На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Життя Івана Сошенко

Реферати > Література українська > Життя Івана Сошенко

Той самий Соха

АНТИПОД ГЕНІЯ

Щоб ми не казали, а Людину Людиною робить оточення, отож не можна взнати справжнього Шевченка, нічого не знаючи про його побратимів, друзів, недругів.

Одним з перших його Петербурзьких друзів, який певним чином визначив його долю був і Іван Сошенко, його Сальєрі…(Доречі, Сальєрі визначив долю Моцарта але не тільки ніколи не вбивав останнього, а навіть не думав про це, та й всім відомо, що причиною смерті Моцарта було отруєння салмонелозом ).То ж ким був він, той Соха, про якого Шевченко сміючись казав: ”Мабуть наш Соха свого генія оставив в Малороссії за припечком”…

На відміну від Тараса, народився він вільною Людиною. От тільки про родовід Івана Сошенко можна сказати не далі від його діда. Не займались міщани своїм родоводом, це була дворянська справа. Отож Іванів дід кожум’яка Кіндрат Соха був уродженцем славного містечка Богуслав, київської губернії. Свого часу містечко мало магдебурзьке право. Та під час останнього переділу Польщі всі навколишні землі дістались магнату Ксаверію Браницькому, а після смерті останнього –до його дружини – Олександри Василівни , племінниці самого князя Потьомкіна(колишній запорозький козак Грицько Нечоса). Чекали міщани покращання долі, та намарно. Замість покращання їх чекала кабала. Вступаючи в права спадкоємця Браницька затребувала в управі всі магистрацькі книжки. Після цього вони таємниче зникли, а міщани залишились без документів про свій майновий стан. Після цього пані об'явила, що всі міщани Богуслава «кто хочет жить в дальнейшем на ее земле, тот должен принять ее подданство и работать наравне с крестьянами, а кто не хочет стать крепостным, волен идти, куда хочет»…

Максим Сошенко, якому батько в цей час вже передав господарство, не захотів ставати кріпаком і зі всією сім’єю помандрував на материну батьківщину Звенигородщину.

Іван Максимович був найстаршою дитиною. Народився він 12.07.1807 р. в Богуславі. Вже з 8 років бабуся, яка була з досить заможного Роду Превлоцьких, стала навчати його грамоті, він же сам вже навчав грамоті свою і сусідську малечу. Ще через рік його віддали в науку до дячка. Дячок, по словам Миколи Кіндратовича Чалого, близького друга Сошенка і біографа Шевченка « Засадил отрока за псалтырь и учил изображать белилами на черной доске польские и латинские слова, а так же учил красть гусей у соседей»…

Та яким би не був дячок, та помітивши у хлопця хист до малювання, переконав таки бабусю віддати його в науку до справжнього маляра. Отож в 13 років бабуся відвезла Іванка до свого племінника у других, відомого маляра Степана Степановича Превлоцького і попрохала навчати онука нещадно, не жаліючи різок. Звичайно, Превлоцький, по натурі добряк, не лупив племінника. Але, пам'ятаючи ,що він живе на правах бідного родича-захребетника, Іван Максимович намагався з півслова схопити і виконати всі його бажання…У Майстра він провчився цілих 8 років, нарешті в 1828 році Превлоцький повідомив хлопцю, що передав йому все, що знав і тепер він може йти на власні хліба (пам'ятаєте, це ж саме Превлоцький сказав Тарасу всього після кількох місяців навчання)…

Щоб не конкурувати з Майстром, Іван переселився до його брата - Олександра Степановича, управителя Матусовським маєтком князя Орлова і став там розписувати церкву, уславившись як кращий маляр околотку…

Після закінчення розпису церкви Пресвятої Богородиці у Матусові. Івана запросив до свого монастиря ігумен з Лебединців. Поселили Івана в самій просторій келії. Хлопець дуже швидко став улюбленцем монастирських ченців, адже малюючи образи святих, використовував ченців замість натурщиків. Кому з нас не подобається бачити себе в образі святого? Скоро не було вечора, щоб у просторій келії Івана не ставало тісно від гостей, які влаштовували “Симпозіуми” з піснями та гопаком.

Вони ще зранку наносили йому кошики з перваками, шинками і іншими, зовсім нескоромними наїдками, навіть якщо це було в Піст. Сошенко, хвороблива натура якого не приймала тих перваків, тільки закушував та грав їм на скрипці...

Банкети скінчились, коли повернувшись раптом серед ночі в монастир, ієгумен заглянув в келію, з якої лунали спів, тупіт та звуки скрипки і виявив там на столі поряд з напоями ковбаси та шинки, а це ж був якраз Великий Піст. Винуватцем зголосився Іван. Ігумен не покарав маляра, але заборонив більше влаштовувати збіговиська...

А зовсім невдовзі Івана, як якогось злочинця, повели в кайданах до Звєнігородки. Справа в тому, що тоді до солдатчини рекрутували кріпаків, яких відбирали пани, і вільних міщан, яких відбирала громада. Сошенки все ж таки переїхали в Звєнігородку з іншого містечка й були для сусідів чужинцями. До того ж, відвідуючи рідних, Іван був завжди гарно і чисто вдягнений, гарно причесаний. Спілкувався з людьми, які стояли на штабель вище, ніж сусіди. Основна ж риса нашого характеру –заздрість. Маляр Іван був на той час головним годувальником сім’ї Сошенків. Отож Звенигородці вибрали у рекрути сім'ю Сошенків. Рекрутували юнаків в 21 рік. Івану вже було більше 21, от звенигородці і об’явили його дезертиром і привели на комісію в кайданах. Та не вийшло на цей раз - медична комісія визнала його негідним для солдатчини по стану здоров’я. Все одно, ще двічі ганяли його у кайданах до рекрутських комісій, поки не виповнилось 21 рок молодшому брату і він добровільно не подався у москалі. Ті прогулянки у кайданах на все життя травмували юнака. Зробили його тихим, боязким, мало товариським. Вони примусили Івана шукати будь яке інше місце для життя...

У 1831 році завітав на Україну з ревізією-інвентаризацією церков чиновник Свяченого Синоду Рибачков з Петербурга. Побував він і у Лебединському монастирі. Побачив Іванові розписи. Познайомився з Сошенком. Хлопець сподобався йому. Увесь час, що він перебував у монастирі, Рибачков провів спілкуючись з Іваном. Розповідав йому про життя в Петербурзі, про Академію Мистецтв. Іван же розповідав йому про своє гірке життя, про те, як його колодником ганяли на рекрутську комісію.

Рибаков таки переконав хлопця, що тут він тільки занапастить долю ,що справжнє його покликання там, в петербурзькій академії Мистецтв! Хлопець, щоб було на що жити в Петербурзі і оплатити дорогу, розпродав нашвидкуруч все власне майно. Звєнігородська громада і тут показала себе. За майно заплатили найнижчу ціну, мало того, всі ті гроші пішли на хабарі чиновникам, щоб оформити паспорт на виїзд.

Залишився хлопець з трьома рублями в кішені. Проїзд же до Петербурга коштував тоді, як і нині в сотню разів більше. Та залишатись в остогидлій звєнігородщині він вже не міг. Поїхав до Києва. Превлоцький влаштував його на житло до свого зятя Житницького і більше місяця Іван жив в того, допомагаючи по хазяйству, в очікуванні нагоди виїхати до Петербургу. Нарешті в грудні Модний Петербурзький кравець, який мешкав поряд з Житницьким, зібрався в дорогу і згодився взяти Івана в свій екіпаж. Ще майже місяць добирались вони до Петербурга. Нагадаю. Це був 1831 рік. Нещодавно спалахнуло польське повстання. Всі дороги були перекрити військами та селянськими патрулями. В кімнати при поштових станціях було не пробитись. Та все ж їм було легше, ніж Тарасу Шевченку, який тоді чвалав пішки Варшавським шляхом до Петербургу етапом...

В дорозі попутники так здружились, що по приїзді в Петербург, той модний кравець, знаючи, що Сошенко і шеляга не має в кишені, запропонував йому на перший час, доки не роздобуде грошей, зупинитись у нього. Та Сошенко не довго прожив у нового приятеля. Занадто гнітили його пихаті клієнти з вищого світу, які весь час товклись в квартирі на безкінечних примірках. Заробивши перші ж гроші, Іван Максимович зняв дешевеньку квартирку у напівпідвалі на Васильєвському острові, залишивши кравцеві на пам’ять прекрасний його портрет, намальований власноручно...

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат