В ті часи були інші поняття про честь і гідність, ніж у нинішніх можновладців. Князь Сапєга стидався показуватись людям на очі. Він повернувся в свій маєток в Красічині і не виїжджав з нього. У нього почалась тяжка депресія, внаслідок чого він і помер там 11 вересня 1878 р. Там, на Перемишлянщині, що нині належить Польщі, його пам’ятають. В його замку провадять нагородження кращих людей Польщі...

У 1886 року Львівська міська рада ухвалила рішення перейменувати частину вул. Новий Світ на вул. кн. Лева Сапєги. В липні 1940р. вул. Сапєги отримала назву вул. Комсомольської. У серпні 1941 року, після проголошення Стецьком Української народної республіки, адміністрація міста повернула вулиці попередню назву. Та через місяць Стецько був відправлений до концтабору, а назву вулиці змінила на “Фюрстенштрассе” (“Княжа”). З липня 1944р. – знову вул. Л. Сапєги, з грудня того ж року – вул. Й. Сталіна, з 1961 року – Миру, з 1992-го – С. Бандери.

Стоїть у Дублянах пам’ятник Степану Бандері. На початку учбового року, в день народження та смерті Бандери, приносять до нього квіти студенти і ветерани УПА. А що він приніс Україні?

А князю Леону Сапєзі, який через економіку прокладав шлях до Незалежності нема навіть пам’ятної дошки ні у Львові, ні у Дублянах...

Нація, яка перекреслює своє минуле не має права на майбутнє!

К.т.н.Володимир Сиротенко(Вербицький)

Правнук автора „Ще не вмерла Україна”, яка не стала б Гімном України без Леона Сапєги