настю, і її племінника. Коли став гетьманом, взагалі і близько не допускав зятя до себе. А ось Меншикову Яків подобався і, коли Петро 1 уморив опального гетьмана, все його багатство дісталося не синам, а Якову. Але помилилася Настя в племіннику. Якщо всім її родичам гроші були потрібні для того, щоб робити з них нові гроші, то Яків використовував спадок для того, щоб мати свободу займатися наукою і писати книги. Увійшов він до Історії України, як один з щонайперших її письменників, і найдосвідченіша людина своєї епохи. Він писав вірші і прозу, перекладав з латині і грецької. Вже дядько Опанаса Марковича – Микола Маркевич зміг опублікувати “Дія-руш”(щоденник) Якова за 1717-1767 рр. Дванадцатітомний Дія-руш містив тисячі сторінок унікального матеріалу про історію, економіку, етнографії і народознання України того часу...

Письменницька кар'єра готувалася і Опанасу Васильовичу. Найстарший його брат Александер вже дослужився до генерала, але був більш відомий, як письменник-історик. Другий його брат, Іван, також прославився своїми “Нарисами з історії України”. Долю Опанаса напророкувала бабця, що приймала пологи. Коли новонароджений подав голос тільки після одинадцятого ляпанцю, бабця сказала, що бути йому письменником і померти від нещасної Любові. Що ж, повісті Опанаса читала і дотепер читає вся Україна, тільки хто знає, що він автор тих «українських оповідань». Помер він від туберкульозу, яким нагородила його дружина. Отже дійсно, нещасна любов обкрала його долю і принесла смерть і забуття…

Народження шостого сина, названого на честь святого Опанаса, 27 січня 1822 р. начальник канцелярії військового міністра Василь Маркович відзначив грандіозним банкетом. Та ось недовго залишалося йому володарювати в канцелярії. Раптово закінчилося царювання Олександра 1, а імператор Микола 1, що одержав небажану владу, став підбирати власну команду. Змінилися міністри, змінилися і канцеляристи. У 46 років виперли Василя Марковича на пенсію. Образився він на російського імператора і повернувшись в рідні Калюжниці на Полтаві, заборонив вживати в своєму маєтку російську мову. Частим гостем його бував приятель по Міністерству Іван Котляревській. Соковитою мовою «Енеїди» незабаром заговорило все населення маєтку. Побут, в якому виховувався Опанас описав його племінник, відомий російський письменник - криміналіст Дмитро Маркович : «Дід жив, як справжній поміщик, на всю губу: величезний одноповерховий домище мав масу кімнат, прислуги трималося незліченно, одних кухарів було десяток, а біля них хлопців і учнів близько тридцяти, дівчаток і жінок на кухні була страшна сила. І не диво, адже у діда завжди гостили цілі орди знайомих і незнайомих панів, підпанків, проїжджих. Щодня за обідній стіл сідало не менше 40 душ…»

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат