На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Правда про Марко Вовчок

Реферати > Література українська > Правда про Марко Вовчок

Щоправда, невідомо як. Робити вона нічого не вміла і не хотіла. Єдиним її наміром було видати молодшу дочку заміж. То ж стала неодмінною учасницею всіх вечірок, приглядаючись до Опанасових колег-вчителів, доки не знайшла підходящого, якого і примудрилась таки одружити з Вірою. Слава Богу, незабаром, коли він переїде до Чернігова, вона поїде з ним, ще й Марійчиного брата Дмитра забере з собою...

Наприкінці 1857 Куліш таки надрукував першу книжку Марко Вовчок „Народні оповідання” Весь тираж книжки розійшовся за лічені дні. В лютому книжку прочитав Шевченко і прислав зворушливий лист. Про перше знайомство з творами Марка Вовчка він так говорив їх загальному другові Федору Лободі: „ Сижу я, бачите, в Нижньому та виглядаю того розрішенія(їхати до Москви.авт.), як стара баба літа.Коли це присилає Пантелеймон оті оповідання і так уже їх захваляє та просить, щоб я їх прочитав і сказав своє слово. Я,звичайно, починаю спершу з передмови. І двох страничок не перечитав, згорнув та й за лаву. Тьфу, кажу: хіба не видно Кулішевої роботи. Лежали вони там кілька неділь. Коли знов пише до мене Куліш, нагадує та просить, щоб скоріше прочитав або хоч так завернув. Тоді я розкрив посередині і читаю. Е, кажу собі, це вже не кулішевва мова! Перечитавши до остатку, благословив обома руками” Розчулений Опанас Васильович пише видавцю Куліша Каменецькому „...Тарасу дякую за милу його пам’ять, навіки дякую...Коли нам доведеться що ще переслати вам у друк, показуйте теє п.Тарасові, нехай він провірить своїми очима, справить своєю рукою...”

Літом в „С-Петербургських відомостях” надрукували оповідання „Викуп” у перекладі Стороженко. Ше через місяць в „ Русcком вестнике” надрукували в авторському перекладі „Сон” та „Свекровь”.Це вже був загальноросійський успіх. На початку вересня Шевченко організував складчину у Петербурзькій громаді і на зібрані грошу купив золотий браслет, якій і послав Марковичі. Опанас пише у відповідь: „закохались ви в простому та щирому писанню дружини моєї, та вже таку їй ласку показуєте, що не треба й батька рідного. Да хто його й знає – який лучше, цікавіш подарок – дару: чи золотий наручник – громадська за приводом вашим даровизна, велика честь, немає більшої! – чи ваш власний „Сон”, що й громаді не треба кращого, - коли б бог дав, справдився!” Хіба ж можна порівняти ці рядки, сповнені музикою „народних оповідань” з тими нудними рядками листів, які він писав і ще буде писати Марії.

Та от, осінню 1858, Тулова перевели інспектором Київських гімназій. Його підшефні вчителі-чернігівці почали роз’їжджатись. Новий директор Пристюк був схожим на того директора Зимовського, якого вигнали за самодурство, по вимозі Потоцького. Він взявся залізною рукою наводити дисципліну, завів сексотів серед вчителів та гімназистів. Скоро знав все про Маріїни походеньки з вчителями та гімназистами та про Опанасові українські вечорниці. Він наказав йому припинити самодіяльність, а всію увагу приділяти підготовці уроків . Опанасу стало незатишно в Немирові без друзів. Він звернувся до старого друга Куліша з проханням знайти йому роботу в столиці. Куліш просить графа Толстого влаштувати Опанаса інспектором синодальної друкарні, бо ж „ він одружений з особою, що пише морально-релігійні повісті під ім’ям Марка Вовчка”. Треба сказати, що це Опанас Васильович був глибоко релігійним, Марія ж була атеїсткою. Через кілька тижнів Опанас отримав листа від Куліша, що робота в друкарні чекає його, а якщо вона не сподобається, то й роботу в Петербурзі завжди можна знайти, та й гонорари Марка Вовчка найвищі в Росії і на них можна прожити...

Десь 15 грудня 1858 Опанас взяв місячну відпустку „у зв’язку з хворобою” і поїхав з сім’єю до столиці. По дорозі заїхав на тиждень до брата Василя, потім завезли Параску в Орел і поїхали в Москву. Познайомились там з Аскаковими та Катковим, передали для друку в „Русаком вестнике” кілька оповідань. Та от місце в друкарні було вже зайняте. Адже з пропозиції пройшло більше місяця, а Опанас так і не написав, що згоден. То ж взявши гонорар з видань за опубліковані і не опубліковані оповідання, вже 22 січня були в Петербурзі. Куліш влаштував урочисту зустріч з Петербургською „Громадою”. Шевченко не було, він сидів вдома з застудою. 23 січня Марія пішла до нього сама без чоловіка. Що там було, то вже їх справа. Василь Бєлозерський пише: „23 января 1859 г.Шевченко познакомился с М.А.М(аркови)ч. Шевченко от автора „Народних оповідань” был в неописуемом восторге.”

З цього часу життя Марко Вовчок полетіло в шаленому темпі. Марія з ранку до пізньої ночі ходила по званим сніданкам, обідам та вечерям. Завжди їй пропонували почитати щось з „Народних оповідань” і вона, не ламаючись читала і читала. Це був кращій піар творам.

Опанасу Васильовичу на тих вечірках місця не було. Він ходив по видавництвам, пробиваючи нові оповідання, правлячи прийняті до друку. Сказати по правді, це було оптимальне розподілення обов’язків. Хто як не автор повинен правити твір. І хто краще Марії міг пропаганду вати ті твори. Її земляк Тургенєв в „Спогадах про Шевченко” пише про Марковичку, що вона „...служила украшением и средоточием небольшой группы малороссов, съютившейся тогда в Петербурге и восторгавшейся её произведениями: они приветствовали в них – так же, как и в стихотворениях Шевченка – литературное возрождение своего края… Тарас Григорьевич…,прежде чем кого-либо из нас, приветствовал г-жу Маркович: он уже встречался с нею, был искренне к ней привязан и высоко ценил ее талант…При всём своём самолюбии в нём была неподдельная скромность. Однажды на мой вопрос: какого автора мне следует читать, чтобы поскорее выучиться малороссийскому языку? Он с живостью отвечал: « Марко Вовчка! Он один владеет нашей речью!»

Звичайно, Тургенєв і без Тараса був захоплений Марією. Вона була його партнеркою в танцях на всіх балах. Він переконав Марію, що вона може стати письменником зі світовим ім’ям. От тільки і цій Богом забутій Росії це не зробиш. Треба побувати за кордоном. І світ подивитись, і себе показати. Він весною поїде до своїх дочок, що живуть в маєтку Віардо під Парижем.( Дивні колись були відносини. Чоловік Поліни Віардо, відомий музикант і композитор Віардо не тільки виховував дочок коханця жінки, а й приймав його в своєму маєтку.) Може захопити до Дрездена Марковичів. Там вони зможуть зупинитись у його друзів Рейхелів, а далі вже мандрувати по Європі... Марковичам сподобалась його пропозиція. До того ж у гнилому Петербурзі Марія часто хворіла. Опанас Васильович написав у Немірів заяву про звільнення. Директор гімназії Пристук у відповідь написав, що не звільняє по листу. Маркович повинен прибути особисто і на місці вирішити всі справи. Опанас добре знав, чим може обернутись самостійне звільнення, тому поїхав до Немиріва. Майже місяць улагоджував і передавав всі справи. Потім ще майже місяць гостював у Чернігівських родичів та друзів. Приїхав у Петербург лише 2 травня. У найнятій ними квартирі застав лише голі стіни.

Марія разом з сином у супроводі Тургенєва увечері 29 квітня поштовим диліжансом до Берліна, виїхала за кордон...

Опанас не кинувся наздоганяти дружину. Занад-то багато справ вона залишила йому у Петербурзі. Треба було улагоджувати справи з видавництвами, правити здані у друк оповідання, а головне вибивати гонорари для того, щоб Марія там в зарубіжжі не почувала себе Попелюшкою.

Вдогінку за Марією кинувся Пантелеймон Куліш. Щоправда, важко це назвати навздогін. Куліш в цей час знаходився в Німеччині. Він, чи не найбільше від усіх, вважав, що Марії треба і відпочинок, і творчій зріст на Заході. Та й сам він хотів побачити світ, показати себе. Йому, з його західним мисленням, тісно було в хутірській Росії. Отож захвативши кілька барилець цілющих настоянок друзяки Забіли він поїхав мандрувати Європою. Та от одна біда. Віктор Забіла все життя кохав єдину жінку- Любу Білозерську, сестру Пантелеймонової дружини. Коли та пожалілась на невірність чоловіка, Віктор пообіцяв їй відвадити чоловіка від жінок. Він приготував йому таку настоянку, яка повністю позбавляла чоловічої сили, ще й видав її за знамениту „коханівку”. То ж Куліш, тільки приїхавши в Кенігсберг, шле Марії телеграму з пропозиціями, як і куди їй їхати. Пройшов тиждень – ніякої відповіді. Він шле депешу вже своєму видавцю Каменецькому: „З Кенігсберга надіслав на Ваше ім’я телеграфічну депешу – нема відповіді! Припустимо, М.О. була хвора чи прикро вражена, чи як би там не було у неї на душі, але Ви мусили негайно передати її слова... Ви вважаєте, що все те жарти, що діється в моєму серці...”

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат